З Солотвиньского Підгіря.
Поклик Niema Rusi з сторони поляків і неприхильна Русинам система правительственна спонукали нас від довших уже лїт вести політику опозиції. Головною отже за той час задачею Русинів було — і орґанізувати спосібних людей до борби против неґаторів наших, як зі сторони правительства і сусїдів так і зі сторони противників наших партійних. Люде, що нинї стоять у нас при кермі народного нашого розвою, зжились уже з тою політикою, а тії, що починають вступати в круг публичної дїяльности, зросли і виховались в тій ері борби за права і самостійність народу. Очи наші цїлий той час звернені були на потягаючі а импонуючі приміри наших передових дїятелїв, і кождий, кому дорога була рідна справа, заздалегідь способивсь уже, присвоюючи потрібні к тому відомости, щоби затягатись колись в ряди тих людей, що з найбільшим пожертвованєм боронили видвигненого народного прапору.
Тимчасом серіозна, позитивна праця, чи то на поли строгої науки, чи просвіти народної, та економічно промислового розвою будь цїлковито занедбувала ся, будь віддавано ся їй, так сказати, мимоходом. А коли і в тій ері борби також на тих полях позитивної працї виказуємо непослїдної ваги здобутки, то люде, що их се трудам належить завдячити, не находили звичайно належного признаня, а праця их відповідної оцїнки. Тож видавництва наші, посвящені рідній словесности, світили би безперечно пустками, коли-б україньскі писателї не заповняли их своїми творами, а наукові видавництва наших учених людей немають відповідного числа читателїв і не одна праця наукова спочиває в рукописи за-для браку накладчика або потрібного числа предплатників. Робота просвітна по читальнях веде ся вправдї для вщіпленя культурно-просвітних здобутків в темні маси народу, — але також більше під окликом борби національної, щоби зєднати собі певних сторонників при веденю кампаній виборчих та різнородних маніфестацій опозиційних.
А вже-ж институції наші торговельні та промислові числять на сильну підмогу і симпатію публичности лише в першій хвили свого истнованя, коли то основанє их робить вражінє видвигненя нових торпе дів до борби против наших противників. Коли-ж институції ті, яко чисто-економічної натури, мусять станути на боцї всяких борб політично-національних, то пробує ся ще якійсь час зробити з них твердинї партійних пересвідчень, а коли й се не удає ся, то сходять они вже з горизонту, мало интересують загал, а збори их, хотяй-би як важні справи мали на порядку дневнім, не в силї стягнути тілько членів, що якій-небудь збір політичний для ухваленя якої там резолюції, котрою пізнїйше мало хто журить ся.
Не диво-ж, що при такім настрою всеї рускої суспільности, той самий напрям ярко зазначитись мусїв і серед вибраних нею заступників соймових. Вручаючи мандати, не полишено послам нашим обдумати рода політики, яким би деякі уступства і концесії для народу виєднатись дали, а поручено им, враз из мандатом, веденє політики опозиційної, від котрої під утратою популярности не вільно им було відступити. Длятого річ ясна, що виступи их в першій каденції з тоном і закраскою яркої опозиції, викликати мусїли у публики рускої голосне ехо признаня і симпатії, накликуючи заразом грізним "memento", що зійти им з тої дороги — значить тілько, що утратити тую симпатію і довіріє до себе. Тим чином посли наші замість обдумувати способи для користного визисканя ситуації, мусїли жертвувати все, навіть найкардинальнїйші засади народного розвою, щоби лиш удержати єдність з діяметрально-противними елементами в клюбі, для продовжуваня солідарної і ефектовної політики опозиційної... Коли-ж про то найсправедливійші жаданя Русинів стрічали лиш иронічну усмішку у Поляків і правительства, коли найяркійші надужитя урядників адміністраційних і явна система упослїдженя рускої народности виказувані в численних интерпеляціях відкидались послам руским, яко безпідставні инсинуації і ложні клевети — то вже ясно видно було, що Русини доборолись поведенєм своїм до того, що уважають их ворожим елементом, до котрого прикладаєсь екстірнаційна система сильнїйшого противника. Тому то завернути з обраної дороги було патріотичним обовязком наших послів, єсли, стараючись о мандати хоть крихту рефлектували на добро свого запущеного народу, що, вибираючи их, всю судьбу свою зложив в их руки.
Та завернути з тої дороги, що зєднувала такі оплески, значило: наперед уже згодитись, що прийдесь кинути своє власне имя на поталу упередженої опінії, — треба було здобутись на правдивий героїзм, щоб для загального добра станути рішучо поперек теперішної дороги і власною грудію загородити і відбити схиблений пруд народного розвою. Длятого золотими буквами запише колись исторія нашого народного розвою имена трех иніціяторів нової ери, що серед так тяжких обставин зрозуміли і з самопожертвованєм виконали обовязок, до якого накликувала их любов свого народу.
Отже хотяй виголошена проґрама єсть проґрамою народовцїв, то все-ж кождий, без огляду на партії хто тілько правдиво любить свій нарід, — повинен лучити ся з нею. Кождий, що бажає працею і трудом своїм піднести, просвітити і сильним та могучим видїти свій нарід, — той най глубоко запише в серци своїм имена тих, що пригадали первістну нашу програму, бо в єї имени злучитись можемо всї, що охочі труд свій в жертві для него понести. Тут першенство найде і дипльом патріотизму дістане не той, що словами тілько яко "боритель" пописуєсь, але той, що більшими овочами працї повеличаєсь. Роботи много, і поля розлогі облогом стоять — а дѣлателїв так мало! Одні зжахнулись тяжких перепон і руки опустило, другі взялись усувати тії перепони — та на се послїдні сили теряють, а инших працю вже в самім зародї вороги підривають. Проголошенє проґрами усуває нам тії запори, розбиває підводні скали, щоб безпечнїйше плив човен нашої народної жизни. Всїх повинна она собою злучити, а вже-ж найбільше промавляє она до тих, що их доля покликала безпосередно працювати над нашим людом сїльским, — тих що єго нужду так з-близька судилось им оглядати. Страшна она і вже послїдними судорогами пручаєсь нарід наш против неї, — не поспішимо з ратунком зараз, то й запізно колись буде.
Не диво-ж про-те, що противника природного розвою нашого народу виступили з цїлою силою, щоби повалити се епохальне дїло, — з брутальною заїлостію кинулись на тих, що стали промощувати нову, догідну дорогу для скорійшого народного розвою. І певна річ, противникам ґрунт усуваєсь під ногами — до серіозної працї нема охоти, а "патріотствувати" на темат, що для нас в Россії усе готове: і язик, і ґраматика, і первостепенная література — було так легко!... Но де-хто з добромислячих людей, в виду нового звороту, став нїби на роздорожу, надумуючись, куди ступити. Тим чином замість скріпити провідників наших, додають відваги і охоти ворогам — святкувати свої орґії дикого та пяного фанатизму. Нерішимість ся — то наслїдки довго треваючої ери борби за права наші, се наслїдки трицятьлїтної війни, з котрою ми так уже зжились, що нам тяжко приходить ся нинї кинути з рук ратище та взятись за плуг на твердій запущеній ниві, щоби намість зернастого пороху, зерном золотистої пшеницї єї засївати. Се-ж єдино-конечна дорога, яку вказує нам нова ера. Ступити на ню не повинні ми отягати ся, коли хочемо, щоб завитала нам раз красша будучність. В тій тілько спосіб умовкнути мусять безпідставні напасти "обєдинителїв" як і деструктивна робота радикалів. Не отягаймось про-те, — сміло проголошуймо нашу проґраму працї на народній ниві, а недалека будучність покаже що in hoc signo vincemus!
[Дѣло]
18.02.1891