Дмитро ПОЛЮХОВИЧ

 

Вали священного Звенигороду

 

 

За «совка» кожну наукову роботу (хоч курсову, хоч дисертацію) її автор конче мав відкрити цитатою із світочів комунізму. Фізики та хіміки не мали великого вибору, крім фрази В.І.Леніна про те, що “електрон так само невичерпний, як і атом”. Перефразовуючи вождя, автор цілком може заявити, що “Пуща Відлюдника над Збручем – таке ж невичерпне джерело тем, як і...». Як “що”, треба ще вигадати, але  джерело справді невичерпне.

 

 

Ці надзбручанські скелі шанують як священне місце від часів мідної доби до наших днів

 

 

Перша наша публікація на цю тему вийшла на початку минулого року. Чогось аж надто ексклюзивного там не було – лише максимально повно зібрані докупи  раніше оприлюднені факти, а також поради потенційним туристам. За  рік по тому абсолютно неочікувано довелося знову повернутися до теми. То вже був абсолютний ексклюзив! Тоді з'ясувалося, що багато кам'яних утворень довкола раніше згаданої печери – то не просто так каменюки, а радше штучні мегалітичні структури. Зокрема, автору поталанило знайти залишки зруйнованого ченцем-пустельником стародавнього дольмену – такого, як на сусідньому Богиті, сліди збитих зображень давніх богів й інші цікавинки, про які до того не згадували ні в популярній, ні у науковій літературі. Подробиці дивіться у тексті  “Мегаліти й обличчя Одина”.

Здавалося би, після цього тему Пущі можна було вважати цілком вичерпаною. Але не так сталося, як гадалося.

 

Скеля з печерою

 

 

Листопадовий похід до Пущі мав на меті абсолютно тривіальну мету – отримати нарешті якісні світлини скелі та печери (напередодні було придбано необхідний для цього ширококутовий об'єктив – звичайний не годився). Крім того, відсутність листя на деревах обіцяло нормальне освітлення, а не звичні для літа зеленкуваті сутінки.

 

Сліди напису

 

 

Яскраве освітлення допомогло зробити перше відкриття. Виявилося, що біля входу до печери частина зовнішньої поверхні скелі зтесана у плоску поверхню, на якій колись було вибито напис. Швидше за все, то була основа для широкого дерев'яного одвірка, а напис міг нести якусь ритуально-захисну функцію. Нині сліди літер ледь-ледь проглядаються, та й то лише при яскравому освітлені. Незрозуміло, чи напис знищило вивітрювання, чи це було зроблено кимось навмисно. Тут уже мають сказати своє слово фахівці.

Версія навмисного пошкодження цілком вірогідна. Зокрема, місцеві  християнські пустельники колись знищили все, пов'язане з прадавньою вірою, зокрема, дольмен і барельєфи з зображеннями язичницьких божеств. Можна припустити, що першим пустельником тут був якийсь православний чернець, який залишив по собі напис церковнослов'янською. Ченці-католики, які прийшли йому на зміну, цілком імовірно могли знищити свідчення присутності попередника -“схизмата”.

 

Надихнувшись новою, раніше ніде не зафіксованою знахідкою, автор спробував пошукати зображення та графіті у самій печері. Пошуки виявилися немарними!

Першим, що вдалося виявити, стало зображення хреста досить архаїчної форми. Цей барельєф міститься відразу біля входа, над невеличкою нішею.

 

Хрест

 

 

А от це вже було зовсім неочікувано. Згідно з науковою літературою, всередині Печери Відлюдника будь-які зображення відсутні. Причому йдеться про досить серйозні джерела, а не якісь там популярні статті. Наприклад, у дисертації директора Тернопільської обласної інспекції охорони пам’яток історії та культури Марини Ягодинської читаємо:

“Пустельня біля с. Крутилів, або як її інакше називають «Печера Пустельника», знаходиться в урочищі Звенигород, південніше городища Крутилів І. Вона двокамерна, складається з каплиці та келії, з’єднаних між собою вузьким входом. Використовувалась природна вапнякова печера, з явними слідами підтісування. У келії зафіксована кам’яна лежанка. На стінах будь-яких зображень не зафіксовано...” (виділено мною – Д.П.).

(Ягодинська М.О. Давньоруські пам’ятки Західного Поділля Х–ХІІІ ст. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – К., 2015. – С. 136-137).

 

Крім хреста, у молитовній залі більше нічого знайти не вдалося, хоча не виключено, що там може бути ще щось. Але не до всіх стін є вільний доступ.

 

“Келія з лежаком”

 

 

У комірчині з “лежаком”, який цілком може бути й давнім жертовником, теж удалося знайти чимало зображень і написів.

 

Зокрема, по всій поверхні стіни, що над “лежаком”, простежуються сліди написів, колись продряпаних по вапняку. На жаль, вона затерта та колись забілена вапном так, що видно  лише окремі літери.

 

Лежак (чи, може, жертовник?) і нижня частина фігури Св. Онуфрія – небесного покровителя пустельників.

 

 

Досить цікавою виявилася південно-східна стіна печери, де збереглися залишки тиньку. На ньому проглядають фрагменти написів (можливо, церковнослов'янською) та якесь зображення (херувим?). Для нормального фіксування таких продряпаних зображень потрібне спеціальне бічне світло та штатив для фотоапарату. Автор, на жаль, мав лише вбудований фотоспалах. Але факт залишається фактом – тут є напис і якесь зображення.

 

Залишки тиньку з написом і незрозумілим малюнком

 

 

Спочатку виникла думка, що це чергове “Тут був Вася”, залишене якимось сучасним туристом. Але залишки давньої побілки ВСЕРЕДИНІ прошкрябаних літер (це добре видно на світлинах) яскраво засвідчили, що вони зроблені ще у часи, коли тут жили пустельники. Останнього з них, нагадаємо, випадково застрелив російський солдат у серпні  1914 року.

 

Фрагмент напису на тиньку

 

Загальний вигляд напису та незрозумілого малюнку під ним

 

 

Досить цікавими з точки зору палеографії виявилися прямокутні вапнякові блоки, що облямовують віконце келії.

 

Тут варто зазначити, що від початку ця частина печери являла собою відкритий ґрот. Згодом його з'єднали зі сусідньою скельною камерою й одночасно відгородили мурованою стіною від зовнішнього світу.  Стіну склали з необроблених уламків вапняку, а от віконце – з тесаних плит. Біла силікатна цегла – то вже творчість місцевих селян, які трішки підлатали печеру на початку 1990-х.

 

Напис біля вікна

 

 

Як виявилося,  всі чотири плити, що облямовують вікно, густо помережані написами. Причому вирізаними не абияк, а дуже акуратно та каліграфічно. Особливості написання літер дозволяють віднести ці графіті принаймні до XVIII століття, можливо, самого початку ХІХ-го. Автор – не поліглот, але це, швидше за все, не польська і не латина. Можливо, якісь форми німецької чи французької.  

 

Зруйнований дольмен

 

 

Не виключено, що розшифровка знайдених написів допоможе зафарбувати хоч кілька “білих плям” в історії одного з найзагадковіших сакральних місць Надзбруччя. Відповідно цьому буде присвячена ще одна публікація.

 

То що там мовилося про «невичерпність електрона»?

 

 

12.12.2017