"Стрілецька ґімназійка".

В маю 1915 р., коли я прибув з шпиталю до стрілецької кадри, яка стояла тодї табором в Варпалянцї коло Мункача, зродила ся в менї ідея завести ґімназійний курс. Ту думку скоро перемінив я в дїло завдяки догідним обставинам і прихильности тодїшної управи.

Курінний денний приказ з перших днїв червня надав наче право публичности планованому мною курсови. Від дня проголошеня того приказу датуєть ся істнованє того курсу. Переповім коротко історійку тої "стрілецької ґімназійки", як то я охрестив був той курс.

Три фази розвитку перейшов той курс: в першій виступає він під назвою "стрілецька ґімназійка", з другій прибирає він більші розміри, задля чого охрещують його "Етапною ґімназією У. С. С.", в третій вступає він на дорогу правильного розвитку та осягає в части поставлені собі цїли.

Перша фаза тривала цїлий місяць в Варпалянцї. Учеників було около трицять. Було перед тим і більше їх, але много відскочило в першиx днях, коли довідали ся, що нема нїяких виглядів на іспити. Тих, що остали, можу назвати слушно правдивими учениками. На серцї лежала їм справжня наука, бачило ся у них дїйсну охоту та пильність до неї. Богато трудностий приносив з собою той курс. Не було нї підручників, нї научних середників, не було вкінцї більше учителів, тільки одинокий я. Але при обостороннім завзятю та охотї уступили всякі трудности. В поблизькім Мункачі добув я тексти старинних авторів і таблицї льоґаритмів. Відбували ся отже лєкції латини, греки, математики, льоґіки і психольоґії. Про старинну історію чули від мене, новітню пізнавали з часописий. Виучити ся ґеоґрафії було вже найлекшою річию. З часописий в воєннім часї могли її докладно виучитись тим більше, що воєнне полумя обхопило весь світ. Австро-угорську монархію пізнали вже найкрасше чи дорогою автопсії, чи дорогою устного переповіданя товаришів. Нема чейже закутини в нашій монархії, де би не станула доси нога сїчового стрільця. На науцї висше згаданих предметів обмежив ся курс. Кляс було чотири (V—VIII.), і то комбіновані. Ученики висшої кляси ходили на лєкції низшої. Наука тягнула ся від 1/2 6 год. рано до пізного вечера з перервами, відложеними на збірки, обід та вечеру. З початку відбувала ся перед полуднем в стрілецькій касарнї, по полудни на замковій горі, вечером на моїй кватирі. Опісля відбувала ся постійно наука в кімнатї місцевої мадярської народної школи.

Дуже гарний був перший день науки. Всї зібрали ся точно в заповідженім часї в шкільній кімнатї, яку устроїли собі самі. Богато коштувало і се труду. Ми мусїли вимести смітє, якого тут назбирало ся було кілька фір від початку війни. На серединї уставили довгий стіл, зладжений зі скринок від консерв і дощок з поблизького плота. За таблицю служила нам таблиця, виповнена в більшій части рубриками з харчевого дїлу війскової штуки. Ориґінальна була та воєнна шкільна кімната, ориґінальні були і ученики з баґнетами. Богато заохочувати їх не потребував я; їх тягнув до книжки набутий підчас війни досвід і сама внутрішня потреба. Що до науки були вони добровольцями, добровольцем був і їх учитель.

Не так боязко брали ся вони до трохи тяжких річий. Один з них раз ось так висказав ся що до науки тяжших предметів: "Як я був в полї, то не бояв ся нї Москалів, нї куль, нї нїчого иншого; чого ж лякати ся отсих авторів, або отсих математичних правил?"

На лєкціях була завсїди велика свобідність. Коли нераз припекло горяче мадярське лїтне сонце, всї роздягали ся, скидали блюзки та обтираючи рукавами сорочок спливаючий рясний піт, мордували ся над розвязкою математичних задач.

Вечером сходили ся на моїй кватирі семаки і осьмаки на лєктуру Плятоиа. При тім викладав я і льоґіку і психольоґію і історію грецької фільософії, через що лєкції протягали ся до пізна в ночи. При такій лєктурі вивязувала ся гутірка, з якої відносив я приємні спомини та спостереженя. Між мною і учениками була як найбільша щирість — запорука справжньої науки.

Ми шуткували собі тодї з латинської сентенції: "mier arma silent Musae", але не довго. Прийшла пора вибирати ся в поле. Більша частина учеників відходила туди, куди кликала їх справжня задача. Дуже сердечно розпращали ся вони зі мною, а на спомин спільно перебутих хвилин дали ся ми відфотоґрафувати.

Відходом їх закінчила ся перша фаза ґімназійного курсу. Науку я перервав, бо наш кіш покидав вже Варпалянку, переселюючи ся на свою рідну землю.

Рахунки з моєї дїяльности в першій фазї замикав я з вдоволенєм. Я бачив, що через той місяць вони богато скористали, підкріпившись на дусї та відсвіживши попередню нїжність почувань. Набули також і трохи знаня, бо через той місяць взяв порядну половину приписаного шкільного матеріялу. Мав я ще і ту сатисфакцію, що скріпив я товарискість поміж ними, бо передтим ходили, блукали одинцем, на нудах переводячи час. Чогож більше було менї бажати?

(Конець буде).

[Дїло, 26.04.1916]

(Конець.)

Друга фаза обнимає весь час вічної мандрівки стрілецького коша від Камінки аж до Свистільник. За чотири місяцї ми чотири рази переселяли ся. Річ зрозуміла, що з дуже важкими перепонами і в великих злиднях прийшло ся функціонувати ґімназійному курсови та ще в таких розмірах, які прибрав він в Камінцї і на Дубинї к. Сколя. Поставив його на так велику скалю проф. д-р Ю. Гірняк. Він то заінїціював також курс на Дубинї для новобранцїв, яких тодї сила була до нас прийшла; курс для "старої войни" остав в Камінцї. Оба курси разом складали ся на "Етапну ґімназію УСС", на чолї якої стояв проф. д-р Ю. Гірняк. Поодинокими управителями курсів були: для новобранцїв проф. львівської ґімназії п. Сава Никифоряк, для "старої войни" був я. Наука на обох курсах відбувала ся окремо. Провадили науку для новобранцїв отсї товариші: п. кур. отаман д-р Н. Гірняк, проф. Сава Никифоряк, підх. Микола Венґжин, підх. Антін Жила, Ф. Вишиваний і Ю. Мінко. Науку "для старої войни" провадили Андрій Дїдик, Іван Гуцуляк, д-р Ю. Гірняк і я. Я і д-р Ю. Гірняк міняли ся: одного дня він приходив до Камінки на фізику, а я знов ішов до Дубини на лєкції латини і греки семої і осьмої кляси.

Усїх учеників було тодї півтора сотки (147 стрільцїв). В Камінцї ходили на виклади також семинаристи. Наука відбувала ся в Камінцї в уладженій учениками шкільній кімнатї, яка їх не мало коштувала працї. За те вигіднїйше їм було учити ся. На Дубинї знов відбувала ся на довільних місцях, по сократівськи, то в садку, то під хатою, то в касарни. Нотували собі найважнїйші річи, пишучи на колїнї або на землї.

Трудности при роздобуваню підручників поборов енерґічний проф. Сава Никифоряк. Наука поступала вперед, тому що з одної сторони учителї не жалували нї здоровля нї часу на науку, з другоїж сторони самі ученики з повним зрозумінєм вели науку і з запалом брали ся до неї. Та се все коротко тривало. Не розмину ся зовсїм з правдою, коли скажу, що тільки один тиждень тривала правильна наука. Бо заки ввійшов в житє той курс, треба було знов переселювати ся.

Сим разом пересели ся ми до Боднарова і Майдану коло Станиславова. Знов і тут окремо мусїло ся провадити науку, бо окремими таборами станули там "стара" і "нова война". Туг стільки злиднїв перейшов ґімн. курс, що радше були би ми його не провадили, коли би були знали, що і там коротко тільки побудемо. Тільки зневіри набавили ся там не тільки ученики, але і декотрі з учителїв.

Перейшли ми незабаром до Гнильча. Тут також не гаразд жило ся тій стрілецькій інституції.

Тут зайшли більші зміни. Деякі учителї уступили, а на їх місце прийшла нові. Також зайшли зміни що до учеників. Всї новобранцї відійшли в поле. Науку побирала тільки "стара война". Під той то час припадає дуже жива дїяльність на річ курсу в сторони проф. рогатинської ґімназії п. Льва Смулки. З новим розмахом взяв ся він до веденя курсу, але його заходи розбивали ся о тодїшні обставини в нашім коші. Я мовчки тодї дивив ся на те все, провадив як найбільше науку з недобитками. Свою місію уважав я тодї за завішену, бо не бачив нїякої ріжницї між стрілецьким кошем і полем. Інновацій та несподїванок було тодї без лїку. Найбільше діткнули стрілецтво подїї та катастрофи в полї.

Та друга фаза закінчила ся в Славатинї, куди то ми перенесли ся з Гнильча. Там навіть не порозтвирали ми скринок з книжками, як прийшов приказ мандрувати дальше. Побули ми отже там тільки тиждень.

Адже в Свистїльниках сказав собі стрілецький кіш: "Стань!" Тиждень минув, заки трохи успокоїли ся ми і вагали ся ще, чи продовжати дїло дальше. Як впевнили ся ми про довший побут, чи як там назвали у нас "постій", стали вести дальше науку. Прислужив ся до неї тут проф. Лев Смулка, навязуючи зносини з львівською ґімназією в справі іспитів. Під кличем іспитів почала ся третя фаза, що треває ще досї. Властивий провід взяв я в свої руки, а провадили науку отсї товариші: найбільше Ю. Мінко (природа у всїх клясах і льоґіка), за ним проф. Антін Лотоцький (українське 7 кл.), проф. Лев Смулка (українське 6 кл., грека 5 кл.), Іван Гуцуляк (латина 5—6 кл., нїмецьке), Андрій Дїдик (українське 5—6 кл.), вкінцї я (математика у всїх клясах, латина 7 кл. і грека 6—7 кл.). На лєкції приходили ученики на кватири своїх учителїв. Наука поданих в скобках предметів відбувала ся що дня в постійнім порядку. Науку побирали стрільцї реконвалєсценти і суперарбітровані.

До тих останніх належать і їх учителї. Повних три місяцї кипіла завзята праця. За той час пів сотки учеників поскладали свої іспити. Коли дочислити до них тих, що в другій фазї поскладали іспити, то зложило разом испити 90 стрільцїв. Мимо того, що приготовлювало ся їх до іспиту, не спускали учителї з ока того обовязку, щоби розбудити у них дїйсну охоту до науки й громадянські почуваня. На своїх лєкціях порушали учителї ріжні теми, що не входять в круг шкільної науки, старали ся підготовити їх до того житя, в яке війдуть по війнї. Шкільної лавки ті ученики вже більше не побачуть; тому мусїло ся брати під розвагу і те, щоби принайменше в коротеньких нарисах подати їм те, що могли почути в школї в мирних часах, або що самі могли з власної лєктури набути. Тому уважав я за відповідне, давати часто коротенькі огляди всїх наук і начеркнути коротенько історію фільософії.

Красші отже були хвилини стрілецької ґїмназійки в тій останнїй фази. Ученики громадно навідували ся до своїх учителїв та посїдавши довкруги стола уважно слухали викладів. Через приставанє взаїмне з собою і з учителями уступало скоро викривленє почувань, принесене з поля, а вертала давна благородність думаня та почувань. Чейже кождому звісно, що війскове воєнне житє не плекає духа чоловіка. Найбільша небезпека при тім грозить передусїм молодїжи.

Ось так то живуть стрільцї — ученики. На кінцї хочу згадати ще одно цїкаве явище: обсервуючи напливаючих останнїми днями новобранцїв, бачу, що порядну третину з них творять ученики. Розвідуючи ся близше, довідав ся я, що більшости з них не поталанило якось в шкільній науцї. Мимоходом нагадують ся менї семинаристи за козацьких часів, що громадно втїкали з семинарів на Запороже.

І знов вириваєть ся з груди горяче, накипіле в стрілецькій груди бажанє: Ex, коби то скорше зайти на ту Україну!

Місце постою коша У. С. С, 23. марта 1916.

Степан Прідун, управитель ґімн. курсу УСС.

[Дїло, 27.04.1916]