В одній з вітрин державного історичного музею у Львові зберігається маленька книжечка, пожовкла від старості. Маленька, але важлива. Якраз минає 350 років, як вона вийшла в світ. Дата її народження — 1591 рік; місце народження — Львів. Назвали її грецьким ім'ям "Адельфотес", що в перекладі на українську мову значить Братство. Це перша слов’яно-грецька граматика, першодрук монографії Львівського братства (Ставропігії) — першої постійної друкарні на Україні. Слід сказати декілька слів про те, серед яких обставин і в яких умовах виникла ця книжечка.
І.
XVI ст. характеризується незвичайним пожвавленням розвитку міст на Україні. Створюються великі торгові зв'язки зі Сходом і з Європою. Одним з головних центів економічного життя в Галичині був Львів, який завдяки вигідному свому положенню став ще в XV ст. багатим містом. Швидкий економічний ріст Львова поставив на порядок дня культурні справи.
Не дивно, що за найзручніше місце для заснування друкарні на Україні можна було вважати місто Львів.
Початки книгодрукування були зв'язані з розвитком міст, з потребою широкого розповсюдження письменності і освіти. Не дивно, що московський емігрант Іван Федоров шукає якраз серед львівських міщан протекторів друкарської справи. Іван Федоров був людиною освіченою і прекрасно знав друкарське мистецтво. Недаремно доручив йому цар Іван Грозний (в 1563 р.) догляд над першою друкарнею в Москві. Але не довго довелось Івану Федорову там працювати. Після надрукування двох книжок ("Апостола" і "Часовник") на нього накинулось чернецтво, яке жило з переписування богословних книжок. Ці "конкуренти", до яких приєднались — за висловом самого Федорова — "начальники, священоначальники і вчителі", нацькували на нього темну юрбу, кинувши підозріння про його чародійство і "єресь". Їх злоба загнала московського друкара аж на Білорусь в Заблудів.
Їдучи з Москви, Іван Фадоров забрав з собою шрифти та заставки своєї друкарні. Першим виданням заблудівської друкарні Федорова було "Учительное Евангеліє" (1569 р.), після якого він надрукував псалтир з часословом (1570 р.). На цьому припинилась діяльність заблудівської друкарні. Федоров переносить тоді свою роботу до Львова.
Цілком зрозуміло, що прихильників друкарської справи він не знайшов серед "багатих і благородних", до яких звертався даремно з просьбами. Допомога прийшла з боку "малих і неславних" — як пише сам Федоров — з боку українських міщан-ремісників, яким найближча була справа рідної письменності і культури. Своїми позиками вони сприяли заснуванню друкарні, яка вже на початку 1573 р. була пущена в дію. Через рік, в лютому 1574 р., вийшла в світ перша львівська книга "Апостол", надрукована Федоровим на зразок московського.
Друк "Апостола" вичерпав його слабкі фінансові ресурси. Федоров опинився в тяжкому матеріальному стані і був змушений припинити дальшу видавничу діяльність у Львові. Він поступає на службу до князя В. К. Острозького, одного з крупних українських магнатів, які взялися за розвиток культури. Але це не заважало Острозькому, як представнику великих феодалів, кривавою рукою придушити повстання селян і козаків, очолюване Косинським. Острозький двір став в 70-х роках XVI ст. значним центром української культури. Біля слов’яно-грецької школи в Острозі згуртувався гурток талановитих вчених і письменників. В Острозькій друкарні повстає один з найкращих творів Федорова, монументальна Біблія Острозька, яка — за висловом одного з істориків книгодрукування — "красою шрифтів, чистотою... друкарського виробу не гірша за найкращі видання європейських друкарень того часу . Після закінчення Біблії мандрівний друкар повернувся до Львова і тут ще якийсь час робив заходи, щоб організувати нову друкарню. Але матеріальні клопоти і хвороба стали на перешкоді здійсненню цих планів. Федоров помер 15 грудня 1583 р. і похоронений на кладовищі Онуфрієвського манастиря на Підзамчу. Після смерті Івана Федорова його друкарня опинилась в руках лихваря Якубовича. Від Якубовича відкупило її Львівське братство.
ІІ.
Після Люблінської Унії (1569 р.) гноблення українського народу польською шляхтою доходило до жахливих розмірів. Поруч з найжорстокішою експлуатацією і безправ'ям селян, посилюються утиски українського населення міст. Соціально-економічний гніт на Україні загострювався ще більше національно-релігійним гнобленням. "В XVI веке, — відзначає Ф. Енгельс, — когда в Польше господствовали иезуиты, православных русских подданых Польши принуждали переходить в римскую церковь"*).
Українці по містах терпіли нечувані утиски з боку привілейованої польсько-католицької міської верхівки. Так, наприклад, у Львові православні не допускались до міської ради і лави (суду), вони були відсунуті від торгівлі і ремісничих цехів та обмежені в своїх релігійних правах. Недарма православне міщанство Львова на початку XVII ст. скаржилося: "Утяжени єстесмо мы, народ русский, от народа польского ярмом понад египетскую неволю... Чим бы только человек жив быти могл, того не волен руски на прирожоной земле своей русской уживати в том то русском Львове".
Для захисту своїх інтересів, для оборони від пансько-католицького наступу об'єднуються православні міщани в напівцехові організації — братства, які відіграли важливу роль в розвитку української культури. Боротьба за культуру була одною з форм боротьби проти польсько-католицького гніту. Перше місце серед братств займає Львівське братство, засноване ще в середині XV ст. В вісімдесятих і дев'ятидесятих роках XVI ст. Львівське братство добилося привілейованого становища старшого братства з правом ставропігії, тобто безпосередньої підлеглості східним патріархам. Одночасно воно розгорнуло широку освітню діяльність. Передусім було відновлено Федоровську друкарню (1586 р.), яка до 1600 р. випустила 3 книжки. Предметом особливої опіки братчиків була слов'янсько-грецька школа "свобідних наук", відкрита в осени 1586 р. "Устав" братської шкоди мав демократичний характер.
В програмі наук, наміченій для братської школи, багато місця приділялось вивченню слов'янської і грецької мов. Грецька мова являлася для православної церкви тим, чим латинська для католицької. Першим джерелом руської культури була грецька Візантія. Ставропігія підлягала грецьким патріархам. Знання творів грецьких "отців церкви" і богословів було в цей період запеклої релігійної боротьби за православ'я важливим. Зрозуміло, чому братська школа робила наголос на вивчення грецької мови. Грецьку науку провадив справжній грек, архієпіскоп елєсанський Арсеній, який, прибувши до Львова влітку 1586 р., залишився в "грецько-слов'янській" школі Львівського братства, як управитель і професор.
При його участі були намічені статути Львівської школи, під його проводом львівські "спудеї" (учні) склали слов'яно-грецьку граматику, т. за. "Адельфотес".
ІІІ.
"Адельфотес" як свідчить лист віленського братства до львівських братчиків, почали друкувати в Братській друкарні ще в 1588 році. Але остаточно закінчено друкування граматики тільки в 1591 році, яка і вийшла в світ в цьому ж році.
Формат книжечки — кишеньковий. Складається вона в 182 ненумерованих карток. Надруковано її чотирма грецькими і слов'янськими шрифтами різної величини. Друк чистий і чіткий.
На першій сторінці заголовок: "Адельфотес. Грамматика доброглаголиваго єллинословенскаго языка. Совершеннаго искуства осми частей слова. Ко наказанїю многоименитому Російскому роду. Во Лвове. Вь друкарни Братской. Року 1591".
На зворотному боці міститься герб міста Львова, грецький напис Леополіс і вірш, який прекрасно змальовує значення українського Львова:
"Знамєнїє тезоименитаго князя Лва град сей маєт.
Єгоже имя по всей європїи россійскій род знаєт.
Вь митрополїи Києвогалицкой славно пробиваєт.
Єгоже вся окрестная страна обогащаєт..."
Передмову, за автором монографії "Адельфотес" академіком Студинським**), можна поділити на дві частини: в першій частині знаходимо матеріали відносно призначення граматики і її поділ, друга частина цікаво розповідає про історію Львівського братства і виникнення "Адельфотес".
На зразок тогочасних грецьких граматик (зокрема Констант. Ляскаріска), які лягли в основу "Адельфотеса" — львівський підручник розрізняє 4 частини: орфографію, прозодію, етимологію і синтаксис. Останньої не знаходимо в "Адельфотесі". Паралельно з грецькою граматикою подано слов'янський текст. Акад. Студинський, який зробив точний аналіз слов'янської частини нашої граматики, приходить до висновку, що "Адельфотес" належить до категорії книжок "гражданського" письменства, з якого згодом утворилася українська літературна мова. "Адельфотес" відбиває вплив тогочасної української мови.
"Адельфотес" мав служити підручником грецької мови, але, крім цього, слов'янська його частина дала чимало матеріалів для пізніших підручників слов’янської граматики. Великий вплив залишила львівська граматика в підручниках Стефана Зизанія і особливо Мелетія Смотрицького. Граматика М. Смотрицького відіграла важливу роль в дальшому розвитку східнослов'янської філології, а також в формуванні українського письменства, з одного боку, і великоруської літературної мови, з другого боку.
Як важливий пам'ятник високої культури українського Львова кінця XVI ст. "Адельфотес" заслуговує на вдячну пам'ять нащадків.
К. Дрезднер — науковий співробітник Львівського державного Історичного музею.
*) К. Маркс и Ф. Енгельс: Сочинения, т. XVI. ч. ІІ, стр. 11.
**) "Адельфотес", граматика, видана у Львові в р. 1591. Студія літературно-язикова Дра Кирила Студинського (Записки Наукового Товариства ім. Шевченка, том VІІ. Львів. 1895 р.)
[Вільна Україна]
07.05.1941