Не знаєм, як там в других сторонах нашого краю, але у нашім коломийскім виборчім окрузі розпочався вже таки на добре виборчий рух. Округ наш, окрім повіту коломийского, обіймає ще також снятинский та косівский. Що до двох перших повітів — то вже вибори до сойму показали, що тамошний народ наш зрозумів вже добре вагу всяких виборів і знає вже йіх припильнувати. Найслабшим за то являєсь усе повіт косівский, де наші Гуцули ще в дуже великій пітьмі бродять і тому й голосували після висшоі команди. Однакож послідні вибори до сойму дали наглядний довід, що і тут ще не всьо так затрачене, як на перший погляд може видаватись, та що і тут також при добрім стараню можнаб вже позискати досить значне число голосів. В тій одже надіі, що при добрій організаціі можуть сили поодиноких наших повітів взаімно доповнитись і віднести побіду над ворогами, взяли ся ми до виборчоі роботи.
Першим кроком нашим на тій дорозі було наше славне коломийске віче з дня 2 л. лютого. Зійшло ся на него до 800 людей з усіх трех наших повітів, а ті, що були на послідних зборах "Народноі Ради" у Львові, розказують, що віче наше певно що найменше два рази було численнійше ніж тіі збори. Та не лиш числом ріжнилося те віче від зборів львівских; ще більшу вагу мало воно через те, що було скликане не длятого, щоби заявити перед світом наше рутенске лизунство та покірливість; не для того, щоби галицких Русинів ще більше посварити між собою та сим ослабити йіх насупротів ворогів, — але наш нарід тому так численно зібрався на коломийске віче, щоби показати, що він вже уміє постояти за своі права, за своі інтереси; що він вже чим раз більше стає самосвідомою силою, котра не дивиться на ніякі обіцянки та команди з гори, але в собі самій шукає средств до переведеня в житє своіх змагань. Тому то і при вічевих нарадах вийшла така однодушність, тому то нарід пізнавав від разу майже по кількох перших словах бесідників, чи вони промавляють в добрій вірі, чи може хотілиби кинути між него кість роздору, незгоди, і в той спосіб не дати єму побідоносно вийти з виборчоі боротьби.
Правда, знайшлося між селянами може 5 або 7 також, і то з одного села, котрі з початку ішли против волі загалу наших селян, але уже в кілька день по вічу получилися вони майже усі з прочими нашими селянами-громадянами. Якже-ж сумно відбивали протів таких горячих і палких слів селян Курилюка та Запаренюка, — крутарскі, переповнені йідею і злобою виступи декотрих людей з інтелігенціі, котрим, як видко, ласка декого з ради повітовоі, або усміх якого небудь старшого запроданця — сто разів важнійші ніж однодушна воля народу! Яке прикре вражене зробити мусіли такі високопарні з верху, а пусті і безглузді в нутрі бесіди пан-отців Гошоватюка, Павлюка та Левицкого! Перший з них гадав мабуть, що має сказати до народу проповідь, і тому почав навіть прирівнювати Романчука до Ісуса Христа, і аж другі попи, видячи, що він вже за далеко загнався, мусіли єго уговкувати. Другий знову, Павлюк, зачав доводити, що простий нарід повинен плюнути на всю свою нужду та кривди, а найперше старатись за "азбуку". Та ми дуже цікаві, чи сей учитель народа бувби на довго такого повного лиця, якби єго хто погодував бодай зо два дни лише тою "азбукою", котрою він хоче запхати горло нашому рускому мужикови! Третий знову, о. Левіцкий з Вербіжа, зачав доводити, що нам не треба ні загального права голосованя, ні справедливого розділу податків, за котрими то справами повинен справедливий народний посол стати, але лиш якогось "рівноуправленя", про котре потім притиснений кріпко до стіни п. К. Трильовским, навіть не міг нічого путнього сказати. Тому то зібраний нарід і мусів переривати що кілька хвиль такі дурниці, а Левицкому навіть не хотів дати прийти до слова, і аж на просьбу посла Окуневского, що проводив зборам, позволено єму докінчити своі баналюки. За те з якоюж увагою слухали зібрані селяне цілогодинноі бесіди Доктора Северина Даниловича, котрий звернув увагу власне на найбільше пекучі справи наших мужиків та міщан. Не диво тому, що коли п. К. Трильовский зачав представляти, якого то посла повинні наші люде вислати до Відня — ціле віче мов один муж гукнуло: Хочемо Даниловича! Даниловича хочемо! А єще природнійша річ, що двох панків, котрі би також хотіли таким коштом посидіти у Відни по кілька місяців що року і йому облизуючися уже заздалегідь втиснулися на віче, мусіли, видячи однодушну волю народа тримати язик за зубами, а тимчасом продумувати, чиби не удалось при помочи підпанків з ради повітовоі побороти мужицку однодушність. На кінци віча вибрано комітет виборчій з 160 членів, в котрий війшли представителі селян і інтелігенціі з усіх наших трех повітів. Кого лиш внесено на члена комітету — збори зараз вибирали так, що належать до него люде з усяких станів і партій. Ніхто одже не може сказати, що той комітет неправний — бож преці про віче оголошено у всіх газетах тай ще й відозвами і кождий, хто лиш хотів, міг брати у нім участь. Тому то й ухвалило віче, що всякі інші, заулкові комітети, якби ся які заложили, будуть цілковито безправні, яко не виходячі з волі народу.
Так то одже відбулося коломийске віче, і належить жалувати лише того, що не виступив ніхто з прочих присутних священників та не показав народови, що не всьо ще наше духовенство іде такими манівцями, як та преславна трійця: Гошоватюк, Павлюк та Левіцкий!
В чотири дни по вічу відбулося засіданє комітету вибраного на вічу, і явилося на нім около 130 людей, між ними також і священники особенно зі Снятинщини. Лише розпочато радити, а вже виступив перед нарід о. Войнаровский з Пядик, котрому мабуть жаль було слави здобутоі преславною трійцею, та хотілося і собі також виступити з кількома порядними дурницями. Зачав одже кидатися на селянского кандидата Дра Даниловича, та говорити такі нісенітниці, що люде почали думати, що єму нараз перевернулося в голові або може занадто кріпко поснідав у Лабенцкого. Почали одже єго укоськувати словами: "Алеж, отче! Опамятайтеся, не говоріть дурниць!" — аж він нарешті забув язика в губи тай утік до кута. Провідник зборів, посол о. Гаморак, сказав єму одже, що може дальше говорити, але до річи і прилично, о. Войнаровский однак — видячи, що на таких условинах годі єму що небудь до купи зліпити — мовчав далі, а по часі вийшов з салі, мабуть докінчувати сніданя. Але на тім єще не скінчились веселі пригоди на сім засіданю, бо отсе виступив знаний уже з віча о. Левіцкій і розпочав зараз точити своі баляндраси. Зібраних се дуже утішило, бо преці не зашкодить троха і забавитись серед поважноі наради, і тому то слухано єго навіть досить уважно. І справді було чого слухати! Дехто аж губу відчинив силуючись звести до купи ті небилиці, які почали тепер плисти бурливим потоком з медоточивих уст о. Левіцкого. Нам дуже трудно вгадати, о що властиво ходило сему славному бесідникови, але, бачиться, хотів він за всяку ціну осмішити кандидата селян Дра Даниловича. Казав одже, що Др. Данилович є радикалом, а 100 літ тому мали якісь радикали відрізати голову францускому королеви.1) Казав потім, що десь колись якісь радикали мали підпалювати якісь фабрики, та що газета "Народ" друкуєся скаженим письмом. Коли одже о. Левицкий скінчив, всім стало дуже жалко, бо єго базіканє дуже всіх розвеселило та хотіли вони єще троха послухати єго небилиць. Але тепер почалися уже поважні справи. П. К. Трильовскій згепав найперше добре о. Левіцкого, що не має і тілько науки, що який небудь ученик низшоі гімназіі, а береся преці научати нарід. Звів одже потім бесіду на самі вибори і підніс, що лише цей селянський комітет є правний, бо в нім є представники народа, вибрані на загальнім вічу. Дуже гарно говорив о. Бариш зі Снятина, котрий підніс, що нам тепер нема коли застанавлятись над тим, яким маєм писати письмом, але над тим, як маєм переперти свого кандидата.2) За Дром Даниловичем можуть бути і священники, сли лиш він буде головну вагу в своім діланю класти на те, щоби піддвигнути нарід з упадку і нужди. Говорили ще також і селяне, і подобалась дуже усім довша бесіда Ів. Сандуляка з Карлова, котрий завзивав нарід, щоби недав розєднюватись усяким половикам, але стояв кріпко за своім кандидатом Северином Даниловичем. П. Майковский вніс, щоби посол щорічно здавав справозданє перед виборцями, а Др. Данилович на то охотно згодився. Нарешті піддано під голосованє, чи зібрані згоджуються на кандидатуру доктора Даниловича, і внесенє се одноголосно принято. Ані оден голос не заявився против того. Так одже закінчено засіданє комітету і члени єго розійшлися з тою сильною надією, що воля народу мусить побідити.
Однак єще того самого дня зібралося в коломийскій раді повітовій троха польскоі шляхти та прихильників єі з межи руского духовенства, а для паради постаранося о кількох мужиків. Рей водили тут крім п. Пузини, протів котрого так кріпко боролись коломийсі селяне при виборах до сойму, також о. Левіцкий, котрий і тут хотів похвалитись своіми нісенітницями.
Яко достойний єго товариш показався тутка народови о. Мардарович з Камінок під Коломиєю. Він аж цапки ставав перед зібраними щоби тілько йім ліпше підлизатися. Пробували тут прийти до слова декотрі священники зі Снятинщини, але лизуновичі та йіх опікуни не хотіли йім навіть дати говорити, бо боялись, що вони виступлять протів такого лакейского поступованя. Се одже повинно єще тим більше скріпити сих пан-отців в тім пересвідченю, що належить іти за волею народа, а не спускатись на чиюсь ласку. На тій панскій нараді не ухвалено в кінці нічого важкого, хиба се, що польскі пани заявили, що будуть лише такого Русина попирати, котрий буде іти згідно з ними. Вибрано нарешті також і комітет, в котрім, розумієся, красуєся також і о. Войнаровский. Най же собі радять дружно над поборенєм рускоі мужицкоі справи. Побачимо, який хліб вийде з сеі муки.
Тимчасом наші люде не засипляють справи, але стараються, де лише можна, о приєднанє людей для хлопского кандидата Дра Даниловича. Бо се справді і є чоловік, на котрого вже віддавна наша сторона покладає як найкрасші надіі. Де лиш відбуваються які вечерниці чи збори народні — всюда явився Др. Данилович з помочею, з порадою, з поучаючими викладами. От недавно, власне коли в соймі готовилась зрада, держав він гарний виклад на економічній нараді в Святині. В грудни скликав нараду до Коломиі для обговореня всяких пекучих справ, і там рішено також скликати народне віче. Зараз потім відбулося основанє товариства "народних спілок", на котре то товариство цілий край звернув свою увагу. В сам день оголошеня про розвязанє ради державноі був Др. Данилович враз з п. Герасимовичем та Трильовским в Карлові, щоби з тамошними людьми нарадитись над заложенєм "народноі ради" в тім селі. Як бачим одже, чоловік сей, де лиш може, стараєсь о те, щоби народні сили збирати разом, організувати, не диво одже, що імя єго добре знане в усіх трех наших повітах. В косівскім повіті єще рух між народом досить незначний, а читалень і других товариств дуже мало, але Др. Данилович має зносини з тамошними людьми через се, що помагає йім в усяких справах, в котрих ходить о насильства і кривдженє наших Гуцулів, і разом з директором Гарасимовичем стараєся о піднесенє гуцульского промислу. Тому одже нема чого дивуватись, коли бачиться таку єдність наших мужиків з усіх наших повітів, яку вони заявили що до кандидатури Дра Даниловича: Бо когож іншого йім вибирати? Чи може такого, що аж тогди признаєся до Русинів, коли розходиться о вибір, а перед тим навіть по руски і слова не говорив, а навіть дома лише по польски балакає?3) Чи може такого, про котрого імя хиба тілько люде з печеніжинского округа судового знають, а решта навіть і не чула ніколи про него? Чи може йім мучитись при виборах за такого, що будучи доси послом — навіть не зволить ніколи явитися перед тими, що єго вибрали, щоби преці йім сказати, що він висидів у Відни за ті часи? Ні! на се наші люде не трі священники зі Снятинщини, але лизуновичі та йіх опікуни не хотіли йім навіть дати говорити, бо боялись, що вони виступлять протів такого лакейского поступованя. Се одже повинно єще тим більше скріпити сих пан-отців в тім пересвідченю, що належить іти за волею народа, а не спускатись на чиюсь ласку. На тій панскій нараді не ухвалено в кінці нічого важкого, хиба се, що польскі пани заявили, що будуть лише такого Русина попирати, котрий буде іти згідно з ними. Вибрано нарешті також і комітет, в котрім, розумієся, красуєся також і о. Войнаровский. Най же собі радять дружно над поборенєм рускоі мужицкоі справи. Побачимо, який хліб вийде з сеі муки.
Тимчасом наші люде не засипляють справи, але стараються, де лише можна, о приєднанє людей для хлопского кандидата Дра Даниловича. Бо се справді і є чоловік, на котрого вже віддавна наша сторона покладає як найкрасші надіі. Де лиш відбуваються які вечерниці чи збори народні — всюда явився Др. Данилович з помочею, з порадою, з поучаючими викладами. От недавно, власне коли в соймі готовилась зрада, держав він гарний виклад на економічній нараді в Святині. В грудни скликав нараду до Коломиі для обговореня всяких пекучих справ, і там рішено також скликати народне віче. Зараз потім відбулося основанє товариства "народних спілок", на котре то товариство цілий край звернув свою увагу. В сам день оголошеня про розвязанє ради державноі був Др. Данилович враз з п. Герасимовичем та Трильовским в Карлові, щоби з тамошними людьми нарадитись над заложенєм "народноі ради" в тім селі. Як бачим одже, чоловік сей, де лиш може, стараєсь о те, щоби народні сили збирати разом, організувати, не диво одже, що імя єго добре знане в усіх трех наших повітах. В косівскім повіті єще рух між народом досить незначний, а читалень і других товариств дуже мало, але Др. Данилович має зносини з тамошними людьми через се, що помагає йім в усяких справах, в котрих ходить о насильства і кривдженє наших Гуцулів, і разом з директором Гарасимовичем стараєся о піднесенє гуцульского промислу. Тому одже нема чого дивуватись, коли бачиться таку єдність наших мужиків з усіх наших повітів, яку вони заявили що до кандидатури Дра Даниловича: Бо когож іншого йім вибирати? Чи може такого, що аж тогди признаєся до Русинів, коли розходиться о вибір, а перед тим навіть по руски і слова не говорив, а навіть дома лише по польски балакає? 3) Чи може такого, про котрого імя хиба тілько люде з печеніжинского округа судового знають, а решта навіть і не чула ніколи про него? Чи може йім мучитись при виборах за такого, що будучи доси послом — навіть не зволить ніколи явитися перед тими, що єго вибрали, щоби преці йім сказати, що він висидів у Відни за ті часи? Ні! на се наші люде не підуть, наші люде ще не зсунулись з глуздів, щоби стати вислужниками чужих людей, вони певне постоять твердше коло своєі справи, ніж такий Романчук, котрий тогід кандидуючи до Відня не мав на тілько навіть смілости, щоби стати перед виборцями а налякався своєі старшини, та сидів собі безпечно у Львові, коли мужики надставляли своі плечі та боки під кольби! Наші люде дивляться з погордою на таких лизунів, котрі знюхуються з деким по радах повітових, щоби лише волю народа переломити, котрі піддаються добровільно під провід руских владик, за котрими стоять Єзуіти, що раді би наш нарід держати у кромішній тьмі. Наші люде знають, що йім треба стояти за такими Окуневскими, що сміло всім ріжуть правду в очи та не бояться нікого, за такими Даниловичами, котрих ніяка перепона не годна вздержати в старанях о добро народа. Чи може дивує се наших людей, що тепер в Коломийщині почали деякі панотці на проповідях висипати против кандидата мужицкого Даниловича? Ні! бо сеж найкрасша чейже похвала для него. Наші мужики знають вже добре, куда се всьо іде і сміються з сего усього попросту в кулак а беруться охочо до борби, бо знають, що не за Даниловичем але за свою власну шкіру боряться, перепираючи єго вибір. Тому то н. пр. коли на день 8. с. м. скликано до села Ілінец в снят. повіті народні збори, зійшлося над 200 людей з 11 сусідних сіл, і голосними окликами повитано Дра Даниловича та подякувано єму, коли скінчив свою одногодинну кандидацку бесіду. Навіть ті села, де доси хруні попували перенялися загальним одушевленєм і постановили всіх сил доложити, щоби перевести вибір чоловіка, котрий хотя ще молодий літами — вже тілько зробив для мужицкоі справи! Щож зможе тутка безсильна злоба лизунів чужих підніжків, хрунів та другоі поганоі зволочи?! таж навіть близкі йім люде беруть йіх уже на сміх, і я чув в Коломиі ось яку сміховинку на одну славну перзону і то від одного з єго "кондеканальних": "Велика шкода, що вже умер учений німецкий Брем, бо бувби певно описав житє нашого М-вича". Що се має значити — най над сим застановляться наші світлійші люде — але се на всякий случай дуже характерне на се, яким оком задивлюються на лизунство ті з межи наших інтелігентних людей, котрим жадоба дурничок при помочи всякоі чужини єще невідобрала решти здорових змислів. Але най там лизуни робять, що хотять, най побиваються за штемпльованими кандидатами, най обіймаються з хрунями і цілують йіх у свинячі рила, наші мужики знають вже, куда йім іти, куда прямувати, кого вибирати на посла! Нашим кандидатом Доктор Северин Данилович з Коломиі.
1) Щоби видно було неуцтво та злість о. Левіцкого — скажемо тілько, що власне в тій францускій революціі сам нарід повстав протів панщини та інших невільних порядків, і якби не то, то наші люде й доси робили би панщину. Каже о. Левіцкий, що ті францускі "радикали" се й те, а чому-ж він не нагадав, кілько то віків йіх противники намучилися нарід?! То, по думці о. Левіцкого, треба було терпіти і доси робити панщину та гнутися перед мандаторами? Ред.
2) Нагадаємо, що коли хтось на коломийскім вічу 2 лютого підніс, що варто вибрати Даниловича, аби тілько не писав фонетикою, — то селяне в один голос стали кричати: "Най пише, то нам не вадить". Ред.
3) Такий власне п. Адольф Подляшевский. Ред.
[Народ]
01.03.1891