Унікальний меч Х століття поповнив фонди Історико-краєзнавчого музею міста Винники. Цій події передувала захоплива історія – з контрабандистами, митниками, міжнародними інтригами та наполегливістю науковців. За словами реставратора меча Віктора Голуба, ідентичної зброї немає в жодній з колекцій світових музеїв.
«Це так званий каролінґський меч. Оздоблення та символіка свідчать про те, що він міг належати військовій еліті, а характерні втрати срібної інкрустації, деталей декору – що його використовували протягом тривалого часу, можливо, передавали в спадок як реліквію», – розповів директор винниківського музею Ігор Тимець.
Реконструкція меча. Автор Віктор Голуб
Дорога меча до Винників була довгою і складною: його вдалось повернути після того, як цінний, але незаконний вантаж зупинили естонські митники три роки тому. У березні 2016-го Інтернет облетіла новина про знайдений митниками артефакт у вантажівці, якою керував громадянин Білорусі. На меч одразу ж висловили права росіяни – мовляв, він потрапив до Естонії з їхньої території і туди ж має повернутись. У сусідній країні заявили, що артефакт був знайдений на Півночі Росії.
«Для нас головним завданням було призупинити процес передачі Росії і повернути меч в Україну. Для цього важливо було довести, що це річ з України», – згадує тогочасний начальник управління музейної справи та нормативно-методичного забезпечення переміщення культурних цінностей Мінкульту Василь Рожко.
Основну роль відіграли археологи – Максим Левада першим у соцмережах заявив, що меч з Україні і кілька місяців перед тим його виставляли на продаж на одному з інтернет-ресурсів. Допоміг і експертний висновок фахівця із середньовічної зброї Федора Андрощука.
«Думаю, дуже велику роль відіграло те, що меч затримали саме в Естонії. Справа повернення могла затягнутись на роки, але саме завдяки дружньому ставленню естонців все вирішили дуже швидко. Меча не передали Росії, і вже в травні артефакт повернули Україні», – розповів Василь Рожко.
Під час повернення меча в Україну його не здавали в багажне відділення, а везли у салоні літака
Рік до меча не мали доступу реставратори – знахідка була доказам у кримінальній справі. Наприкінці січня 2017 року співробітники Управління СБУ в Рівненській області затримали групу з п’яти громадян України та двох громадян Білорусі, причетних до вивезення «меча вікінга». До речі, це чи не єдина гучна справа щодо чорних археологів в Україні, яка таки побувала в суді.
Консервація та відновлення унікальної знахідки тривали більше як рік. За словами реставратора, ефес меча не має відомих прямих аналогів. Схожий меч ще 1927 року знайшли на Дніпровських порогах, однак він втрачений у часи Другої світової війни.
«Я сподівався відреставрувати меч за рік, однак роботи затяглись на півтора року», – коментує Віктор Голуб.
«Були розкриті інкрустовані сріблом деталі ефесу, декоровані прямими та косими хрестами, скандинавською плетінкою та ланцюгами в техніці черні», – говорить Ігор Тимець.
За словами істориків, в часи Карла Великого, коли тільки з’явились каролінґські мечі, екіпірування кінного воїна коштувало 42 корови, з них 12 – меч. Більше того, у той час така зброя була заборонена до вивозу і на чужі території могла потрапити з воїном, як трофей, або як контрабанда. Такі мечі використовували століттями.
Після реставрації меч віддали музею на Львівщині, оскільки за версією скарбошукачів, які знайшли, а потім намагались продати меча, його виявили у Бродівському районі Львівської області. Водночас, коли меч вперше з’явився на інтернет-ресурсі, його місце знаходження зазначали як «Волинь». Археологи запевняють, що жодну з версій місця походження меча не можуть остаточно ні підтвердити, ні спростувати, і сподіваються колись напевне дізнатись, де ж виявили знахідку.
Нелегальні археологічні розкопки, тобто всі ті, що не мають відповідних дозвільних документів, в Україні заборонені законом. Однак так звана чорна археологія, чи правильніше, скарбошукацтво, – процвітають.
За оцінками експертів, щороку Україна втрачає десятки тисяч археологічних артефактів – частину збувають всередині країни, більшість – вивозять за кордон, де їх вигідніше продати. Найбільших масштабів проблема досягла у 2000-х роках – з поширенням «моди на археологію» серед чиновників та високопосадовців, а також з початком використання металодетекторів.
Під час передачі меча директору музею у Винниках
За оцінками експертів, Україна – серед світових лідерів за кількістю металодетекторів у приватних осіб, і жодного обліку приладів законодавством не передбачено. Попри пропоновані ще кілька років тому зміни до закону, які мали виправити ситуацію, їх так і не внесли. Тож інколи дрібні заробітки на металевих речах фактично перетворюються у трагедію для науки – коли пам’ятка позбавлена певного типу знахідок чи розграбована скарбошукачами, археологи не можуть зробити правильних висновків щодо культури, яка населяла територію, та рівня її розвитку.
«Біда зі скарбошукачами у тому, що вони переважно не дають жодної інформації про те, де було виявлено річ, умов виявлення, стратиграфії. Вона перетворюється в антикварний артефакт. Але втрачає наукову цінність, а археологи втрачають дуже важливу інформацію про пам’ятку», – говорить директор НДЦ «Рятівна археологічна служба» ІА НАН України Олег Осаульчук.
13.03.2019