Після десяти років обговорення міжнародна спільнота таки ухвалила ту давно потрібну угоду про торгівлю зброєю у світі. Проте схвалення документу Генеральною Асамблєю ООН – це лише початок справи. Бо треба ж продумати й створити механізми реалізації угоди. Аналітики вже передбачають проблеми, пов’язані з тим, що різні держави можуть по-своєму тлумачити деякі пункти документу.
В будинку Організації Об’єднаних Націй вже відбулося колективне святкування «історичної угоди». Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун навіть назвав успішне затвердження Угоди про стандарти у світовій торгівлі зброєю «перемогою для народів світу». За його словами, в майбутньому стане простіше дбати про те, щоб небезпечний товар не потрапив у руки різноманітних «князів війни», піратів, терористів, злочинців тощо. Світ тепер стане безпечнішим. Та чи дійсно це так?
Безумовно, таку серйозну й неймовірно грошову справу як міжнародна торгівля зброєю вже віддавна слід було б підпорядкувати певним цивілізованим правилам. Досі вона регулювалася виключно економічними законами ринку, тобто попитом і пропозицією. Хто здатен заплатити, той і купував собі: міни, танки, штурмові гелікоптери, ракети, підводні човни – у того, хто все це добро виробляв чи мав його надмір.
У будь-якому випадку 154 держав-членів ООН проголосували за те, щоб правила «торгівлі смертю» звести до найменшого спільного знаменника. 23 держави утрималися. Три держави-парії – Іран, Північна Корея та Сирія – доволі прогнозовано проголосували «проти».
Для всіх країн, котрі ратифікують цю Угоду будуть обов’язковими такі головні правила:
1) контроль за фірмами, котрі здійснюють торгівлю зброєю;
2) заборона експорту зброї у країни щодо яких накладено міжнародне ембарго;
3) заборона торгівлі зброєю з режимами, які використовують армію проти свого народу;
4) заборона експорту зброї у країни, де брутально порушуються права людини й можуть бути скоєні злочини проти людяності.
Все це звучить дуже красиво й обнадійливо. Однак фахівці вже встигли зауважити, що текст хибує на певну розмитість, на брак конкретики, що може призвести до правових колізій внаслідок різних інтерпретацій. Наприклад, з одного боку, чітко послуговуючись тестом Угоди, слід було б негайно припинити будь-яке постачання зброї до африканських країн та країн Перської затоки. Там всюди порушуються права людини, іноді – доволі брутально. Там всюди «можуть» бути скоєні злочини проти людяності, а іноді вже й кояться.
З іншого боку, у документі чітко не вказано, які штрафні санкції треба застосовувати до країни-порушника у кожному конкретному випадку. Санкції і штрафи повністю відсутні.
Тому успіх цієї Угоди багато в чому залежатиме від того, хто її суворо дотримуватиметься і як вона реалізується. Китай і Росія – дві країни, котрі входять до числа світових лідерів з постачання зброї – утрималися під час голосування в Нью-Йорку. І вже одна ця обставина ставить під сумнів ефективність всієї затії. Бо навряд чи слід очікувати, що Москва й Пекін відмовлятися від торгівлі зброєю – цього мільярдногов бізнесу – навіть якщо певні оборудки будуть суперечити Угоді про стандарти у світовій торгівлі зброєю.
Та, зрештою, Угода – це лише перший крок. І тут можна розраховувати передовсім на здоровий глузд і добру волю міжнародної спільноти.
04.04.2013