Як повстають лєґенди.

Львів, 28 марта 1916.

Як повстають лєґенди, покажемо на кількох примірах:

Під конець минулого року польська преса принесла тенденційно-донощицьким сосом приправлену звістку про одну з статей проф. Грушевського в російській пресї о українське питанє. На сю звістку відізвав ся наш дневник, зазначуючи виразно, що ориґіналу статї проф. Грушевського не має і опираєть ся на донесенях польської преси.

Про статю проф. Грушевського згадав "добрим словом" п. Лев Васїлєвський, польський соціялїст, в статї "Ruch ukraiński w Rosyi", поміщеній в Різдвянім числї оpґaнy польських лєґіонів "Wiadomości Polskie". Статя має за цїль виказати, що весь український рух в Росії під полїтичним оглядом русофільський; "доказом" сього служить також покликанє на статю проф. Грушевського. Та згадуючи про сю статтю, п. Васїлєвський поклика ся не на ориґінал і не на польську пресу, яка принесла про неї звістку, тільки на "Дїло".

За якийсь час п. Васїлєвський переробив свою статю ще в більше тенденційно донощицькім напрямі, і в такім видї видав її польський НКН без підпису автора як манускрипт по нїмецьки, щоб поінформувати в бажанім для Поляків дусї нїмецький полїтичний світ про "Українцїв у Росії і їх полїтичні змаганя". Очевидно, в сїм своїм "творі" п. Васїлєвський покликав ся на "Дїло".

Поступок п. Васїлєвського назвав "Вістник Союза Визволеня України" по імени — нїкчемність, зазначуючи, що він опираєть ся на каламутні жерела. На се поспішив ся відповісти в привичнім для себе — вуличнім — тонї неовшехпольський "Kurjer lwowski", іронїзуючи на тему тих каламутних жерел, що прецїнь п. Васїлєвський цитує "Дїло".

Тай маєте "лєґенду": "Дїло" взяло звістку про статю проф. Грушевського з польської преси, а тепер перед світом фіґурує польський памфлєт про "полїтичне руссофільство" російських Українцїв, який покликуєть ся на "Дїло".

Недавно польська преса принесла сензаційну вістку, що кн. Лїхтенштайн, краєвий маршалок Дол. Австрії, на з'їздї христ.-соц. партії в Відни заявив, що Польське Королївство буде прилучене до Австрії, стилїзуючи ту звістку так, що се означає утворенє польського державного орґанїзму згідно з польськими плянами.

Що сказав кн. Лїхтенштайн в дїйсности? Як довідуємо ся з полємічної статї про сю справу, поміщеної в "Alldeutsche Blätter", мав він сказати: "Нїмечина задержить Курляндію, сувальський повіт і Ковенську ґуб. Австрія одержить Конґресівку, Литву, Волинь. Поневолені народи тих територій, Нїмцї, Лотиші, Литовцї, Поляки і Українцї одержуть право рішати про себе і національну свободу".

Як бачимо, анї слова про здійсненє специфічно польських плянів! За те всї народи, визволені з-під Росії, можуть витягнути з тих слів однакові надїї — кождий що-до своєї будучности.

Але польська преса спрепарувала ті слова так, що вийшло з них здїйсненє польських аспірацій, що — як відомо — виключає ту національну свободу, про яку говорив кн. Лїхтенштайн. І маємо "лєґенду", що кн. Лїхтенштайн заповів здїйсненє польських аспірацій, — з поясненєм, що прецїнь чоловік тої міри не говорить на вітер!

Товариство прихильників українських визвольних змагань "Україна" в Нїмеччинї й його орґан "Osteuropäische Zukunft" згідно з становищем Загальної Української Ради говорять про утворенє української держави на території російської України. З. У. Р. стоїть — як відомо — на тім, що австрійська Україна може осягнути в рамах австрійського державного ладу таке державно-правне становище, яке дало би їй запоруку свобідного національного житя.

Реферує про сю справу "Gazeta Wieczorna" і з натиском зазначує, що "будуча Україна не має сягати поза границю російсько-галицьку". Розумієте: не російсько-австрійську, тільки російсько-галицьку. Бо Галичину вважають панове з тої сторони за щось окреме від Австрії, і тому творять "лєґенду", що Українцї, не сягаючи в своїх змаганях до української держави поза "російсько-галицьку" границю, тим самим зрікають ся української Галичини в користь тих польських державних аспірацій.

А за якийсь час готові покликувати ся зовсїм поважно на ту "лєґенду", як покликуєть ся меморіял польських міщан м. Львова, вручений мінїстрови внутрішних справ кн. Гогенльоге, на якісь українські зобовязаня супроти Поляків що-до Галичини з приводу соймової виборчої реформи.

Польська преса починає вже також творити лєґенду про "нельояльність" української преси, з окрема нашого дневника, покликуючи ся на "білі місця". Цитуючи наші статї, не забував нїколи додати, що вони "сильно обкроєні цензурою".

[Дїло]