Городище в урочищі Камлай, що на Хмельниччині, хоч і не таке унікальне, як сусідні з ними священні городища славнозвісного Збручанського культового центру, але зовні – чи не найефектніше і найгарніше у Надзбруччі. “Збручу” давно кортіло там побувати, але шукати серед густого лісу давні вали – справа непроста. Потрапити на омріяне городище вдалося лише цього квітня – у товаристві методиста з охорони пам'яток історії та культури Відділу культури, національностей і релігій Городоцької районної держадміністрації Ігоря Олійника. Останній мав встановити на пам'ятці охоронну дошку і був не проти мати попутника.
Вже від початку стало зрозуміло, що самому знайти омріяне “замчисько” дійсно було би проблематично. Вже хоч би тому, що офіційно городище називається “Остапківським”, але насправді міститься на околицях іншого села – Кузьмина, а до Остапківців звідтіля відстань десь утричі більша.
Вперше городише описав Юхим Сіцінський у своїй праці “Археологическая карта Подольской губерніи” (1901): “На правомъ берегу рч. Смотрича, въ мѣстности, называемой Камлай, въ лѣсу находится городище, называемое народомъ Замчысько. Помещается оно на холме, имѣетъ овальную форму, окружено громаднымъ валомъ и занимаетъ около десятины пространства. По склонамъ холма съ двухъ противоположныхъ сторонъ городища находятся два очень глубокіе рва, идущіе параллельно валу: одинъ глубиною почти въ десять саженъ, а другой, находящійся у самаго подножія холма, глубже перваго. По бокамъ горы видна дорога, которая вела на верхъ. Городище покрыто густымъ лѣсомъ. Народъ гoвopитъ, что здѣсь жилъ какой-то народъ, который за грѣхи провалился въ землю со всеми постройками. Здѣсь, говорятъ, на Пасху слышенъ подземный звонъ колоколовъ. По народному сказанію, въ этомъ городище скрыто много бочекъ золота и оружія”
Встановлення охоронної таблички на гребені валу
Остапківське (Кузьминське) городище Х–ХІІІ століть (воно ж городище “Камлай”) лежить на вершині чималої гори, що височіє над річкою Смотричем. Ці гори – “відгалуження” Товтрського кряжу, основний хребет якого пролягає десь за півтора десятка кілометрів на захід. Для оборони це місце більш, ніж вдале – високий пагорб з крутими схилами та ще й захищений зі сходу річкою з заболоченою долиною (нижній ряд валів городища підходить до Смотрича ледь не впритул).
Нижній вал городища. Внизу видно Смотрич. Тут він більше нагадує великий струмок
Городище оперезане двома рядами валів і має овальну форму. Периметр центральної частини – 295 м гребенем валу. Більша вісь овалу має 108 м, менша – 80 м. Висота валу (з ровом) – близько 15 м. Друга лінія валів лежить за 50–80 м від центрального периметру. Вали тут набагато менші – до 4 м. В деяких місцях простежується ще й третя лінія валів.
Нижня (зовнішня) лінія валу.
Головний (верхній) пояс валів.
Гребінь верхнього валу
Зазначимо, що у цій місцевості є купа не менш зручних для зведення фортифікаційних споруд пагорбів. Чому ж укріплення звели тут, а не деінде?
В'їзд у центральну частину городища.
Городище у саме цьому місці з'явилося невипадково. Повз нього проходив стародавній шлях, що зв'язував Київщину та Поділля з Галичиною. Є версія, що насправді це була феодальна садиба (тобто, замок), а не звичайне укріплене селище. Більш певно говорити наразі неможливо, бо якихось розкопок та детального дослідження історики не проводили. Залога цього замку, з одного боку, охороняла від розбійників велику ділянку важливого та жвавого шляху, з іншого – могла брати мито за проїзд. Крім того, мандрівники зупинялися на ночівлю під захистом його стін і валів. Що теж чогось коштувало.
Світлина, зроблена з гребеню верхнього валу. Вдолі видно нижній вал.
Вигідне місце “при дорозі” зіграло з мешканцями поселення злий жарт.
Ми вже неодноразово згадували про священні городища давніх волхвів. Славетний Збручанський культовий центр лежить менш, ніж за два десятки кілометрів від “Камлаю”. Всі його городища–святилища спокійнісенько пережили вторгнення Батия і ще кілька десятиліть по тому добре почувалися. На тих священних городищах археологи не знайшли жодних слідів воєнних руйнувань, як і свідчень про будь-які бойові дії. Поселення-святилища були просто полишені їхніми господарями.
Струмок, утворений священними джерелами на території Іванківецького городища, що входило до “Збручанського культового центру”
На відміну від віддалених од провідних доріг священних волхвівських городищ, “Камлаю” не поталанило. Завдяки його розташуванню на стратегічному шляху, біля замку опинився один із загонів хана Батия, який укріплення захопив і пограбував (тим часом, як основна маса ординців пройшла на захід через Волинь). Для повноти картини зазначимо, що, можливо, ординці тут ні до чого, а руйнування – справа рук військ Данила Галицького, коли той ішов війною на Болохівську землю. Певніше можна буде сказати лише після розкопок і аналізу тих ж наконечників стріл на предмет того, до якого типу вони належать – руського чи ординського. Нині можна стверджувати лише одне – поселення знищили та розграбували внаслідок бойових дій.
Його грабували, принаймні, двічі – у щойно згадані давні часи та зовсім нещодавно. Влітку 2000 року представники відділу охорони культурної спадщини Городоцького району “зігнали” з урочища велику групу “чорних археологів” з металошукачами. Що цікаво – копачі були громадянами... Німеччини! Один – виходець з України, а інший – “істинний арієць”. У них працювала землекопами ціла група місцевих підлітків.
– Було велике бажання здати злочинців до міліції, – згадує Ігор Олійник. – Але стало шкода місцевих пацанів. Німці стовідсотково відкупилися би, а от сільські підлітки, які й не здогадувалися, що порушували закон, вигребли би ”по повній”.
Однак усі трофеї у непроханих гостей вилучили та передали до районного музею.
– Що цікаво: переважну частину знахідок становили наконечники стріл та інше військове причандалля, – згадує Ігор Олійник. – Серед знахідок були також наконечник списа, уламок клинка щаблі та перехрестя рукоятки до неї ж. Також там були шпори та стремена вершників, умбон від щита тощо. А от сільськогосподарське знаряддя та інструменти ремісників були у меншості.
Про жорстокий бій і наступну пожежу засвідчила і специфічна “палена” земля та товстий шар вугілля від згорілого дерева, що добре проглядався чи не у всіх глибоких ямах, залишених “чорними копачами”.
Про грабежі засвідчили й інші знахідки:
– Серед німецьких трофеїв було чимало вислих замків, – згадує Олійник. – Що кидалось у вічі: більшість із них були закриті та ще й вставленими у дужку спотвореними зламом металевими петлями, що свідчило – замки просто видирали з дверей, а не відкривали ключами.
Найоригінальнішою та найцікавішою знахідкою німецьких копачів виявилося прикрашене клеймом денце якоїсь керамічної посудини. Клеймо було виконане у вигляді схематичного погруддя воїна з мечем. Що характерно: воїн той мав вислі “козацькі” вуса й оселедця на голові.
На превеликий жаль, і денце з унікальним клеймом, і значна частина “камлайських трофеїв” зникли під час масштабної крадіжки у середині 2000–х. Тоді ж пропали й три шкіци Тетяни Яблонської до її знаменитої картини “Хліб”, зокрема, й головної фігури цього полотна (жінки, яка закочує рукавами сорочки). Тож на представлених тут світлинах бачимо лише жалюгідні залишки колись великої збірки.
Квіти на території городища
Про “замчисько” є безліч легенд, які нічого спільного з правдивою історією не мають. Деякі навіть подані як доконаний факт. Наприклад, у статті на “Вікіпедії”, присвяченій селу Остапківці (станом на квітень 2016 року) читаємо: “Між с. Остапківці і с. Кузьмин в сучасному Кузьминському лісі на правому березі р. Смотрич, на крутому схилі розташоване урочище “Замчисько", “Камлайщина” і “Хандюк”, які є залишками турецького панування в цій місцевості“.
Як доконаний факт з посиланням на неназвані “історичні джерела” (очевидно довідник “Пальцем–в–стелю”) у цій ж статті зазначено:
“За даними історичних джерел і переказів населення відомо, що турецькі завойовники під керівництвом ханів Лая і Дюка, знищивши населений пункт [Остапківці], побудували свої укріплення – Замок, який був оточений великим земляним валом і мав підземні виходи до річки. Про це й розповідає народна легенда.
Село було захоплено двома турецькими братами, яких звали Кам і Лай. І збудували вони на схилах обабіч річки по замку. Прокинувшись вранці вони одразу перегукувались. Лай кричав Кам, а Кам – Лай. І відлуння, яке бігло уздовж урочищем, кричало Камлай. З цього й пішла назва урочища”
Тут, за легендою, луна розносила крики: “Кам! Лай!”
Питання, звідки у турків взялися хани, залишається відкритим.
Існує навіть цілий місцевий епос про міфічних турецьких (sic!) ханів Камлая та Хана-Дюка. Якщо переказати коротко, то сюжет абсолютно класичний для подібних історій:
Хан Дюк і хан Камлай після підкорення турками Поділля облаштували собі замок. Хтиві турки (за іншою версією, татари) не лише грабували й нищили нещасних подолян, але забирали собі на розвагу всіх гарних дівчат, яких по тому жорстоко вбивали. Врешті викрали наречену місцевого коваля Остапа (звідси, до речі, й назва села Остапківці). Коваль такої наруги не стерпів, накував зброї, зібрав ватагу місцевих хлопів, повбивав нахаб і зруйнував замок. Наречену Остап, як і має бути, врятував і жили вони довго та щасливо...
Класика легендарного жанру.
Насправді жоден хан (тим паче – «турецький») і поруч не пробігав. Походження топонімів абсолютно банальне й ретельно задокументоване в правдивих історичних документах. Зокрема, в інвентарному опису маєтку в селі Остапківці від 1811 року читаємо: “В имении есть две водяные мукомельницы, одна из коих находится в аренде крестьянина Павла Камлая”...
Десь тут стояв млин Павла Камлая
Там же є й інформація про цього орендаря. Зокрема, вказано, що Павло Якович Камлай народився 1772 року на хуторі Дахнівка, а 1797-го він був переведений до села Шишківці.
От собі й маємо «хана»...
З “Ханом–Дюком” та ж історія. Насправді топонім від початку звучав як Кандюк, тобто син Кандида (є таке призабуте церковнослов'янське ім'я). Останній теж був орендарем млина.
“Австрійська дорога”. Позаду с. Кузьмин. Світлина galleryua.com
Повертаючись до дороги “на Галичину”, біля якої колись і звели укріплення. Зазначимо, що її активно використовували до початку 1960-х років. Навіть назву відповідну вона мала – “Австрійська”. Пов'язано це не лише з тим, що вона вела “до Австрії”, а ше й з тим, що в 1915–1916 роках її вимостили бруківкою полонені австро-угорські вояки. Вимостили, зауважимо, «на совість». Бруківка та лежить і досі. Щоправда, нині цим колись досить жвавим гостинцем за день проїздить заледве два десятки автівок. Переважно належних жителям самого Кузьмина.
Синагога початку ХІХ ст. має риси оборонної споруди, що характерно для ранішого часу.
“Австрійська дорога”, хоч і була найкоротшою трасою на Сатанів, але йде абсолютно безлюдною місцевістю. Тож, коли будувати нову трасу, її провели так, аби вона з'єднала якомога більше населених пунктів. Відповідно, колись “центровий” Кузьмин опинився на загумінках цивілізації й почав занепадати. А колись (до початку Першої світової) Кузьмин був – завдяки “Австрійській дорозі” – знаним центром транскордонної торгівлі й навіть мав статус містечка. Про останнє й досі нагадують “жидівські кам'яниці” на Ринковій площі та старезна, від початку ХІХ століття, синагога. Цікаво, що хоч її звели вже за спокійних часів, вона має яскраво виражені риси оборонної споруди.
Ставок і костел – село Кузьмин.
Наостанок трішки містики. Аби дістатися до городища, потрібно пройти метрів з вісімсот закинутою лісовою дорогою, що тягнеться вздовж Смотрича. Вона з’єднує Кузьмин з Остапківцями. Шлях обсаджений старезними липами. Вузлуваті та покручені, вони виглядають настільки ж мальовничо, наскільки зловісно. У кінофільмах так зазвичай зображують дороги, що ведуть у лігво Баби Яги, Кощея чи ще якогось злого чаклуна. Чаклун у цій історії теж присутній. Найсправжнісінький!
На шляху, що веде до городища та села Остапківці – хоч зараз знімай фільми жахів.
У публікації “Церква–фортеця, граф Каліостро та "скіфський скарб"” ми докладно розповідали про пригоди Тадея Грабянки та графа Каліостро на Поділлі. Зауважимо, що в згаданому там Сутківецькому замку мали місце лише містичні церемонії. А от пошуки “філософського каменю” та написання “Масонської конституції України” відбувалися переважно в Остапківцях. Тут нагадаємо, що Тадей Грабянка – чи не найвідоміший із чорнокнижників і містиків Європи XVIII століття та фундатор руху “ілюмінатів” (сам Каліостро у нього був на побігеньках). Грабянкка титулував себе не лише як граф Сутківський, але й як граф Остап (Остапківський). Тож “зловісна” лісова дорога дійсно вела до будинку чаклуна.
Замість додатку наведемо одну з легенд про “замчисько”
“Замчисько” та скарб
Давно це було... У ніч перед Воскресінням Христовим йшла жінка з дитиною через ліс попри “замчисько”. Чула від старших, що замок той зачарований і в ньому є багато грошей. Жінка ця була з Остапківець, тож прямувала до церкви в Кузьмині святити паску. Коли порівнялася з “замчиськом”, помітила, що від валів пробивається якесь світло. Підійшла ближче і побачила відчинені двері льоху, а світяться то так золоті гроші, яких сила–силенна. Кинулася вона їх збирати. Набрала повний подолок, а дитину нема як взяти. От і залишила жінка маля бавитись з монетами, а сама швиденько вийшла, щоб висипати десь скарб і забрати дитину. Але – лихо! Щойно вона вийшла, прохід до льоху зник. Лише поросла травою земля на тому місці.
Згадана у легенді церква Різдва Пресвятої Богородиці (1839)
Протягом року ходила жінка сама не своя. Одна бабуся підказала їй, що, коли в той самий день наступного року прийти, можна забрати те, що лишила, але взамін щось треба віддати.
Коли прийшла безталанна до “замчиська”, то побачила, що дитина її жива і грається, як рік тому. Але, забравши її, мати одразу ж осліпла.
Світлини автора й Ігоря Олійника.
17.04.2016