І.
Нїщо не нагадувало, що отсе Різдво зближаєть ся. Зеленїли травники на площах, розпускались листочки бозу по парках. Нїмцї з китицями весняних квіток продавали баськами вкриту вербу, що нагадувала більше Великдень як різдвяні днї. А однакож з кождим днем, що зближував нас до свята народженя Спасителя, чим раз більше туга огортала душу тих, що вигнані бурею з рідної землї опинились аж тут, на березї синього Дунаю.
Хотїлось линути до своїх, ген там далеко, до батька, до неньки — як колись давно, коли дитиною верталось зі школи до "дому" на свята. Здавалось, що досить покинути се гарне але так вічно чуже місто, лиш переїхати галицьку границю, а там вже десь на маленькій стаційцї буде нас ждати з санками старий Петро чи Гаврило й геть завезе там у рідне село, де з медівничками та ковбасами жде на нас матуся, де батько з слезами в очах пригорне до грудий, де нетерпеливо ждуть нас братчики, сестрички, знакомі, сусїди.
Потім у вечір внесе старий ґазда дїдуха в хату, повіншує щастєм і здоровлєм та щоб збіже гарно зродило, запахне сїно під столом й під скатертю, засяде до вечері численна родина, загомонить веселість, жарти, співи...
Й на селї радість. Ясне сяєво бє з малих віконцїв. І в найбіднїйшій хатї збираєть ся вся сїмя до святочного пира. Подає мати дванайцять смачних страв на памятку дванайцятьох апостолів, пливуть з душі щирі бажаня... коляди, піснї... А потім заскрипіли ворота. Чуєте? Тупотять ноги по замерзлій землї. Задзвонив дзвіночок під вікном, засяла "звізда" й молоді колядники завели: Во Вефлеємі нинї новина...
Гей! гей! Та на що й згадувати? Так недавно се було — а так далеко сї хвилї від нас! Чи є на нашій землї хоть одна така спокійна, щаслива як колись година?
Розсїяла нас доля по світї, наче осїнна буря широкий лист з клену. Розсипались в руїну рідні села, засїялись ниви хрестами. Розбіглись від матері соколи сини, що й не знає, де їх шукати.
Невжеж у такій хвилї є ще хтось, щоб думав про веселі різдвяні свята?
А однакож, частина Українцїв-віденцїв, що гуртуєть ся в Українськім Жіночім Комітетї, переживала сї повні милих турбот святочні настрої.
Не про себе прийшлось згадати, а про тих, що добровільно виреклись втїх, вигід й родини і тепер там у полї може в холодї і голодї мали стрічати се велике свято народженя Спасителя.
Членам Українського Жіночого Комітету спільно з Боєвою Управою припала була мила задача подбати хоч би в маленьких розмірах про уприємненє свят Українському Сїчовому Стрілецтву й висланє маленьких подарків від української суслільности.
Заздалегідь вже почали ся наради: чим погостити наших хлопцїв? Не легка се річ відгадати, що кому треба: сему не стає сього, другому того — один у кадрі — другий у шпитали — найбільше в полї. Як зробити, щоб відгадати потреби кождого? А так хотїлось би як найбільше, як найлїпшого післати! Кождий із членів Комітету й Боєвої Управи хоче щось прибавити від себе. Один просить додати ще сю дрібничку — инший другу. Сеж так мало, яка корона-дві більше, що се значить? Пушки здали ся би срібні, солодкого більше, ще щось до убраня теплїйшого...
Так, то правда. Але кожда додана дрібничка, хоч би лише за 10—20 сотиків, помножена через тисячі, в мить побільшенє видаток на кількасот корон, одна корона виростає в сїм числї на кілька тисяч корон.
А видатків немало. Хоч датки пливуть, та розходи як і тепер так і по війнї ждуть ас такі великі, такі числені, що про те не можна забувати.
Вкінци рішено. Хоч не богато сього, xоч далеко не таке добре й гарне як-би нам хотїло ся, то одначе приступлено до зладженя їx в надїї, що хоробре стрілецтво прийме добру волю за вчинок. А коли такий подарочок хочби одній частинї зробить бодай малу приємність — варт нашого труду.
Як лиш запало рішенє, зараз в стрілецькій касарнї при Гольдшляґшрассе зачинають громадитись замовлені товари. Маґазин стрілецький наповняєть ся стосами пушок з цукорками, купами чоколяди. Забілїли в кутї наче купа снїгу біленькі ручники та хусточки. Являють ся книжечки, калєндарики, картки й другі дрібнички. Є вже й такий спеціял на теперішний час як тютюн, паперцї, сїрнички, є й пушки до нього назначені інїціялами У. Ж. Ком. Пару вечерів займає розмірюванє мірочками цукорків, розтинанє ручників, онучок, рахованє карточок, взагалї підлагодженє всего до висилки.
Опісля скликуєть ся величезна толока до властивого їх пакованя. В означений день маґазин стрілецький ледво містить усїх охочих взяти удїл у сїй симпатичній роботї. Провід бере у свої вправні руки п. проф. Боберський враз з панею містопредсїдателькою комітету. Починаєть ся робота. Кождий рід товарів дістає свою господиню. Кілька панночок підходять одна за другою по черзї до кождої із них, доки на розложенім ручничку не найдеть ся все, що має становити оден подарочок. Тоді віддаєть ся все те до рук тих, що при столиках призначені до їх пакованя. Одна особа розстелює папір, друга звиває й кладе подарочок (там дехто вкладає ще й карточку з бажанями; якими і від кого — се знають вже тільки ті, що їх дістали!) Справна рука звиває папір, обмотує шнурочком, і за хвилю пачечка опинилась в руках тих що її відносять до готових вже пак. Инші сидять тут і числять їх і складають. Готові пачки виносять до сїний, де жде на них стрілець з молотком в руцї. Стук, стук, стук, і пачка готова. Хоч як справно й скоро йде ся робота, хоть не перериваєть ся її через цїлий день, таки "фабрика" ся, займаючи кількадесять рук, треває одну, ба й другу днину.
В кінци все готове. Заїздить брика, ладують на неї пачку за пачкою й відвозять на зелїзницю.
А щоб певно й на час дійшли до тих, кому призначені — пан професор Боберський їде з ними на місце.
— Так щасливаж Вам дорога в нашу рідну країну! — бажають віденцї. — Поздоровіть там нашу землю, наш нарід, поклоніть ся могилам героїв, а перед всїм привитайте від нас тих, кому везете сї малі подарочки. Скажіть стрільцям, нехай не дивлять ся на їх малий зміст, а приймуть їх так щирим серцем, як щиро суспільність складала на се датки, як охочо і сердечно ми їх ладили й висилали. Скажіть їм, що знаємо їх злиднї, невигоди, небезпеки й всякі инші безчисленні турботи, — знаємо і подивляємо їх фізичну, а ще більше духову витрівалість, та бажаємо сповненя їх бажань і мрій, — бажаємо, щоб зажили ще вільним, щасливим, новим житєм, бажаємо щасливими й здоровими бачити овочі своїх великих трудів!...
[Дїло, 11.03.1916]
II.
Одна частина святочної роботи скінчена. Остає дрyгa — уладженє святого вечера.
Опять закипіла робота. Винайденє відповідної салї, придбанє так тяжких до здобутя артикулів як мука, хлїб, пшениця і т. д. Потім зладженє вечері на більше число осіб, все те займило кілька передсвяточних днїв.
Надійшов святий вечір. В нанятім на сю цїль льокали вже від рана зароїлось робітниками, робітницями. Головна праця тепер концентруєть ся в кухнї: під проводом вправних пань ґаздинь увихаєть ся при роботї голубцїв та пирогів хмара панночок в біленьких фартушках.
Панове з комітету, при помочи стрільцїв з касарнї, декорують салю. Брудні стїни покривають драперії та хоруговцї в національних й державних красках, попідпинані зручно збруєю, умаєні темно-зеленою пахучою сосниною.
Ванночки, при помочи хлопцїв, укладають столи й накривають їх білими скатертями. Poзкладають квітки в шрапнелях місто фляконів, повні медяничків, яблок, оріхів. Готове вже й прегарне, сягаюче стелї деревце, з гори до низу обвішане найріжнїйшими прикрасами й ласощами, а під ним купа подарків для наших молодих гостий.
Не бракує навіть в кутах салї наших традиційних снопів-дїдів, що викликують здивoванє у Чехів-господарів сеї хати.
Зближається ся пята ґодина, а з нею пoчинають сходитися дожидані гостї.
Багато з членів Укр. Жін. Комітету знає добре запрошених на нинїшне свято стрільцїв й неспокійно розглядає, чи не бракує кого з наших хлопцїв?
Нї, є мабуть всї, кого надїємось. Є представники "старої війни", яких доперва лїчниця заставила усунутись на якийсь час з поля битви. До них належить найстарший чином пан сотник Koсaк, що щиро помагав ладити отсе свято для своїх молодих товаришів.
Є на вечері учасники довгих, тяжких боїв в Карпатах, є й герої з під Маківки, є й ще недавні стрільцї, які однак вспіли вже сїчове братерство зазначити своєю кровю. Є товариш Бобків, що повернув не так давно з російської неволї. Є навіть і той молоденький стрілець, що пару днїв тому перебув операцію. Одні з них вже зовсїм здорові і незадовго йдуть опять у бій, але є й такі, що треба скоро подати крісло, щоб стоянєм надто не умучились. З одними витаємось устисненєм правої руки, другі держать її на перевязцї й подають лїву. Он той в уланському убраню від кінницї має перевязане чоло, а молоденькому підхорунжому борода ще не зовсїм загоїлась....
Чотирох тільки тяжше хорих остало у шпитали: ученик львівської ґімназії Сохацький, тернопільської Фуртак, коломийської Пельвецький та товариш Подюк із Кут. До них з бажанями й подарочками поїде завтра панна Д., секретарка УЖК. Нема на вечері і буковинського стрільця, нещасливого Д. Бурли, що стратив очи в бою під Городенкою. Він поїхав на Буковину відвідати свою рідню. Крім стрільцїв зі шпиталїв взяла участь місцева Стрілецька Команда з п. четарем Катамаєм. З Боєвої Управи голова п. посол д-р Трильовський, п. посол Сінґалевич та п. В. Темницький, що сьогодня заступав ще й ЗУР. Як достойні гостї явились ще і о. митрат Жук, посол Микола Василько й пп. посли Семака й Лукашевич.
Крім стрільцїв та запрошених гостий взяли в вечері участь ще й найнещасливійші жертви жорстокости війни — ослїплені у бою Українцї жовнїри. Приїхало їx тільки чотирох — деякі від'їхали на свята до родини — а деякі просто не хотїли йти в такий великий гурт здорових. Відмовив ся від удїлу в святї також отемнїлий у війнї молодий наш поет Волощак, що складає такі гарні, повні справдїшного поетичного таланту вірші.
Вечер уплив гарно. Вечера з традиційних народних справ, переплїтана горячими промовами так гостий як і стрільцїв. Згадувало ся минуле, оцїнювало теперішне, засягало думками у будуче. Сердечна розмова, прегарні наші піснї-коляди, притім виключно своє товариство казали нам забути на хвилю важкий час, кріваву добу, шпитальну недолю, та предовгий час розлуки із всїм дорогим, рідним — час вигнаня з рідного краю.
Одного тільки жаль було кождому: що нас так мало, що не в силї ми були хотьби на кілька годин погостити у себе тих всїх, що вже другий такий сумний святий вечір перебували самі, з далека від другів і родин, серед, воєнних трудів і небезпек. Жаль було що не в силї ми були запросити бодай всїх віденських ранених жовнїрів — та хоть на часок роз'яснити їх невідрадну сїру долю...
[Дїло, 12.03.1916]
12.03.1916