Флінта: 1968

2 квітня 1988-го несправедливо рано пішов з життя потужний український художник і «сонячна» людина Зеновій Флінта. Родина митця відзначила 25-річчя цієї дати виставкою «1968» у львівській галереї «PRIMUS», яка цього ж дня святкувала своє 5-річчя. 

1968-рік в світі – це «Празька весна», студентська революція в Парижі, початок перемовин США та ДРВ щодо завершення війни у В’єтнамі, загибель Гагаріна, вбивство Мартіна Лютера Кінґа і Роберта Кеннеді..., війни, перевороти, вибори, польоти в космос..., знову війни, перевороти, вибори, польоти в космос... В Радянській Україні – це період поступового згасання ейфорії хрущьовської відлиги, крапку у якій, на думку істориків, поставили радянські танки на вулицях Праги того ж таки 1968-го.

У 1968-му Зеновію Флінті – лише 33, і він не знає, що на життя та творчість у нього залишилось лише 20 років. Флінта щойно три роки як скінчив Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва (відділ художньої кераміки) і працює тут же викладачем. Саме у 1968-му відбувається його стажування у Варшавській, Краківській і Вроцлавській академіях мистецтв – вчасний ковток трошки вільнішого, ніж в Радянському Союзі, мистецького повітря. Ця поїздка утвердила Флінту у його пошуках нової виразної формальної мови, перші уроки якої він отримав з навчання у Романа Сельського та Карла Звіринського. А також – у відповідальності місії художника як творця конструктивної, і, що для Флінти було дуже важливо – позитивної – моделі світобачення. Його творчу концепцію можна сформулювати як інтуїтивний «еллінізм», де Краса розуміється як Добро.

Мета «нової хвилі» львівського мистецтва 1960-х, одним з лідерів якої став Зеновій Флінта – створити альтернативу тотальній літературності соцреалізму через естетику модернізму, але в його національному варіанті. Об’єм «формального масиву» у творчій спадщині Зеновія Флінти 1960-х, якому історики вітчизняного мистецтва дотепер приділяли несправедливо мало уваги, дозволяє зрозуміти, наскільки серйозно художник ставився до експериментів із формою та простором. Він постійно шукає нові матеріали та техніки, що здатні максимально точно, опукло, вагомо відтворити його ідеї. Вже у цих його ранніх композиціях очевидна одна з основних рис його творчої манери: здатність мислити глобальними категоріями, вміння створити монументальний образ за допомогою кількох прозаїчних предметів, через гіперболізацію деталей, підкреслено скульптурну манеру живопису та рисунку, опрацювання площини як моноліту. Ретельне вивчання геометричної структури кожної форми стало для молодого Флінти тим пластичним «вишколом», який дозволив йому у подальшому піднятися на щабель епічної монументальності, створити пласт історико-філософських панорам, сповнених відчуття сили і значимості життя. 

Одночасно живопис та графіка Зеновія Флінти – дуже виразний «щоденник» емоцій часу, в якому він жив. Автору, якого, за влучним висловом легендарного мистецтвознавця тих часів Григорія Островського «природа обдарувала талантом любити ….»,  вдалося надзвичайно точно зафіксувати загальний настрій національно-культурного піднесення та дух вільного творчого експерименту 1960-х. «Хотілося дивитися на його роботи і думати, що життя якось наладнається. Він давав надію», – констатував у своїх спогадах про Флінту доктор мистецтвознавства Володимир Овсійчук.

Як розповіла на відкритті виставки «Флінта. 1968» її ініціатор, донька художника Ірина Флінта-Данилів: «Того року з’явилось багато цікавих творів, які згодом потрапили до музеїв та галерей Києва і Львова. Тут на виставці можна побачити знакові для мого батька полотна «Кримський пейзаж» і «Сліди часу». Ми представляємо також частину його експериментів у мішаній техніці. Вперше побачили світ й графічні твори в чорно-біло-червоно-охристій гамі. І це – лише маленька часточка доробку 1968 року».

Для близьких друзів Зеновія Флінти, художників Любомира Медвідя та Миколи Шимчука багато творів на виставці теж стали відкриттям. Як зазначив Любомир Медвідь: «Якби ці твори в ті часи мали б можливість презентації у Європі, я певний, що ім’я Флінти сьогодні було б відоме на світовому рівні. Я радий, що мені пощастило безпосередньо і багато контактувати з Флінтою: навчались на одному курсі, жили як єдиний організм... Хоча кожен мав свої амбіції і пріоритети, але нас об’єднувала жадоба проявити нашу ініціативу в тих обставинах, які ми мали: знайти відповідний тембр голосу, відповідну сюжетну лінію, яка би дозволила нам гідно заявити про себе у тогочасному радянському виставковому середовищі. І нам це вдалося: з 1980-х ми почали активно виставлятися, а у 1982 зробили гучну презентацію: я, Флінта і Олег Мінько. Ця виставка помандрувала зі Львова до Вільнюса, Каунаса, Києва, Москви. Це був один із тих фактів, який свідчив, що навіть в обставинах СРСР було можливе серйозне мистецьке життя. Варто, щоби сучасна мистецька молодь уважно відчитала те, що побачить на цих стінах».

«Тоді ми сотні пачок цигарок разом з Флінтою викурювали, сперечались, що таке сучасність в мистецтві? – згадує Микола Шимчук. – Чи це тільки дата, чи вкладена думка, чи щось інше? І сьогодні я дивуюсь, наскільки ці роботи є сучасними, сьогодні тут я переживаю ці моменти заново. Це якась маленька відповідь на ту ознаку сучасності. І другий мій подів, що тут так багато робіт, яких я не бачив. Хоча я ще тоді дивувався Зеновію, скільки він працював... Це залишена у спадок потенція. На віки і на покоління».

«Зеновій Флінта залишається великим вчителем, – наголосив у своєму виступі історик мистецтва Роман Яців. – Навіть маленька частка ним зробленого, коли виокремлюється тільки один рік, дає відчуття масштабності його мислення, заангажування не тільки мистецькими проблемами, але й морально-етичними. Він був світлою людиною. Ця його стійка людська гуманістична позиція, вона була, хто пам’ятає – скрізь, в його погляді, в його відстоюванні ідеалів, і залишається далі дуже промовистою в його творчості, де ми маємо все більше аргументів тієї великої енергетики і любові, якою володів автор». 

PS. Поза своєю мистецькою вартістю, чергова виставка Зеновія Флінти –  рідкісний у Львові приклад ретельно продуманої стратегії популяризації мистецької спадщини видатного художника. Щоправда, у цивілізованому світі ініціатива презентації творчості митців такого рівня зазвичай належить провідним мистецьким установам (музеям та галереям) країни. У нас, на жаль, ця справа залежить виключно від активності та фінансових можливостей родини. У цій ситуації спадщині Зеновія Флінти пощастило найбільше: його донька Ірина Флінта-Данилів (маючи за плечима потужну підтримку рідних) не втомлюється вишукувати «інформаційні приводи» та митецькі ракурси, аби що кілька років запропонувати Львову (а час до часу й Києву) знайомство з якимсь новим аспектом творчості батька. Варто лише згадати минулу виставку в тому ж таки «PRIMUS»-і, яка представляла формальні експерименти художника. Перед тим були «малюнки з шухляди», кераміка, і, ясна річ, живопис.

Окремої уваги вартує експозиційна культура цих виставок –  знову ж таки, завдяки старанням родини Флінти. Всі твори, навіть найменші шкіцики, виставляються у ретельно підібраних рамах! І практично кожна виставка супроводжується більшим чи меншим, але поліграфічно якісним каталогом!