З історії Львова
Це було 9 січня 1707 року. На вулицях Львова з'явилася могутня постать царя Петра. У тому ж році ще двічі — в лютому та березні відвідував Петро Львів.
Які ж обставини привели Петра до старовинного українського міста?
ІІ.
Йшла Північна війна, яку Росія в союзі з Польщею вела проти Швеції. Росія і Польща за влучним виразом відомого історика Соловйова були «обібрані» Швецією, яка відсунула ці держави від Балтійського узбережжя. Росія не могла існувати без виходів до Балтійського моря і Петро почав боротьбу за повернення цих земель, які здавна належали Росії.
Союзник Петра польський король Август II виявився нездатним полководцем. В той час, як Петро не злякався поразки російської армії під Нарвою в 1700 році і розгорнувши величезну діяльність, підготував свою армію до перемог, Август навпаки зазнавав безперервних поразок.
Шведський король Карл XII енергійно переслідував Августа, ганяючись за ним по всій Польщі. За виразом Петра Карл «загруз у Польщі».
Петро дуже сумлінно ставився до виконання своїх союзних обов'язків. Російські війська і українські козачі полки ходили на допомогу польській армії і разом з нею боронили Польщу від шведських загарбників. Особливу увагу звертав Петро на оборону Західної України, що знаходилася тоді під владою Польщі. Двічі — 1704–1705 р.р. у Західну Україну виряджалися російсько-українські війська.
Деякі з польських магнатів — їх була незначна меншість — перейшли на бік ворога свого народу — шведського короля. Серед них знаходився Станіслав Лещинський, якою Карл «наказав» обрати польським королем. Одночасно Карл оголосив Августа скинутим з престолу.
Август почав вагатися, але кращі люди Польщі зібралися згідно звичаю на збори — це було в місті Сандомірі — і оголосили себе конфедерацїєю, тобто повноважним органом влади.
Союз з Росією проти шведів — таким було гасло Сандомірської конфедерації.
Восени 1706 року Август скотився до прямої зради. Одночасно Август був Саксонським курфюрстом і коли Карл вдерся в саксонські володіння Августа, останній погодився на всі умови, запропоновані шведами.
За договором в Альтранштадті Август відмовлявся від польської корони і союзу з Росією і навіть зобов'язувався видати Карлові допоміжні російські війська.
Петро і найближчі його помічники довгий час не знали про Альтранштадтську зраду. Більш того, на допомогу до Августа Петро надіслав значний російський корпус під командуванням Меншикова. Після з'єднання російського корпуса з польським військом, Меншиков запропонував Августу атакувати шведський корпус Мардефельда біля міста Каліш. Август всіляко відхилявся від бою, але бій цей відбувся, і шведи зазнали цілковитої поразки. Вся Польща була визволена від шведських загарбників.
Але Август продовжував свою зрадницьку політику і поїхав на поклон до Карла. Війська Меншикова відійшли на зимові квартири до Волині і Галичини, де в той час були розташовані головні сили російської армії.
Незабаром стало відомо про Альтранштадтську угоду.
Вірні союзу з Росією, члени Сандомірської конфедерації не визнали цієї угоди, оголосили «безкоролів'я» і оголосили вибори на так звану «вальну раду», яка повинна була зібратися в лютому 1707 року у Львові і розв'язати найважливіші питання польської політики.
Керівники конфедерації весь час знаходилися в контакті з Меншиковим, Шереметьєвим, В. Долгоруким та іншими військовими і дипломатичними помічниками Петра.
Петро вважав за необхідне встановити особисті зв'язки з керівниками Львівської вальної ради. В середині грудня 1706 року він виїхав з Петербурга до Жовкви, щоб поновити договір з Польщею, яка за виразом самого Петра залишилась «без глави». Другим важливим питанням була підготовка російської армії до наступних вирішальних боїв із Швецією. Для цієї мети у Жовкві було проведено кілька воєнних нарад, на яких вироблено відомий «Жовківенський» план боротьби зі шведами.
ІІІ.
28 грудня 1706 року Петро прибув до Жовкви, де знаходилася тоді квартира командуючого російською кіннотою О.Д. Меншикова. З цього часу аж до квітня 1707 року Жовква стає головною квартирою російської армії і місцем перебування Петра. Звідсіля тричі їздить Петро до Львова, де спочатку підготовлювалася, а потім відкрила свої засідання Львівська вальна рада.
В перший свій візит, який продовжувався з 9 по 11 січня 1707 року, Петро оглянув місто, мав побачення з Сенявським та іншими державними діячами Польщі.
Слід відмітити, що Петро вже через кілька днів після свого приїзду ясно і прямо оголосив про своє бажання дотримуватися суверенітету Польщі і допомогти їй боротись проти спільного ворога.
На засіданнях Львівської ради, яка відкрилася у лютому 1707 року, розглядалося головним чином питання про поновлення союзу в Росією. Крім того у впливових колах Ради обговорювалися кандидатури на вакантний королівський трон.
Якраз під час обговорення кандидатур на польський трон, у лютому 1707 року Петро вдруге відвідав Львів.
На початку березня 1707 року Рада ще продовжувала засідати і договір не був ще підписаний. Справа в тому, що серед магнатів — депутатів Ради знайшлися люди, які на перше місце ставили не інтереси батьківщини, а інтереси власної кишені. Вони відмовлялися за старим шляхетським звичаєм брати участь у воєнних видатках і намагалися експлуатувати російську державну скарбницю.
13 березня Петро втретє приїздить до Львова і на цей раз знаходиться тут, доки договір не був підписаний — до 20 березня.
Укладення цього договору мало велике значення. Петро бачив далеко вперед. Коли Карл вдерся в 1708 році в Росію, прямуючи головними силами на Москву, він одночасно планував напад на Київ силами допоміжного шведського корпусу генерала Крассау і незначних загонів Лещинського з тим, щоб у дальнішому обидва угруповання з'єдналися десь на шляхах до Москви.
Польська армія, за допомогою українських і російських полків дала рішучу відсіч шведам і Лещинському, а згодом перейшла в наступ і нанесла ворогам кілька поразок.
Даремно чекав Карл допомоги, — її не було, бо Польща залишалася вірною союзу з Росією і міцно закрила шляхи на Київ.
Оточений зі всіх боків російськими військами Карл зазнав жорстокого розгрому під Полтавою. Шведська армія фактично більше не існувала.
IV.
Союз з Польщею не міг затушкувати того факту, що в складі Речі Посполітої знаходилася Західна Україна, народ якої терпів національний і релігійний гніт з боку польських магнатів та їх католицьких і уніатських посібників.
Саме тому Московський уряд завжди звертав увагу на становище православного населення Польщі і допомогу йому. Так у договорі «Вічного миру», складеному 1686 року польський король за вимогою московських дипломатів зобов'язувався не робити ніяких утисків православним Луцької, Галицької, Перемишльської, Львівської і Білоруської епіскопій, а також монастирям і братствам, які знаходилися на території цих епіскопій.
Серед братств, навколо яких об'єднувалося українське православне населення, перше місце, без сумніву, займало Львівське братство — вогнище національної культури на Західній Україні.
Львівське братство з давніх часів користувалося підтримкою Московського уряду. Ставлення до Львівського братства, як до рідної організації, наслідував Петро. Безумовно під впливом Петра польський король видає низку універсалів і грамот, що захищали православне населення Польщі.
Тричі на протязі червня 1700 року польський уряд стверджує права і привилеї Львівського братства. Особливим рескріптом було запропоновання одному з найбільш активних уніатів Йосифу Шумлянському, щоб той «братство греческого обряду Львовское Ставропигиальное к унии насильно не принуждал»*).
В 1702 роді львівські братчики одержали навіть право брати участь у міському самоврядуванні. Українці-львов'яни були приємно вражені таким станом речей. Проповідник Львівського братства Самійло Красуський писав до свого приятеля, проповідника Києво-Печерської лаври Сілуана Озерського: «...были мы малыми ребятами, а сейчас уже нам и за стол с людьми сесть позволяют и должности Руси роздают, чего во Львове до того времени не бывало. Правда, не искали мы этого и не надеялись, чтобы нас так уважали; но когда так с неба допущено, чтобы Русь уважали. Почему ж русину з поляком не есть вместе хлеба»**).
Зрозуміло, що поліпшення становища українців-львов'ян було не «с неба допущено», а явилося наслідком відповідних заходів Петра.
В особливо важкому стані опинилося Львівське братство після нападу шведів на Львів 1704 року. Каса братства була цілком спустошена генералами і комісарами Карла.
Коли Петро приїхав до Жовкви, до нього звернулися львівські братчики з проханням допомоги. Петро негайно відгукнувся і пожертвував братству значну суму грошей. За його прикладом Меншиков дав 300 злотих, а Головкін — 100.
Цілком імовірно, що, перебуваючи у Львові, Петро відвідував Успенську церкву, яка, будучи чудовим архітектурним твором, повинна була зацікавити царя.
Величезне значення мав для братства дозвіл Петра продавати без мита на всій Україні продукцію братської друкарні — головне і постійне джерело прибутку братства.
Грамота, видана з цього приводу, оголошує: «Об'являєм чрез сие войск наших генерал-фельтмаршалу, и генералам, и прочим, команду имеющим, а малороскиских наших войск гетману и наказным региментарем також высоким и нижним офицерам и рядовым: даби посланных изо Львова от Братства храма Успения Пресвятые Богородицы когда пошлютца на Украину в наши царского величества малоросийские городы два или три человека с церковными на продажу книгами и ради собирания милостыни для украшения того храма и их с теми книгами до малоросийских городов через те места, где им случиться ехать, где войска наши обретаютца, пропускать без задержання, не чиня им в пути их озлобления. А как они приедут в малоросийские городы и вишереченному гетману и наказным у него региментарем о бытии их в малоросийских городах и об одпуске их по прежнему за рубеж до Львова велеть учинить по нашему царского величества указу и по своем рассмотрению.
Дан в главном нашем стану у Жовкве за нашего царского величества печатью, февраля 28 дня 1707 года»***).
Але не менше значення, ніж підтримка матеріальна, мала підтримка моральна. За час перебування Петра і його армії в Жовкві та у Львові припинилися атаки уніатів, замовк найактивніший з них — Шумлянський.
Українське населення в цей час почувало себе вільно.
Але тоді не прийшов ще час для возз’єднання Західної України із Східною в єдину державу.
Тільки в наш героічний час, завдяки допомозі великого російського народу, відбулася ця знаменна, давно бажана подія в житті народу багатостраждальної Західної України.
Здійснилося споконвічне прагнення Львова до Києва і Москви. Яскравим прикладом цього прагнення є зв'язки Львівського братства з Петром Першим під час перебування його у Західній Україні.
***
Як виглядав Львів тих часів? Якщо не рахувати передмість, він займав, порівнюючи, невелику площу — це був Ринок з небагатьма його вулицями. Оборонні мури з вежами і бастіонами оточували Львівське середмістя, яке з'єднувалося з передмістями двома брамами — Краківською на півночі і Галицькою на півдні.
Існували також дві «фіртки» — невеликі брами для пішоходів. Одна з них «Єзуїтська» знаходилася біля нинішнього костьола єзуїтів, друга, так звана «Босацька» напроти нинішнього костьола кармелітів, де тоді містився монастир «босих кармелітів».
На високому горбі височив напівзруйнований «Високий Замок» — доживав останні десятиріччя.
Найкращою вулицею, вірніше майданом, був тоді Ринок з його прекрасними ренесансовими будинками. Доречі — вони сьогодні виглядають майже так, як і в 1707 році.
Тут на Ринку жив Петро під час своїх приїздів у Львів, 6 лютого 1707 року найближчий співробітник Петра в справах дипломатичних Гаврило Головнін писав з Жовкви у Львів російському повноважному представнику на вальній раді Долгорукому, що цар «изволит быть во Львове... на сей неделе в суботу. И для приезда изволиш приказать занять дворы, один его величеству Гордонов, другой его сиятельству князю Меншикову, третей мне...»****)
Що Петро жив саме в будинку Гордона, львівського радника, стверджує витяг з актів Львівського магістрату від 11 квітня 1707 року*****). Документ цей свідчить, що Петро зупинявся у Гордонівському будинку не один раз.
Кам'яниця Гордона — це будинок на Ринку під №24. Зовнішній вигляд майже не змінився від часів Петра. Будинок Гордона — один з найстаріших у Львові. Він був збудований ще в XV столітті в готичному стилі, про що свідчать вікна і склепіння в партері (на першому поверсі). Пізніше після великої пожежі 1527 року його було відбудовано в стилі ренесанс. Нарешті при останній реставрації вже в XX столітті було додано трикутний верх з барельєфом, що ніяк не в'яжеться з стилем будинку і багато зіпсував його вигляд.
Вважаємо, що цей будинок, один з найбільших ысторичних і архітектурних пам'яток Львова треба передати Львівському державному історичному музею і зобов'язати останній розгорнути у Петровському будничу експозицію, присвячену історії України у XVIII столітті, зокрема часу Петра Першого.
Львівський історичний музей має в своїх фондах велику кількість відповідних експонатів, що цілком дозволяє перетворити будинок №24 на Ринку в один з найкращих будинків — музеїв України.
*) Архив Юго-Западной России. Часть первая, том X, стор. 398.
**) Архив Юго-Западной России. Часть первая Том XII, стор. 603—604.
***) Філіал Центрального Державного історичного архіву УРСР у Львові. Фонд Ставропігійського інституту, грамота №650.
****) Письма и бумаги императора Петра Великого, том V, стор. 444.
*****) Філіал Центрального Державного Історичного Архіву УРСР у Львові Фасц. 674.
Г. Гербільський, старший науковий співробітник Центрального Державного Історичного Архіву УРСР.
[Вільна Україна, 16.09.1945]
16.09.1945