2024 року минає 450 літ надрукованій у Львові величній за значущістю книжечці. Попри кишеньковий розмір (100×157 мм) і лише 80 сторінок обсягу, це перша абетка, яку старослов’янською називали «Азбука». Автором цього дива був відомий у слов’янському світі друкар Іван Федорович. Видання відкриває історію виготовлення українських книг для навчання читанню й письму.
На першій сторінці розміщено 45 літер кириличного алфавіту, на наступних – дво- і трибуквені склади. Далі подано зразки дієслівних форм. Вкінці книжечки друкар умістив тексти молитов, настанови й притчі Соломона, послання апостола Павла, що закликають вчителів і батьків до гуманної педагогіки. За словами Івана Федоровича, «треба роз’яснювати по всьому світу нашу духовну суть спраглим до пізнання істини».
Видання було скромно оформлене, мало п’ять заставок і три кінцівки, оздоблених орнаментами з листочків, квітів, пуп’янків, макових голівок, шишок. Кінцівками слугували готичні сплетіння з рослинними елементами. Завершували «Азбуку» дві гравюри: на одній – герб Львова, на іншій – друкарський знак автора.
Чому у 80-х роках XVI століття виникла нагальна потреба друкувати навчальні книги? З 1574 року руські городяни вибороли право утримувати братські школи. Першу з них 1586 року у Львові заснувало Успенське братство. Навчання мало загальноосвітній характер і відбувалося за принципом станової рівності, який наголошував, що «багаті над убогими в школі нічим не можуть бути вищими, крім тільки наукою».
Наприкінці XVI – у першій чверті XVIІ століть братські школи появилися в різних містах і містечках України – у Перемишлі, Галичі, Городку, Стрию, Холмі, Луцьку, Києві. На цей час припадає також розвиток і поширення друкарської справи. Кожна друкарня ставала науковим гуртком, що збирався навколо друкарського станка й шрифтової каси. На той час це була мініатюрна академія вільних наук. Ми не знаємо, яким накладом вийшла «Азбука», але, з огляду на кількість братських шкіл, розуміємо, що книжок була не одна сотня.
Цей безумовний раритет суттєво вплинув на поширення писемності. Про стан освіченості на теренах Русі у 1652 році з великим захопленням писав сирійський мандрівник Павло Алеппський: «Мало не всі українці та більша частина їхніх жінок і дочок уміють читати, добре знають порядок церковної служби; священники вчать сиріт, не дають їм вештатися без діла вулицями. Черниці Вознесенського монастиря всі були не тільки письменними, а навіть високовченими й самі писали багато наукових та інших творів. Серед ченців є люди вчені, знавці права, або юристи, філософи і красномовці».
На жаль, зберігся лише один примірник давньої «Азбуки», який сьогодні перебуває в бібліотеці Гарвардського університету. Прикро знати, що наші численні духовні скарби розкидано світами.
Минав час, змінювалися його вимоги й можливості – підручники ставали іншими. Україна проголосила омріяну й століттями виборювану незалежність, а навчання в школах відбувалося за радянськими букварями, наповненими «совєтськими» ідеологемами. Саме це спонукало мене, учительку початкових класів з двадцятирічним стажем, написати сучасний, справді український «Буквар» для наших дітей.
Напередодні 1991 навчального року до шкільної бібліотеки надіслали радянські «Букварі» Надії Скрипченко і Миколи Вашуленка. То було повне розчарування: у них нічого не змінилося, лише з початку підручника забрали сторінку із зображенням Володі Ульянова, який крокує до школи. У перший місяць існування молода держава ще не могла зробити все необхідне. Настав час братися за справу тим, хто довше не хотів і не міг терпіти наругу над свідомістю маленьких українців.
Рішення було миттєвим: мої першачки більше не читатимуть безглузде «мама миє раму»! Рідну мову вони почнуть вивчати з такого близького й зворушливого «мама співає колискову і виховує українських діточок»… Цього вимагала гостра потреба негайно українізувати навчання.
До 1 вересня залишалося декілька днів, і я взялася готувати навчальний матеріал, за яким діти учили б букви. Насамперед хотілося кардинально змінити підхід до засвоєння абетки. То мало бути не рутинне заучування літер, а цікава й захоплива подорож, повна неймовірних відкриттів і див. Адже коли дитина дивується, вона легко й радісно сприймає нові знання, її інтерес не згасає, а це – запорука успіху.
Для сприйняття й пізнання навколишнього світу велику роль відіграють почуття, тому матеріал для навчання має бути емоційно забарвленим. Поміркуйте: чи буде шести-, семирічна дитина байдужою, коли про щось почує вперше? Скажімо, про те, як з’явилися в нашій мові слова «миска», «ложка», «ніж», «макітра», «коровай», «сметана»… і тисячі інших, добре знайомих, але відкритих по-новому? Та вона, горда й щаслива, бігтиме розповідати про це рідним і друзям!
Коли мої учні щодня просили розказати «щось цікавеньке», я вже знала, як зробити так, аби ніхто з них ніколи не залишився байдужим до рідного слова.
Укінці навчального року мої першачки вже вміли чути слова, добирати споріднені вирази, вдумуватися в їхнє значення, висловлюватися щодо їхнього походження. Колеги, які відвідували наші уроки, повністю підтримували мене й заохочували до написання підручників для нової української школи. Розпочинати, звісно, потрібно було з «Букваря», фундаментом якого мали стати навчальні конспекти 1991–1992 років.
Безвідмовним співавтором підручника був художник Дарій Грабар (1941–2022), мій чоловік. Тільки він міг погодитися в неймовірно стислий термін виконати надзвичайно великий обсяг ілюстративної роботи. Бо ж годі уявити сучасний український «Буквар» без належного художнього оформлення!
За літо Дарій Грабар створив понад сто полосних сюжетних ілюстрацій і більше чотирьохсот предметних малюнків. Упродовж трьох місяців йому довелося малювати по двадцять годин на добу без вихідних. Ми встигли здійснити задумане. На початок осені підручник був готовий. Звісно, без ілюстрацій Дарія, якого, на жаль, уже немає з нами, підручник не був би настільки вдалим. Адже те, що ілюстративна частина будь-якої книжки має незаперечне значення для навчання й виховання дітей молодшого шкільного віку, не викликає жодних сумнівів. Працюючи над зображеннями, ми дотримувалися таких критеріїв: ілюстрації повинні відповідати віковому сприйняттю, бути оригінальними, естетичними, органічно пов’язаними з навчальним матеріалом, викликати в дитини позитивні емоції. Задля цього художник обрав стилістику, наближену до дитячих малюнків. Це мало допомогти легше сприймати ілюстрації, а також оволодіти навичками перспективного й предметного зображення.
Пори року
Предметні малюнки
Розпочинався «Буквар» зверненням до Батьківщини:
Благослови нас, Україно-Мати,
Життя, науку пізнавати,
Охоту мати до роботи
І вірними Тобі зростати.
На початку книжки (у добукварній частині, перед вивченням літер) вміщено великі полосні ілюстрації, побудовані переважно на переплутанках. Це наш спільний винахід: представити на малюнках сцени, які не зовсім відповідають звичній поведінці людей чи тварин. Учні це помічають й по-різному реагують. Таким чином дітям з різним ступенем готовності до навчання цікаво й легко засвоювати потрібні знання.
Переплутанки
У букварній частині підручника на сюжетних малюнках вже треба знайти заховану графему, яку вивчаємо на уроці. Цьому сприяють усі зображені на відповідних сторінках предмети: у назвах вони мають одні й ті ж потрібні звуки. Навчаючись за таким «Букварем», дитина швидко долає прогалини у володінні лексемами мови, засвоюючи їх тематично підпорядкованими. До вміщених віршів учневі пропонують створити нескладні мелодії, за запропонованим початком скласти казку.
У далекому 1993 році ця книжка стала піонером сучасної української букваристики. То був перший в Україні інтегрований підручник, який упродовж 1993–2012 рр. витримав шість перевидань. У 2018 році на конкурсі підручників для Нової української школи наш «Буквар» високо оцінили експерти, що засвідчило: він досі актуальний.
Мирослава Чорна та Дарій Грабар на презентації "Букваря" в Харкові, 1995 р.
25 квітня 2024 року в Інституті народознавства НАНУ о 16 годині відбудеться урочиста академія, присвячена цьому виданню. Її супроводжуватиме виставка ілюстрацій, виконаних світлої пам’яті Дарієм Грабарем. На стендах будуть представлені всі видання «Букваря» та інші супровідні матеріали.
Мирослава Чорна, заслужена вчителька України
21.04.2024