Завтрішне число "Свободи" приносить під сим написом статю президента З. У. Р. д-ра Костя Левицького, яку подаємо отсе й нашим читачам.
Чи теперішна велика світова війна принесе лїпшу долю українському народови? Отсе питанє ставляє кожднй свідомий Українець під напором свого почуваня, — аби облекшити собі теперішну хвилю та з надїєю на лїпше поборювати лихолітє і чим скорше діждатись гаразду...
Усї відчуваємо, що прийшов великий час і крайна пора, аби сповнив ся народний заповіт: пірвати кайдани неволї та волї і долї добути!
А куди дорога?
Більше як пятсот лїт мучить ся наш український нарід — добиваючись долї. Найсвітлїйша доба змагань українського народу під стягом великого гетьмана України Богдана Хмельницького не здійснила його надїй! З одного боку станула царська Московщина, з другого шляхотська Польща.
Треба було довго ждати, коли аж по розборі Польщі, австрійська конституція дала нашому народови — як усїм народам сеї держави — загальні горожанські свободи, але в галицькій области сполучено пять країв разом (Галичина, Володимирів, велике князївство Краківське, та князівства Осьвєнцїм і Затор) в один, Галичину. Тут опинились оба народи: український і польський під знаком краєвої автономії і тут ми переживали знов полїтику Поляків супроти українського народу. Наші змаганя до національної самоуправи розбивались о скелю краєвої автономії, що перемінилась у верховодство Поляків над Українцями. Під напором цїсарського правительства у Відни роблено від часу до часу угоди, нові ери і компроміси між Поляками і Українцями, але через пятьдесять лїт не полагоджено міжнародного спору українсько-польського!... Нарід запанував над народом.
Прийшла отся велика війна та в боєві кадри монархії Габсбурґів станули сини усїх народів сеї держави; усї однакі на світовім боєвищи, дають свою кров і житє! Та отся страшна війна видвигнула на верх все, що було неясне, неправдиве або скрите; через неї пробилось українське питанє так докладно як нїколи перед війною, так наче сонце з поза хмар показались живі слова Шевченка: чия правда, чия кривда та чиї ми дїти...
Ми станули рішучо а не двозначно по сторонї австрійської держави і її кріпкого союзника нїмецького, та нашу жертву війни несемо в імя лїпшої будучности і сили отсих осередних держав та в інтересї добра українського народу.
Віримо твердо, що тут в австрійській монархії наступить велика і здорова віднова в усїх краях і в самій державі; що те все, що пережилось — було недобре або шкідне, більше не вернеться, а натомість запанує новий державний лад, що запоручить кождому народови мирний і свобідний розвій та господарський добробит. Нїякий нарід не повинен мати більше або менше прав, бо усї народи нашої держави мають давне право конституційне, запоручене нашим монархом і те право у тяжкім світовім бою заслужив собі наш український нарід разом з другими народами монархії Габсбургів...
Тому віримо кріпко, що на основі національної самоуправи усїх народів Австрії відбудеть ся ожидана віднова державно-правного устрою Австрії, та отсим дїлом поставить ся забороло проти панованя народу над народом і поборюваня народів між собою, та скріплять ся основи австрійської держави як держави народів! Суцїльна і сильна австрійська монархія може мати лиш одно державне правлїнє та безпосередно під сим осередним правительством мусять стояти усї народи сеї держави. Отce наука з часу великої війни...
Ми, галицькі Українцї, не хочемо іти анї під російського деспота анї під польське панованє, а бажаємо свобідно жити своїм житєм в австрійській державі! Отсе головний пункт нашої полїтики. Ми не займаємось питанєм польським, бо се належить до Поляків, а польські панове най перестануть опікувати ся українським питанєм, бо се наша справа!
Наука тяжко пережитої історії не може змарнуватись, бо се булоби гріхом непростимим! Не зa сe поклали свої голови сотки тисяч наpoду в лютім бою, аби по війні те наступило, що було перед війною, але за те, аби прогнати раз на все московського наїздника та обезпечити свобідний розвій народів австрійської держави. Тому маємо право сподіватись з вислїду війни, що й нашому українському народови в сїй державі на засадї справедливости бyде обезпечений свобідний національний розвиток на наших областях!
Ми, Українцї, надїємось також, що побідні армії союзних держав, Австрії і Нїмеччини зaдля забезпечення тривкого европейського мира понесуть свої прапори на землї російської України дальше та на київських горах звістять свободу українському народови...
[Дїло]
19.02.1916