І.
Вибори до ради державної в Галичинї вже ві всїх куріях скінчені. О ходї цїлої акції виборчої є також вже достаточні вісти. Пора нам отже тепер застановити ся близше над результатом і ходом виборів, як і над виглядами нашими на будучність.
За остатного шестилїтного періоду 63 посли з Галичини належали до чотирох розличних катеґорій: 1) члени польского кола, числом 57; 2) не-члени кола але і не-Русини, числом 1 (Сохор, вибраний з міст Броди-Золочів); 3) члени бувшого руского клюбу, числом 4 (Озаркевич, Мандичевскій, Сїнгалевич, Охримович); 4) Русини не-члени руского клюбу, числом 1 (Ковальскій член клюбу Коронінього). До правицї належало 61 послів, т. є. члени польского кола і руского клюбу, до ліберального центра 1 (Ковальскій), а 1 (Сохор) був "дикій".
Після народности було: 54 Поляків, 3 жидів (Бльох, Раппапорт, Розеншток), 1 Нїмець (Сохор) і 5 Русинів.
Польске "коло" було по клюбі "сполученої лївицї" найчисленнїйшим клюбом в радї державній, на-рівни з ческим клюбом. Ще більше від числа членів було єго значінє, бо клюб лївицї стояв в опозиції до правительства, а ческій клюб був паралізований з одної сторони чесними і моравскими Нїмцями, з другої, особливо в остатних роках, фракцією молодо-ческою.
Польских послів, котрі би не належали до польского кола, не було в радї державній. Bсї Поляки ишли завсїгди солідарно. У внутрі своїм коло польске складало ся вправдї з консерватистів і поступовцїв, котрі межи собою нераз спорили, але на-зверх представляло ся оно все яко одноцїльна цїлість. Впрочім число поступовцїв в колї було невелике, не доходило і 10, а хотя були межи ними і люде спосібні, однак не було нїкого, особливо по смерти Гавзнера, котрий би був більшою повагою. Тому і цїла політика кола мала аристократично-консервативну а навіть і клєрикальну закраску.
О руских послах поговоримо в дальших частях нашої статьї ширше; тут хиба згадаємо, що 5 Русинів (так само як за попередного шестилїтя 3 Русини) не потрафили здобути ся на таке одноцїльне поступованє, як 57 Поляків, бо они дїлили ся на два, а нераз і на три відломки.
З теперішних виборів в Галичинї вийшло 56 Поляків і 7 Русинів. Русини зискали два мандати, але Поляки стратили лиш оден, бо оден відбили собі на Нїмцях, перефорсували в окрузї міскім Броди-Золочів д-ра Бика на місце Сохора. Нові 63 посли галицкі будуть отже творити вже лише дві катеґорії і належати будуть тілько до двох клюбів: до кола польского і до клюбу руского.
До польского кола належати будуть не тілько всї галицкі але і всї поза-галицкі Поляки, т. є. оден з Шлеска і оден з Буковини, котрого Поляки собі тепер ново придбали. Отже в цїлости репрезентація польска в радї державній не зменшить ся, помимо страти двох мандатів польских до Русинів в Галичинї. Та й коло польске буде не тілько репрезентацією галицких Поляків, але і репрезентацією всїх Поляків в Австрії. Се додасть єму очевидно ще тим більшої поваги.
Вправдї у внутрі своїм коло польске буде менше одноцїльне як вперед. Буде в нїм більше провінціональних різниць (бо війдуть до него вже не, як перше, посли з двох країв коронних, але з трьох), і число жидів побільшило ся о одного (Бика), і поступовцї готовлять ся до більше рішучого виступованя. Але се все спільних делеґацій нїхто з них не буде належати. Зрештою чи для Русинів була би яка значна користь з того, як-би польскі поступовцї мали в колї перевагу, то ще велике питанє. Межи польскими поступовцями є так добре найзавзятїйші противники Русинів, як і межи консерватистами. Такій н. пр. д-р Осташевскій-Бараньскій, котрий тепер кандидував в Самборі, в нїчім не лучшій від ґр. Голиївского, ба навіть гіршій, бо сей же-ж таки бодай в остатнім дни минувшої сесії сойму обізвав ся прихильно о Русинах. Або такій визначний член соймової лївицї, як п. Райскій, чи-ж не виступав завзятїйше від якого-небудь консерватиста, щоби polskiego okręgu не відступати Русинови? Або польска поступова праса! Dziennik polski єсть зі всїх галицко-польских дневників найбільше ворожій Русинам, Kurjer lwowski прихильний тілько опозиції або радикальству рускому а не Русинам в загалї, а N. Reforma все має на взглядї руско-польску державу. За те крайно-консервативний Przegląd містив минувшого року статьї о Русинах, именно о руских народовцях, обєктивнїйші і прихильнїйші хоть-би від статей N. Reform-и. Як польска репрезентація в радї державній буде відносити ся до рускої справи при теперішнім своїм складї і з огляду на нову ситуацію в нашім краю, не знаємо; але то можемо сказати на-певно, що справедливе поступованє супротив прав і интересів Руси зміцнило би надзвичайно позицію польского кола як супротив других народів Австрії так і супротив корони, і що таке поступованє кола вплинуло би очевидно і на поступованє руского клюбу.
Сегорічні вибори в Галичинї що-до способу свого переведеня тілько в части різнять ся від попередних виборів. В загалї все ще уважали ся тілько польскі консерватисти за людей "благонадеждних", а Русини як і польскі поступовцї по-части за людей тілько толєрованих, по-части же за прямо небезпечних і шкідливих. Різниця була тепер лиш та, що правительство і Русинам і польским поступовцям лишило більше округів вільних, в котрих их не поборювало, як вперед. Н. пр. Русинам лишило, окрім попередних пятьох округів, ще Броди і Самбір, польским поступовцям, против котрих перше навіть у Львові ставило контркандидатів, уступило Перемишль. В инших округах виступало, декуди навіть з цїлим напором, против кандидатів руских або польских поступовцїв (в західній Галичинї), противно-ж нїгде не виступало против польского консерватиста. Против Русинів напір очевидно був сильнїйшій, бо до интенцій правительства прилучали ся ще интереси польского комітету як і особисте настроєнє многих урядників польскої народности. Длятого зовсїм оправдані суть наріканя Русинів на спосіб переводженя виборів именно в теребовельско-гусятиньскім, бучацко-чортківскім, бережаньско-рогатиньско-підгаєцкім округах виборчих, — не до тої міри оправдані, хотя також оправдані, наріканя польских поступовцїв на поступованє правительственних орґанів в декотрих округах західної Галичини.
Ми з засади завсїгди були і єсьмо противні всякому напорови правительства в акції виборчій. А спеціяльно що-до сегорічних виборів не можемо навіть доглянути, в чім був би і сам интерес правительства наражений, коли-б замість 7 Русинів вийшло було 11 або 12, а замість 10 польских поступовцїв також з яких 15? Польскій клюб все-ж таки в значній більшости остав би ся консервативним, а щодо руских послів, то при змінї правительственної системи правительство не потребувало би чей-же лякати ся, щоби они ставали в опозиції до правительства им зичливого! Половичне поступованє збільшає тілько взаїмне недовіріє: правительство очевидно не зовсїм довіряє Русинам, а через те і Русини не зовсїм можуть довіряти правительству. Таке відношенє повинно конче чим скорше змінити cя.
[Дѣло, 14.03.1891]
ІІ.
Теперішні вибори до ради державної були четверті від заведеня виборів безпосередних. О тих попередних виборах і о поступованю дотеперішних руских послів в радї державній мусимо бодай коротко згадати.
Перші вибори в роцї 1873 переводила "Русская Рада", котра, як звістно, з гори виключила з помежи себе народовцїв. Так і кандидатами на послів не поставила она анї одного народовця, хотьби такого Стефана Качалу. За те звязала ся она не тілько з тогдїшним централістичним правительством, в котрім яко міністер для Галичини засїдав дуже неприязно тогди против Русинів виступаючій Земялковскій, але і заключила формальний аліянс з жидами, заступленими товариством Шомер-Израель, зобовязавши ся всюди в містах підпирати кандидата жида. Поляки, вивісивши прапор славяньско-федералістичний, приймили і кілька руских кандидатур, як о. Білиньского в Теребовли, о. Харкевича в Станіславові і и.; більше звістний і загалови Русинів симпатичний був лише о. Качала, кандидуючій в Тернополи. Кандидати Русскої Ради, підперті правительством і жидами, перемогли і вийшли в 15 округах сельских, в декотрих аж при тїснійшім виборі. В Тернополи перепав о. Качала против о. Наумовича, діставши лише 150 голосів против 220, хоть в Збаражи мав більшість. (Потім вибрали єго Поляки в західній Галичинї і зобовязали ити з польским колом.) В містах переперли жиди, за котрих кандидатами рускі крилошане оо. Шведицкій і Павликов їздили навіть особисто аґітувати, чотирох своїх людей. Отже вийшли загалом 43 Поляків, 16 Русинів і 4 жидів.
Але тая найчисленнїйша руска репрезентація, яка коли-небудь була в радї державній, принесла найменше зі всїх не то пожитку але і чести Руси. Рускі посли ишли безусловно, все і ві всїм за волею правительства, навіть в таких справах, котрі прямо шкідливі були интересам руского духовеньства, як закони конфесійні (маєві), або интересам руского селяньства, як податок домовий. Тогдїшний орґан Русскої Ради "Слово" писав виразно, що Русини повинні "правительственним мужам дїлами і цїлим поведенієм доказати, что они на русских депутатів совсїм і всегда росчитивати могут", тим бо способом "покажуть свою зрілость в політицї". Свою політичну дїяльність зачали рускі посли бесїдою п. Ковальского при дебатах адресових, котра була взагалї не що инше як парафраза давних вірнопідданьчих адрес Русинів, голосованєм за 80-міліоновою пожичкою на ратованє підупавшої від великого краху біржі і за уневажненєм мандатів ческих послів. Пізнїйше замітна була бесїда о. Павликова, а особливо о. Наумовича против народного (мало) руского язика. Зрештою солідарности межи 15 послами руского клюбу не було нї найменшої. О. Юзичиньскій, п. Криницкій, о. Заклиньскій провадили кождий иншу політику на власну руку. А користи придбали хиба такі, що о. Наумович побирав запомогу від правительства на видаванє "Науки", посли референти консисторскі, котрим митрополит Іосиф Сембратович по их голосованю за законами маєвими відобрав реферати, дістали відшкодованє по 400 зр. річно, а д-р Яновскій дістав шляхоцтво. Яку опінію лишили по собі тогдїшні рускі посли, видко з кандидатскої бесїди д-ра Кронаветтера в 1879 р., котрий сказав: Bis in die Bänke der Ruthenen ging man (т. є. спекулянти-підпряємцї зелїзничі), um Stimmen zu werben...
При других виборах в р. 1879 вийшли вже лише 4 рускі посли, з котрих оден (п. Федорович) зложив пізнїйше мандат. і при сих виборах, як і в р. 1873, виступали Русини против Русинів: п. Федорович вийшов побідоносно против кандидата Русскої Ради (котра знов сама одна переводила вибори), д-ра Яновского, другій контракандидат Русин в иншім окрузї перепав. О сих трех послах можна сказати, що они часами виступали з більшим достоїньством, як попередні 15. Именно виступили в р. 1880 рішучо против диспозиційного фонду для міністерства і своїми голосами обалили ту позицію буджету. Але зрештою і тепер не було солідарности, і нераз трафляло ся, що всї три посли виступали кождий инакше: п. Ковальскій голосував з нїмецкою лївицею, о. Озаркевич з славяньскою правицею, а п. Кулачковскій усунув ся від голосованя. Отсе та славна давна солідарніст руских послів (а подібна солідарність була рівночасно і у тогдїшних соймових послів), за котрою те пер такі, плачуть декотрі фарисейскі або несвідущі люде!
Ті вибори в р. 1886 переводила вже не сама Русская Рада, але спільний комітет, в котрім заступлені були Русини різних напрямів, позаяк, завдяки намаганям Русинів-народовцїв, помимо противних змагань проводирів Русскої Ради і єї журналістики, настало було від 1880 р. певне зближенє межи спорячими сторонництвами Русинів. Правительство спонукане було зміненою по-части тактикою нових послів народовцїв в соймі, відступити Русинам кілька мандатів. Але тогдїшна проводка декотрих членів комітету на кирило-методіївске торжество в Петербурзї, котре прибрало в части характер демонстраційний против Австрії, побудила правительство до виступленя против тогож комітету і єго кандидатів. Правительство порозуміло ся зі митрополитом і поставило 5 кандидатів, котрі, поставлені і польским комітетом центральним, перейшли, окрім одного Децикевича, котрий перепав против Ковальского. Ta се була єдина повна побіда руского комітету, придбана солідарним поступованєм всїх Русинів в дотичнім окрузї. Впрочім же не було повної згоди анї в Головнім комітетї рускім анї в краю, а роздор роздувала особливо обєдинительна пpaca. Нераз приходило вже до того, що комітет розібє ся, а в калуско-долиньско-бобрецкім окрузї впливові члени Русскої Ради або усунули ся від голосованя або голо сували против кандидата народовця, поставленого Головним комітетом. Отсе та мітична солідарність Русинів при сих і попередних виборах, за котрою тепер так затужив комітет Русскої Ради, а котрій цїла минувшість тої Ради не то суперечить, але просто в лице бьє!
Впрочім Русини приступали до тих виборів з певним одушевленєм і з добрими надїями. Коли-ж з них вийшли переможені, то причина сего лежить в тім, що за той час перевага Поляків на Руси скріпила ся, а именно, що Поляки і правительственні орґани набрали такої рутини в переводженю виборів, якої перед тим ще не мали. Упадок Ковальского в Стрию, котрий округ уважав ся за найсильнїйшій і найпевнїйшій, упадок руских кандидатів в Бережанах і Золочеві, в супоставленю з результатами давнїйших виборів, показав вже тогди, що виборами в Галичинї розпоряджає правительство, а именно там, де правительство в союзї з Поляками виступить з цїлим напором, не вяжучи ся конституційними скрупулами, єго побіда єсть майже завсїгди певна.
Яка була акція парляментарна 5 послів Русинів за остатних шість лїт, о тім не будемо розводити ся: она аж надто звістна всему загалови Русинів. Замітимо лиш коротко, що, помимо бодай позірної солідарности Русинів в краю, рускі посли в радї державній подїлили ся від разу на дві фракційки, а в остатнім роцї, коли о. Озаркевич заняв инше становище як прочі члени "руского клюбу", на три фракційки, єсли фракційками можна назвати і поодиноких людей. Лише ті остатні виступленя о. Озаркевича і декотрі виступленя п. Ковальского були живійші, але впрочім навіть виступованє п. Ковальского, на котрім вже може і вік став оказувати свою силу, були млаві, — о инших послах вже і не згадувати. Нїяка инша репрезентація в радї державній не мала так мало впливу і поваги, як репрезентація руска. Всякі накликуваня з краю, именно Народної Ради, і импульс солідарної а остро опозиційної акції нового руского клюбу соймового, були 3овсїм даремні.
Такі були попередні вибори до ради державної і така парляментарна дїяльність попередних руских послів. Они мусять у кождого Русина будити лише невідрадні споминки.
[Дѣло, 16.03.1891]
ІІІ.
Ми висказали наглядно, що при всїх дотеперішних виборах до ради державної анї раз не виступали всї галицкі Русини з повною солідарностію, що майже за кождим разом ставав сусїд против сусїда, брат против брата. Але се сумна правда, що нї при одних попередних виборах розєднанє межи Русинами не прибрало так широких розмірів, не проявлялось в так острий спосіб, як при виборах теперішних.
Вина того спадає именно на "стару" партію, але не партію в-цїлости, тілько на єї проводирів і обєдинителїв середь неї, та на обєдинительну журналістику. Н. пр. в Підгаєччинї "стара" партія, що зазначуємо з признанєм, станула за єдино можливою кандидатурою д-ра Андрія Чайковского против комітету "Русскої Ради".
Розстроююче поступованє обєдинителїв в відношеню до виборів зачало ся ще на кілька місяцїв перед остатною сесією соймовою. Вже тогди було у Львові тайно уложено а на провінції приготовлено, щоби всї лучші округи виборчі припали кандидатам Русскої Ради: Жовква Ковальскому, Золочів Костецкому, Самбір Антоновичеви, Калуш Кулачковскому, Стрий Герасимовичеві Броди Ґеровскому, а в прочих, котрі з гори уважано за страчені для Русинів, то нехай вже собі кандидують народовцї! При помочи грошей, котрих Русская Рада мала значнїйшу суму до розпорядимости, надїяли ся певного вибору бодай чотирох своїх кандидатів.
Проголошенє в соймі проґрами п. Романчуком а навіть бесїда о. Сїчиньского ще не унеможливляли як дальшого истнованя клюбу соймового в єго незміненім складї так і спільного комітету виборчого. Аж крайно неполітичне виступленє д-ра Антоневича, котре засудили і самі єго політичні товариші з клюбу, і зовсїм в безтактний спосіб уложена адреса признаня Русскої Ради для п. Антоневича власне за тоє ви ступленє, при переходячих всяку міру инвективах обєдинительної журналістики, зробили спільне поступованє при виборах цїлком неможливим.
Предсїдатель руского клюбу соймового п. Романчук і рускій член видїлу краєвого д-р Савчак, з припорученя більшости клюбу, завязали враз з політичним товари ством "Народна Рада" і цїлим руским епископатом комітет виборчій. Війшли до него всї найважнїйші чинники рускі, і то оден з них, епископат, в більшій мірі, як коли-небудь передше, беручи в той спосіб активну участь в національно-політичнім движеню Русинів. Так зложений комітет очевидно міг єдино мати характер комітету загально руского, краєвого.
Але і цїлий спосіб поступованя Русской Ради і єї прихильників в краю свідчить о крайнім фанатизмі, о певній здичілости. Коли Головний комітет в своїх відозвах промовляв з повагою і уміркованєм, в цїлій своїй акції поводив ся зовсїм тактовно, строго законно і прилично, нїгде і в нїчім не оскорбляв і не уражав противників: сторона Русскої Ради в своїх відозвах воювала инсинуаціями і ложію, розсївала нечестні сплетнї і плюгаві памфлєти, юдила, підбурювала, аґітувала грішми, деморалізувала рускій нарід.
Побіч аґітації москальофільскої показала ся в першій раз ще й аґітація радикалів. Она воювала особистою популярностію і великою рухливостію своїх кандидатів чи радше свого кандидата (бо властиво тілько д-р Данилович, а не також д-р Окуневскій, виступав яко кандидат чисто радикальний), розбуджуванєм неможливих надїй (н. пр. на обмеженє служби войскової на оден рік, зниженє цїни соли о половину і т. и.), і тим способом впливала на маси. Але одно нерозважне слово на коломийскім вічи дало наглядний доказ, що нарід наш не тілько о "жолудкові" справи дбає, і звернуло сейчас цїлу масу народу против популярного кандидата! В своїй журналістицї радикали, подібно москвофілам, не цурали ся клевет і ложи. Н. пр. в одній их відозві, підписаній навіть именами пп. Франка і Павлика, сказано, що рускі народовці запродали правительству руского хлопа! Як осудити таку бесїду супротив програми п. Романчука і єго постулатів на Народній Радї, супротив оборони селяньских интересів в соймі о. Сїчиньским і п. Телишевским?— Против радикалів стануло именно цїле духовеньство руске, а результат вибору в коломийскім повітї, місци пробуваня радикального кандидата, — навіть єсли возьмемо в рахунок поступованє правительства, Поляків і т. д. — мусить кождий признати за дуже некористний для руских радикалів.
Головний рускій комітет лише в пятьох округах не стрічав перепони для своїх кандидатів від правительства. В двох инших округах правительство підпирало инших Русинів супротив кандидатів Руского комітету. Се далеко ще від того, чого Русини мали право ожидати, именно по проголошеню своєї проґрами. Mи жадаємо від правительства тілько, щоби оно, зазначивши і оказавши фактами свою прихильність для Русинів, стоячих на становищи згіднім з интересами держави, зовсїм до виборів не мішало ся, лишаючи борбі виборчій поодиноких сторін в законних границях вільну руку, а лише строго наглядаючи захованя тих законних границь. В таких услівях рускі народовцї о результат виборів будуть зовсїм спокійні.
Рускій комітет пробовав порозуміти ся і з польским комітетом центральним, бажаючи, хотьби з деякими жертвами в
Рускій комітет пробовав порозуміти ся і з польским комітетом центральним, бажаючи, хотьби з денними жертвами в мандатах, охоронити рускій нарід від деморалізуючої борби виборчої. На жаль, до такого порозуміня не прийшло, і в декотрих округах вела ся і тепер деморалізуюча аґітація зі сторони польскої при напорі зі сторони правительства. Русини свою добру волю сказали: они і супротив правительства і супротив Поляків зробили все, що тілько могли зробити з захованєм своєї чести, свого народного достоїнства і интересів свого народу. Єсли не витворили ся ще взаємини такі, котрі для всїх сторін були би пожадані, то не Русини тому винні. Ґенеральний референт буджетовий в соймі, д-р Білиньскій, сказав на кінци ґенеральной дебати буджетової: "Ждемо на дїла (Русинів, відповідаючі их словам); а будьте певні, що при дебатї буджетовій не будете нїколи потребували підносити рускої справи." Як тепер стоїть, то руску справу Русини ще дуже а дуже будуть мусїли підносити.
Будь що будь, Русини будуть мали семох послів з Галичини, якого числа від 12 лїт не було. Але не лиш о число ходить, а ще важнїйше те, що всї ті сїм послів стоять на одній основі, на ґрунтї проґрами п. Романчука, отже і солідарність повинна бути межи ними більша, нїж доси бувала межи рускими послами в радї державній. Русская Рада дізнала великого пораженя. Надармо намагає ся єї орґан вагу того пораженя зменшити тим замітом, що єї сторонництво стратило лише оден мандат. Вага не в числї, але ходить о те, що той оден мандат був і єдиний, о те, що сторонництво се доси завсїгди мало своїх репрезентантів, а тепер першій раз не буде мати. І о те ще ходить, що противно ті Русини, котрих оно з такою зажертою ненавистію поборювало, будуть мати своїх репрезентантів, і то они одні. І ще о трете ходить, що кандидати Русскої Ради перепали такою більшостію голосів, і то навіть там, де правительственні орґани не уживали нїякої пресії! Н. пр. в окрузї Калуш-Долина-Бібрка перед шістьма роками о. Сїнгалевич помимо протекції митрополита несмілости духовенства супротив пралата, підпираня Поляків і жидів, а навіть декотрих независимих "твердих", помимо великої пресії правительства і баґнетів, дістав лише 319 голосів а п. Романчук 214, і то в Калуши більшість. Тепер де того всього або цїлком не було або було в далеко меншій мірі, п. Романчук дістав 433 голосів, а п. Кулачковскій, по мимо аґітацій за ним грішми і памфлєтами лише 99 голосів, і то навіть в своїй Бібрцї о 38 менше від п. Романчука! Се вже-ж показує, на як слабих основах почивали кандидатури Русскої Ради, показує що кандидати народовцїв вийшли з волї народу, що нарід не по сторонї обєдинителїв і обєдиненія стоїть, але по сторонї проґрами національної самостійности...
[Дѣло, 18.03.1891]
IV.
Лишає ся нам ще кілька слів сказати о нових послах руских і их акції в радї державній та о дальшій акції загалу русинів в краю.
Поминувши число руских послів, не можемо і самим складом нашої репрезентації бути вповні задоволені. Репрезентація в віденьскім парляментї повинна бути квінтессенцією політичних сил народу, самим вибором людей на політичнім поли найбільше заслужених, найспосібнїйших, людей з найбільшим довірієм у загалу народу і з випробованим характером. Не уближимо тим нїкому з наших послів, коли скажемо, що помежи Русинами нашого краю — і то Русинами в властивім значіню слова, не общерусскими — дала би ся знайти більше дібрана репрезентація. Та на се не мали Русини сим разом можности. Головний рускій комітет виборчій не мав і тілько вільної руки, як Русская Рада в р. 1873, котра могла ще з гори назначувати своїх кандидатів. Теперь, окрім внїшних чинників, мусїли більше входити в рахунок і місцеві обставини, — як се впрочім дїє ся і у инших народів і у всїх політичних партій.
Політичне і національне становище нових руских послів віденьска праса так схарактеризувала: 2 polenfreundliche Ruthenen (Мандичевскій і Охримович), 5 Jungruthenen. Ми на сю характеристику не можемо вповни згодити ся, н. пр. не можемо о. Брилиньского числити до Jungrathen-ів. Та ми і не домагаємо ся того, щоби всї посли без виїмки були людьми зовсїм однакових поглядів в кождім взглядї, певна різнородність єсть навіть пожадана, бо репрезентація народу повинна бути виразом всїх напрямів серед народу, окрім хиба неґаційних і деструкційних. Такою і вважаємо нашу теперішню репрезентацію, а сподїваємо ся, що в существенних справах, де однакове становище єсть безусловно конечне, всї наші посли будуть стояти разом, і репрезентація наша окаже ся одноцїльною.
Нова наша репрезентація, се мусить кождий признати, буде мати дуже трудне становище. Трудности ті походять найперше від складу самої репрезентації, а відтак від не зовсїм виклярованої ситуації в краю і ще неяснїйшої ситуації в державі. Не зовсїм викляровані суть наші відношеня до правительства і до Поляків. По зазначеню нашими послами в соймі становища Русинів правительство устами свого найвисшого представителя в краю запевнило, що буде помагати свобідному розвоєви рускої народности і боронити після обовязку свого прав меншостей перед більшостію, що отже змінить свою дотеперішню систему супротив Русинів. Доси однакож такої зміни системи, якої Русини після сих торжественних заявлень мали право сподївати ся, ще не видко, — хотя не дасть ся також заперечити, що є і деякі ознаки на зміну. Також і польска сторона заповіла в соймі устами найкомпетентнїйших своїх репрезентантів, ґенеральних бесїдників і ґенеральних справоздавцїв, репрезентантів і правицї і лївицї, що займе становище зичливе супротив Русинів, і тоє заповідженє чекає ще свого зреалізованя. Русини-ж з своєї сторони супротив правительства і супротив Поляків зробили всьо, що могли зробити.
Ми виображаємо собі отже політику руского клюбу в радї державній таку, що він і супротив правительства і супротив Поляків займе на-разї становище вижидаюче. "Ми своє зробили", можуть Русини з повним правом сказати, "тепер черга на вас." На всякій спосіб рускі посли не можуть заняти того становища, яке займали давнїйші посли від початку конституції до р. 1879, а відтак рускій клюб в послїдних шести роках, т. є. безвзглядної услужности правительству, не даючому доказів своєї прихильности для интересів руского народу. Але знов они і не можуть на-разї заняти такого остро опозиційного становища, яке займали рускі посли соймові за першої сесії теперішного сойму, в р. 1889. Які дальше взаємини витворять ся, се, повтаряємо, буде именно від правительства зависїти. Як з одної сторони було би зовсїм хибною політикою робити неоправдану опозицію правительству такому, котре супротив Русинів веде ся безсторонно і справедливо, так з другої сторони і само правительство не може ожидати, щоби при противнім єго поступованю ті рускі посли, котрі доси завсїгди вірно і неустрашенно боронили свого народу, схотїли чи активно чи хоть-би лиш пасивно підпирати правительство на шкоду того-ж народу.
Що до польских послів, то бажаємо, щоби межи их колом а руским клюбом витворились лучші взаємини, нїж бували доси. Ми гадаємо, що рускі посли будуть держати ся тої тактики, яку за остатної сесії ухвалив рускій клюб соймовий: не провокувати, але евентуально відпирати енерґічно всяку зачіпку, притім же в спосіб обєктивний але рішучій висказувати свої права і свої потреби, ставити свої жаданя. Єсли ті жаданя, не нарушуючі слушних прав Поляків, не знайдуть супротивленя у польского кола, тим лучше для обох сторін. Але щоби рускі посли, хоть би тілько мовчанєм, абдикували з прав руского народу, і того польскі посли не можуть ожидати. Предсїдатель бувшого і, видить ся, також будучого кола польского, п. Яворскій, зазначив недавно в своїй проґрамовій бесїдї перед своїми виборцями в Золочеві становище "делєґації польскої" до Русинів. Ми на єго слова, котрі перед кількома днями помістили-сьмо дословно, отсе даємо коротку відповідь: Відношенє руского клюбу до Поляків зависить найбільше від них самих. Нехай они виречуть ся неґації прав Русинів, нехай перестануть добивати ся панованя над Русинами а признають Русинам в дїйстности рівноправність, тогди спорів межи нами не буде. Нехай окажуть вирозумілість для наших управнених жадань в львівскім соймі, а не будемо мати потреби анї причини виволїкати національні спори перед парлямент віденьскій.
Ситуація теперішна в державі а тим самим і в радї державній єсть дуже трудна. Ми не гадаємо нашим послам указувати дороги, якою они мають ступати, — се було би тепер і передчасно. Ми висказуємо тілько бажанє, щоби они могли з сеї ситуації скористати які здобутки для нашого народу, так давно єму уже належачі ся, а на всякій спосіб, щоби репрезентації рускій придбали таке поважанє межи репрезентаціями инших народностей держави, якого доси попередним репрезентанціям нашим — на жаль найбільше таки з их власної вини — не удало ся придбати.
А на Русинах нашого краю почиває обовязок слїдити бачно, без упередженя і з вирозумінєм, поступованя наших послів в радї державній. Всяку их акцію ведену в интересї руского народу, повинен весь загал Русинів енерґічно підпирати, — а сподїваємось, що рускій клюб оголошуванєм протоколів своїх засїдань буде руску публику все о своїх интенціях і своїх заходах після можности увідомляти, бо межи послами а загалом Русинів повинен бути неустанний контакт. Особливо руска журналістика та рускі товариства політичні у Львові і на провінції (Народні Ради у Львові, в Долинї, Турцї, Бучачи, Подільска Рада, Підгірска Рада) повинні все бути готові, чи то підперти акцію руских послів чи звернути их увагу на ситуацію межи Русинами в краю, евентуально також висказати свою відмінну гадку. Тілько така рівночасно у Відни і в цїлім краю ведена акція може і становище та повагу руских послів скріпити і охоронити их від евентуального вступленя на хибну дорогу. Нехай не лише сїм людей, нехай і цїлий нарід свою справу возьме в свої руки!...
[Дѣло, 23.03.1891]
23.03.1891