Опера видатного французького композитора Жоржа Бізе — "Кармен" не потребує особливих рекомендацій.
В "Кармен" ми маємо факт щасливого злиття творчих зусиль двох великих майстрів — Ж. Бізе і талановитого французького письменника Проспера Меріме, за одноіменним твором якого написана ця опера. Справа навіть не в тому, що обидва автори "Кармен" — видатні художники. Цінність цієї співдружності в тому, що Меріме і Бізе творчо дуже підійшли один до одного. Обидва прекрасно відображують людей сильних почуттів, великих пристрастей, обидва з максимальною реальністю показують життя, оточення своїх героїв, виявляючи при цьому вміння тонко спостерігати і втілювати ці спостереження в свої твори.
Не дивлячись на трагічний фінал опера "Кармен" — бадьора, життєрадісна, глибоко оптимістична. В цьому величезна заслуга композитора Бізе.
Від першої до останньої ноти музика "Кармен" захоплює багатством мелодійного і гармонійного змісту. Глибокий, привабливий ліризм чергується з напруженим драматизмом, або непідробною комедійністю. Віртуозність вокального стилю, легкість сполучена з пластичністю, оригінальна гармонія, багатство ритмів, яскраво окреслені характери — в цьому "секрет" вічної молодості "Кармен".
І перш за все, в спектаклі "Кармен", прем'єра якого відбулася у Львівському державному театрі опери та балету, слід віддати належне прекрасному оркестрові на чолі з вдумливим художником, головним диригентом театру М. Д. Покровським. Всі скарби музики Бізе повнотою розкриті і донесені до глядача. Невимушеність і артистичність, з якою веде спектакль М. Д. Покровський, великий музичний смак, повне розуміння стилю і тону твору, його колориту, філігранна обробка кожної музичної фрази, пружинна легкість, з якою диригент переключає оркестр з одного ритму в інший, — все це доводить, що в особі М. Д. Покровського ми маємо видатного музиканта, справжнього керівника висококультурного колективу майстрів-оркестрантів.
Достойним помічником диригента в розкритті музичних якостей опери "Кармен" — є хор, очолюваний хормейстером В. З. Альтманом.
Дуже важливим елементом спектаклю є оформлення. Художники завжди з охотою беруться оформлювати "Кармен". Приваблює можливість показати багату іспанську природу, яскраві фарби одягу, екзотичність. Заслужений художник УРСР орденоносець О. В. Хвостов оформив спектакль, виявивши справжнє відчування музики Бізе і знання іспанського колориту. Оформлення мальовниче, зроблено ефектно і дохідливо. Але, на жаль, це повністю стосується лише другої дії — "Таверна" та третьої — "В горах". Дещо блідніше оформлена фінальна дія, а особливо перша — подвір'я тютюнової фабрики.
Всі партії "Кармен" виключно трудні для виконання. Дається взнаки мінливість психологічного стану кожного персонажу, де радість і горе вживаються в мініатюрному шматочку твору. Тому від виконавців, що творять центральні і навіть другорядні образи, вимагається чистота інтонацій, ритмічна точність, а ще більше — сценічна майстерність. І тут виконавцеві на допомогу повинен прийти режисер, роль якого в таких спектаклях, як "Кармен", не менша ніж роль диригента.
Дуже прикро відзначити, що режисер спектаклю О. І. Улуханов не тільки не спроможний був прийти в повній мірі на допомогу виконавцям, але й не зміг правильно побудувати спектакль. Перш за все, Улуханов ставив спектакль "по-старинці", не врахувавши, що в сучасних умовах театральної дійсності, при високих вимогах радянського глядача, обмежившись вузьким арсеналом жесту, міміки, старою оперною технікою, простим розведенням мізансцен, не можна досягти глибокого розкриття внутрішніх психологічних переживань героїв. Як результат примітивної постановки — в багатьох місцях відчувається великий розрив між поведінкою актора і органічно невід'ємною частиною — виразністю музичної мови твору.
Яскравий приклад — фінальна сцена "Вбивство Кармен". Музика поступово підготовляє глядача до трагічної розв'язки. В музичну тканину вплітаються тривожні інтонації, передвісники неминучого нещастя. А драматичному напруженню музики абсолютно не відповідає сама сцена. Кармен могла давно втекти в одні з широко відчинених дверей. Але чомусь не тікає. Лише коли Хозе стомленою ходою, рівнодушний і холодний, буквально виповзає на східці, Кармен намагається "прорватись" крізь нього до дверей і гине від ножа. Сцена проходить буденно і без жодного напруження.
Ще приклади. Колона юних "солдатів" — дітей вишиковується перед рампою, проспівують належні куплети, зовсім по-концертному і виходять, не звертаючи на себе жодної уваги дорослих солдат. Цікава сцена — засушена.
Взагалі недоречності постановки виявляються на кожному кроці. Ось наче спід землі з'явились робітниці тютюнової фабрики. Співають, поволі насовуючись на авансцену. Всі абсолютно однаково тримають в піднесеній руці цигарки. Відспівали — зникли.
Поява перед виходом Ескамільо кількох похмурих постатей з смолоскипами нагадує похоронну процесію і йде всупереч з бадьорою, життєрадісною музикою, що характеризує появу знаменитого матадора. Таких прикладів безліч. Звідціля відсутність плавкого розгортання сюжету. Спектакль подріблений на окремі номери.
Коротенько про основних виконавців.
Прекрасна співачка Ф. Слоневська, власник величезного діапазону і сили меццо-сопрано, досить легко переборола технічні труднощі партії Кармен. Труднощі були в іншому — надати голосові певного забарвлення в різні моменти розвитку ролі, а особливо в сценічному боці образу. Треба сказати, що останні дві дії, де назріває драматичний конфлікт Кармен і Хозе, де зароджується любов її до Ескамільо, — артистка Слоневська провела із справжнім драматизмом і щирістю. Ми бачимо перед собою жінку, яка навіть під загрозою смерті не підкоряється нікому. Сцена "гадання", остання розмова Кармен з Хозе в таборі контрабандистів, — одні з найкращих моментів в образі Кармен, створеної Слоневською. Трудніше артистці далися сцени першого акту, де ми бачимо Кармен — дику, своєвільну, кокетливу дівчину, що добре знає силу своїх чарів. Це просто не в плані Слоневської, тому образ в першому акті дещо обважений. Правда, всі знамениті арії: "Хабанера", "Сегаділья" виконала ефектно і піднесено.
Привабливий, ліричний образ селянської дівчинки Мікаели створила арт. О. Ландау. З чарівною простотою і щирістю виконує артистка всі сцени з Хозе. Глядач бачить цю біляву дівчину, коли вона боязливо розпитує солдатів про свого Хозе, соромиться залицянь його товаришів. Багато в артистки сердечності в сцені, де Мікаела розповідає Хозе про рідне село, про матір. Зовсім інша Мікаела в епізоді, коли дівчина, переборюючи страх, приходить за Хозе в гніздо контрабандистів.
Дівчина заради кохання йде на рішучі кроки. Всі складні переживання Мікаели О. Ландау розкрила тонко і переконливо. Вокальний бік партії артистка повністю і підпорядкувала завданням створення музично-сценічного образу і домоглась повного злиття цих двох елементів.
Незрівняно слабіші виконавці двох центральних чоловічих ролей. У Ескамільо (арт. І. Я. Раїнський) не вистачає властивої матадорові мужності, сили, енергійності. Славнозвісні куплети Ескамільо "Напривіт я щиро привітаюсь" артист проспівав хоч і чистенько, але холодно, по-концертному, нічим не ілюструючи місць, де Ескамільо описує бій з оскаженілим биком. До того ж, сцена погано поставлена режисером.
Але найслабіше місце — образ Хозе. Чого не вистачає арт. Ф. Бедлевичу в цій прекрасно написаній ролі — важко перелічити. Прямо кажучи всього, що складає образ палкого, темпераментного сержанта Хозе. Незрозуміла рівнодушність в сценах з Кармен і Мікаелою, сценічна незграбність, стандартні мімічні прийоми, штучний драматизм, "переживання" — які абсолютно не хвилюють глядача — все це стверджує думку, що призначення Бедлевича на роль Хозе — прикра помилка театру. Не дивно, що Слоневська ряд сцен і виконала слабіше своїх можливостей, маючи такого партнера.
Інші виконавці справляють приємне враження. — Лейтенанта Цунігу, старого солдата, що любить пожартувати і позалицятися з гумором, мальовничо грає арт. Романовський. Сильний дружний вокальний квартет створюють контрабандисти Фраскіта (Я. Оконська) Мерседес (Шехтер), Дон Капро (Лічинський) та Ромендадо (Поляков). Сцену змови, що проходить у різкому темпі, артисти проводять дуже добре. Музично співає невелику партію Моралеца арт. Б. Нойвальд.
Нарешті про танці, які відіграють немалу роль для характеристики побуту Іспанії. Молодий балетмейстер М. Трегубов поставив танці без особливих претензій, просто, але зі смаком, а головне, зумів зберегти їх народність. У своєрідному, благородному стилі виконує танець з кастаньєтами здібна танцюристка І. Костіна разом з кількома партнерами. В її танці граціозність, темперамент, гнучкість, властиві іспанським дівчатам. Ефектно м'яко і еластично танцює Д. Алідорт — "Болеро". Але її партнер А. Ярославцев не досяг ще потрібної мужності, широти рухів. Звідси деяка творча "недомовленість" цієї пари. Загалом танці прикрашають спектакль.
Слабість режисерської роботи, невдалий добір виконавців окремих ролей різко знизили якість спектаклю "Кармен", який мав всі підстави бути новим доказом великих творчих можливостей талановитого колективу Львівського театру опери та балету.
[Вільна Україна]
18.04.1941