Іронїя.
У золотї до сну заходить
Чарівне сонце... Осїня
Политі кровію поля
І по руїнах мари водить...
Лїтає смуток над ланами.
Стежками наша скарга йде,
Вселюдські болї в даль несе
І сїє чорними полями...
І ясні мрії нас кидають...
Серед гарікань і квилїнь
Надїї без слїду зникають,
Ідуть, ідуть — у далечінь —
І нам, немов на глум, лишають
Отрую болїсних вражінь...
У. С. С. Юра Шкрумеляк.
Зневіра.
У день зневіри мовчки йде до мене
Сонна мара —
І шепче: Та покинь життє шалене,
Нехай щеза!...
А в чорну ніч по моїй хатї бродить
Демонів царь...
— Вживай життя, — воно лиш раз приходить,
Як царський дар!...
Й лякають так мене Демони вічні —
І їх гомон, —
Не знаю я, чи брешуть Духи нічні,
Чи денний Сон...
У. С. С. Юра Шкрумеляк.
Допит стрільця.
Було їх в повній зброї хлопів чотири, —
Він сам один. Взяли. Ведуть до кватири.
"Де курінь твій тепер? Говори!" — "У полї..."
"Як і яким шляхом іде? Кажи!" — "До волї..."
"Скільки оружя і людей?" — "Не багато."
"Хто веде, який лад, як воюють?" — "Завзято."
"А, мудрагель! Мудрагель! Послухай, — раджу,
Правду скорійш ти нам говори!" — "Не зраджу."
"Ах, ти хахол! Ти чорт! Хиба-ж я не маю
Петлї на карк твій твердий?!"... "Знаю, чекаю".
Богдан Лепкий.
До дївчини.
Як весна розсїє квіти
По долинї.
Так згадай мене, мій світе,
В тій хвилинї;
Першу стрічу, щастя хвилї,
Днї розстання,
Haші мрії буйнокрилі
І змагання.
І піди у той садочок
Там на горі
І цвітастий звий віночок
Ще до зорі.
І піди у ранцї рано
Гень по полї
Могилок понасипано
Там доволї.
Й на найменший і незнаний
Гріб—горбочок
Положи ти дар весняний —
Той віночок.
Та судьба й мене догонить
Десь в чужинї,
Що нїхто з ріднї не зронить
Слїз по минї...
Василь Атаманюк.
Плач неба.
Що ти, небо, сїєш ранком
Все роси,
За яким то так коханком
Ллєш сльози.
Ой, я маю друзів милих
Доволї:
Сїчових Стрільцїв в могилах
По полї...
Василь Атаманюк
Мій спів.
Під голос труб, під гук гармат
Мій спів іде з переднїх чат
І в світ несміло входить.
В царство краси, в книгу буття,
В таємні сторони життя
Мене за руку вводить.
І я живу уже не сам.
Менї цїкавий хлоп і пан
І ріжная їх доля.
Для мене любе є добро
І те, що в зло людей ввело, —
Найбільше-ж люба воля.
У. С. С. Лу. Лу.
На чатах.
Я на чатах в вечір стою
І гордий я сам собою,
Що об грудь мою сталеву
Крушу силу металеву.
Я на чатах в вечір стою
Непривітною порою
І тїшу ся: Моя-ж сила
Ворога в бігу спинила.
Ворога в бігу спинила
І на голову побила.
Зза Карпат в Подїллє гнала,
Щоби слава не пропала.
Щоби слава не пропала,
Щоб вона нам волю дала,
І на славній Українї
Зацвите квіт на руїнї.
Я на чашах в вечір стою
І гордий я сам собою,
Що учасником я дїла,
Щоби воля нам наспіла.
У. С. С. Лу. Лу.
[Вістник Союза визволення України, 26.03.1916]
Передновок.
Втїшайтесь, люде! Йде весна...
Пташки щебечуть і кує зозуля.
І знову землю прошиба
Гарматна куля...
Рида земля і плаче лан,
Мов соромить ся своїх paн, —
Вгортаєсь цвітом, криє свої xиби,
Воли голодні крають чорні скиби.
Старечі голови із пліч
Схиляють ся в журбі на сонні гpyди,
Жiночі сльози кануть з віч:
Ах, що то буде!?
— "Не знать, що дїєсь там тепер!"...
"Ранений мій..." — "А мій умер..."
"А тут, — ох, бідонько важка,
"Дитя голодне пропада
"І хлїба просить, та дарма:
Нема, нема...
Десь виє вітер по полях
І свіжий цвіт зриває, снїгом гонить...
Жалібно свище по кутах,
Помершим дзвонить...
Здаєть ся, що вселенна вся
В безоднї горя пpопaдa...
Пaде під кару чорних лїт,
Важкий в розпуцї зносить гнїт
І кличе з болю і трівог:
Де Бог? Де Бог?..
У. С. С. Юра Шкрумеляк.
Сїчовий похід.
Ясен круг по небі ходить
Сїє промінь золотий,
Гей, тернистими шляхами
Йдуть борцї у бій святий.
Зброя перлами мінить ся,
В сяйві сонця вся блестить,
В отамана на воронім
Гостра шабля мерехтить.
Гей, сталева тaя зброя
Нашу кривду заплатить,
В нашій крови молодецькій
Шлях до волї промостить.
Порошная доріженька,
Полиняла хоругов, —
Гей, yмиє до схід сонця
Наш прапор ворожа кров!
Гей, терниста доріженька
Вєть ся круто під гору, —
Ми життє дамо за матїр,
За Вкраїну пресвяту.
Гей, не тратьте, хлопцї, віри,
Не хиляйте в низ чола, —
Там на гоpi сонце cяє,
Волї світ — cе нам мета!...
У. С. С. Юра Шкрумеляк.
Маки.
Палають в житї маки,
Хиляєсь повний колос,
Із вітром звідкись лине
Дивний, таємний голос:
Хай жито вас годує,
Зберіть його здорові;
А ті червоні маки
То слїд по нашій крові.
Завдання наші й силу
Ми з кpoвю в хлїб вам влили;
Кінчіть cвятеє дїло,
Що ми не довершили.
Палають в житі маки,
Хиляєсь повний колос; —
До дїла нас взиває
Бaтьків поляглих голос...
Василь Aтаманюк.
[Вісник Союза визволення України, 30.07.1916]
30.07.1916