У класичній праці британського антрополога Джеймса Фрезера «Золота гілка» є моторошнуватий розділ про роль людських жертвопринесень в ритуалах родючості й врожаю в різних культурах нашої планети. Фрезер в ньому описує, як жертв роздушували масивним каменем, спалювали і четвертували.
Жертвоприносини в ацтеків
Сучасні дослідники погодилися б не з усіма висновками Фрезера (його праця була вперше опублікована ще 1890 року). Утім, важко не прийняти думку автора про те, що та поведінка, яку в сучасних суспільствах вважають найзбоченішою психопатією, в давнину була цілком нормальною і навіть сакральною.
Вбивство членами суспільства одне одного практично у всіх культурах світу є одним із найсуворіших табу. Але така поведінка була і залишається дозволеною в багатьох країнах світу, зокрема, у США, носіям офіційної влади. Антропологи вже давно підозрювали, що ритуальні приноси людських жертв відігравали роль чинника, який цементував владу панівних структур. Адже виконавцями цього ритуалу, як і сьогоднішньої смертної кари, були ті, хто очолював суспільну ієрархію.
Ця ідея має інтуїтивний сенс. Але чітких доказів, які могли би її підтвердити, досі не було. Саме встановлення зв'язку між кривавими ритуалами та владою офіційних структур було головною метою дослідження антропологів з Нової Зеландії під керівництвом Джозефа Воттса з Оклендського університету, яке опубліковано цього тижня в Nature. Воттс та його колеґи проаналізували 93 традиційні культури Австронезії (реґіон, що охоплює Індонезію та багато малих острівних держав у Тихому океані). Цю частину світу обрали не випадково, адже саме вона останньою підпала під вплив колонізації та світових релігій (переважно наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.), первісні ритуали тут найкраще задокументовані й часто ще досі практикуються.
Досліджуючи ці культури, науковці встановили цікаву закономірність: частота приносів людських жертв зростає разом зі ступенем соціальної стратифікації. Зокрема, в соціально однорідних суспільствах або в тих, де тільки зароджується класова нерівність, приноси жертв траплялися лише у 25% випадків. В культурах з середнім ступенем соціального розшарування частота цих ритуалів зросла до 37%. А в тих, де існувала жорстка ієрархія, офірування практикувалися аж у 67% випадків.
Простежуючи еволюційні зв'язки між культурами, команда виявила спільні тенденції у розвитку практики жертвоприношень і соціальної ієрархії. Зокрема, з часом суспільства могли ставати менш стратифікованими, але ті з них, які активно практикували приноси жертв, мали до цього імунітет.
Отже, принесення людей в жертву було здатне підтримувати суспільні відносини влади-підпорядкування. Ці ритуали стабілізували соціальну ієрархію і, можливо, відігравали спільну роль в еволюції замкнутих, кастових суспільств, чимало з яких існують в світі ще й нині.
Приноси людських жертв зазвичай чинили жерці або особи, які претендували на релігійну владу. Зі слів Воттса та його колеґ, їхнє дослідження, отже, проливає світло на «темну сторону» релігії в суспільстві (у своїх попередніх дослідженнях вони показали, що віра у надприродні покарання в австронезійських культурах заохочувала дотримання моральних норм і сприяла соціальній стратифікації та формуванню комплексних соціальних структур).
Треба наголосити, що дослідження команди Джеймса Воттса містить загрозу надмірного узагальнення. Самі автори застерігають від надто широких висновків. Адже є досить підстав стверджувати, що приноси людських жертв, як і, скажімо, музика, виконували більш ніж одну функцію в давніх культурах. У III столітті до нашої ери, наприклад, під час завоювання правителем царства Цінь Чжаосян-ваном території сучасної провінції Сичуань його придворний законодавець Лі Бін заборонив принесення в жертву місцевому річковому богу молодих дівчат. Історики схиляються до думки, що Лін Бін хотів припинити ганебну практику продажу родинами небажаних доньок у святилище цього бога. Цей приклад свідчить про те, що ще в давніх суспільствах люди цілком могли зловживати ритуалами заради корисливих мотивів.
І навіть в Австронезії, додає команда Воттса, приноси людських жертв не завжди здійснювано для релігійних потреб. Бувало, що вони мали інші мотивації, як, наприклад, покарати порушників табу, налякати й деморалізувати нижчі верстви, підкреслити класові межі та могутність суспільної еліти. В усіх цих випадках їх метою було зміцнення соціального режиму. На думку антрополога-емерита з Аризонського університету у Темпі Майкла Вінкельмана, така інтерпретація дозволяє робити паралелі між давніми приносами жертв і сучасною смертною карою. «Я думаю, що Воттс і його колеґи дають деяку загальну оцінку поняттю соціально виправданого вбивства», — каже Вінкельман.
За сучасними мірками приносам людських жертв важко знайти будь-яке моральне виправдання. Але не треба бути моральним релятивістом, щоби визнати існування зв'язків між цією моторошною процедурою й послухом владі та стабільним врядуванням, тобто, тими функціями, які виконує і смертна кара. З цього погляду зв'язок між цими практиками вже не здається аж надто перебільшеним.
На відміну від сучасних смертних покарань, традиційні ритуальні приноси чинилися переважно для релігійних потреб. Дуже часто жертва мала сакральний статус, і перед ритуалом їй виявляли почесті чи навіть обожнювали. Рештки мертвого тіла після обряду вважалися наділеними магічною силою. Тому поширеним був ще й ритуальний канібалізм, коли члени племені з'їдали тіло, сповнюючись, за їх переконаннями, цією силою.
Сьогодні привласнення державою права на вбивство за допомогою смертної кари — порушуючи інакше сувору заборону — досі слугує демонстрацією влади та її «сакральною» прерогативою. На аналогії наштовхує і ритуал задобрення — чи то релігійних структур, чи то громадської думки. Можливо, для майбутніх поколінь антропологів думка про те, що леґітимне вбивство зміцнює соціальні структури, буде кориснішою, ніж ті арґументи, які прихильники смертної кари знаходять для її виправдання сьогодні. І, можливо, треба сподіватися, що неупереджений ретроспективний погляд з майбутнього подасть більш тверезий аналіз того, чому ми, як і давні ацтеки чи самоанці, санкціонуємо вбивства.
Philip Ball
How human sacrifice propped up the social order
Nature 4/04/2016
Зреферував Євген Ланюк
08.04.2016