Станом на сьогодні субсидії на енерґетику в більшості країн світу є неефективними, не сприяють захистові довкілля й перешкоджають економічному зростанню. Такий убивчий вердикт для енерґетичної політики, зокрема в Європейській Унії, винесено в доповіді Міжнародного Валютного Фонду з назвою «Реформа енерґетичних субсидій — уроки і висновки» (Energy Subsidy Reform — Lessons and Implications).
В нещодавно опублікованій доповіді наведено карколомні цифри. Приміром, на енерґетичні субсидії у всьому світі щорічно виділяють астрономічну суму, еквівалентну 1,9 трильйона доларів. Це відповідає 2,5 відсотка світового ВВП, або 8 відсоткам державних доходів усіх країн світу.
Як зазначають автори доповіді, податковий тягар енерґетичних субсидій в деяких країнах залишається таким високим, що призводить до суттєвого бюджетного дефіциту, ставить під загрозу стабільність економік цих країн. Під час досліджень, які провадив Фонд, з’ясовано, що приблизно у двох десятках країн на енерґетичні субсидії витрачають аж 5% від свого внутрішнього валового продукту. «Для країн, що розвиваються, такі високі субсидії на енерґетику можуть стати каменем спотикання на шляху до зростання і сталого розвитку господарки», — зазначають фахівці МВФ.
З першого (а тим більше нефахового) погляду, низькі споживчі ціни на електроенерґію мали б бути чинником позитивним, який дозволяє більше вивільнених коштів вкласти в інші нагальні потреби. Проте фахівці МВФ доводять, що насправді все цілком інакше. «Через низькі ціни на енерґетику замало інвестицій вкладається в енерґетичну інфраструктуру. Та й не тільки, адже з тих самих джерел держава витрачає кошти на охорону здоров'я та освіту, а також на дослідження і розробку з енерґоощадних технологій та альтернативної енерґетики. Отже, встановлюючи низькі споживчі ціни на енерґію, держава підриває розвиток людського капіталу», — пояснює перший заступник директора-розпорядника Фонду Девід Ліптон. На його переконання, конче потрібно нагально здійснити реформу енерґетичних субсидій, яка була б спрямована на ефективніший розподіл ресурсів. «Це, своєю чергою, посприяло б економічному зростанню в довготерміновій перспективі», — стверджує пан Ліптон. На його думку, краще вже навіть скасувати субсидії, аніж запроваджувати їх без ретельного аналізу ситуації та визначення всіх потенційних наслідків.
Автори доповіді зазначають, що замість енерґетичних субсидій, які нібито спрямовані на допомогу соціально незахищеним верствам населення, варто застосовувати інші, ефективніші заходи, зокрема адресну допомогу від держави. Бо на противагу узвичаєній думці про те, що субсидії для населення допомагають виживати біднішим прошаркам населення, аналіз ситуації засвідчує, що все є з точністю до навпаки. Енерґетичні субсидії сприяють збільшенню розриву між багатими і бідними. Адже користь з низьких цін отримують передовсім заможні люди, які й споживають набагато більше енерґії, ніж бідні. За підрахунками МВФУ, пересічно найбагатші 20 відсотків домашніх господарств у країнах з низьким і середнім рівнем доходу на душу населення отримують 43 відсотки енерґетичних субсидій. Це свідчить про абсолютну неефективність субсидій як заходу для досягнення соціальної справедливості.
Напевно, українцям цікаво буде дізнатися, що найефективніших соціальних заходів в енерґетичній сфері вживають дві африканські країни — Мозамбік і Ґабон. Там з певних фінансованих державою соціальних кас грошові перекази надходять безпосередньо домашнім господарствам з низькими доходами.
03.04.2013