То леґендарний лідер Solidarności Лех Валенса таки був аґентом спецслужб комуністичної Польщі? Нововиявлені документи нібито підтверджують цю тезу. Хоча залишається шанс і для версії фальшування. Так чи так по реноме екс-президента Польщі завдано болісного удару, а заразом і по його справі.
Цього тижня в Польщі вибухнула інформаційна бомба з назвою «Архів генерала Кіщака». Тут треба пригадати, ким саме був той генерал.
Ще з 40-х років минулого століття Чеслав Кіщак служив в органах військової контррозвідки. У 1957 році закінчив Академію Генерального штабу. Від 1972 року він начальник військової розвідки, заступник начальника Генерального штабу Війська Польського. У 1973 році Кіщакові присвоєно звання генерала бриґади. Від 1979 року він вже начальник військової внутрішньої служби Міністерства національної оборони ПНР з присвоєнням звання генерала дивізії.
Водночас Кіщак дбав і про свою партійну кар'єру: 1980 року став кандидатом у члени ЦК Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП). В липні 1981 року, саме в той час, коли протестні настої в польському суспільстві сягнули свого піку, Кіщак був призначений спершу головою комітету Ради Міністрів з питань дотримання закону, громадського порядку і дисципліни. Очевидно, зі своїми обов'язками він впорався на «відмінно», тож відразу йде нове призначення — заступником міністра внутрішніх справ, а згодом — виконувачем обов'язків міністра. Тоді ж таки він був обраний членом ЦК ПОРП.
31 липня 1981 року Чеслав Кіщак вже став повноцінним міністром внутрішніх справ. У липні 1986 року здобуває крісло в політбюро ЦК ПОРП.
Піку своєї кар'єри Кіщак досяг 2 серпня 1989 року, коли Войцех Ярузельський, який з першого секретаря ПОРП перетворився на президента Польщі, призначив його головою Ради Міністрів ПНР. Щоправда, протримався на цій посаді він лише два тижні.
Цей короткий витяг з життєпису Чеслава Кіщака засвідчує, що генерал був чи не найкомпетентнішою особою в справах спецслужб комуністичної Польщі й мав доступ до будь-яких таємних документів. Тож, як припускають експерти, деякі найкорисніші папери він, йдучи з «великої політики», прихопив зі собою. Серед тих документів були досьє на майбутніх польських політиків найвищого ранґу, передовсім на Леха Валенсу.
5 листопада 2015 року генерал відійшов у кращий світ, залишивши увесь цей компроматський спадок своїй удові Марії Кіщак. Вона усвідомлювала, який «скарб» потрапив їй до рук, проте до кінця не знала, як його можна перетворити на матеріальні цінності. Тож вирішила піти навпростець: запропонувала придбати ті всі документи Інституту національної пам'яті за кругленьку суму — 90 тисяч злотих (приблизно $23 тис.).
Здати документи державній інституції було нездалою ідеєю, адже, згідно із законом, вони й так належать державі. Тобто громадяни зобов'язані здавати документи такого кшталту в Інститут національної пам'яті. Закінчилося все тим, що співробітники ІПН з'явилися в помешканні Кіщаків з поліцією й прокурором, зробили обшук і конфіскували цілий генеральський архів, який понад чверть століття чекав на своє застосування. Так і було виявлено новий компромат на Валенсу.
Чутки про аґентурну діяльність Валенси літали Польщею ще з 80-х років. А 1992 року вони навіть набули певного документального підтвердження. Нагадаємо, що тоді Валенса вже перетворився з непримиренного борця з режимом на респектабельного президента Третьої Речі Посполитої. Так от, того року тодішній міністр внутрішніх справ Антоній Мацєревич, виконуючи люстраційну ухвалу Сейму від 28 травня 1992 року, оприлюднив список сексотів комуністичної Служби безпеки. Був у тому списку й «Болек»-Валенса.
Проте згодом «списки Мацєревича» у дивний спосіб зникли з громадського простору, лише дуже обмежене коло осіб встигло з ними ознайомитися.
За твердженням деяких істориків, всі документи, пов'язані з «Болеком» зажадала до себе адміністрація президента РП, а повернулися вони звідти нібито в дуже втятому вигляді.
Польський історик Ян Скужинський у своїй книжці «Опозиція в ПНР. Біографічний словник 1956–1989» (Opozycja w PRL. Słownik biograficzny 1956–89) написав про арешт Леха Валенси після протестних акцій грудня 1970 року. «Після чотирьох днів утримання за ґратами він, найпевніше, пішов на співпрацю зі Службою безпеки. У кожному разі вийшов на волю він не зовсім чистим», — читаємо в книжці Скужинського.
Подібні твердження знаходимо і в книжці історика Анджея Ґарліцького «Лицарі круглого столу» (Rycerze okrągłego stołu): «У грудні 1970 року брав активну участь в страйку на Ґданській судноверфі. Був заарештований на чотири дні. Очевидно, в той час підписав — про що він згодом сам зізнався — зобов'язання співпрацювати зі Службою безпеки. Але не виглядає на те, щоб з нього мали користь».
Тож закиди в тому, що Валенса був таємним аґентом, звучать давно. А 2000 року справа дійшла до суду. Люстраційний відділ Апеляційного суду Варшави визнав леґендарного засновника Solidarności невинуватим. Згідно з вердиктом, Служба безпеки Польської Народної Республіки навмисно завела досьє секретного аґента на Леха Валенсу, щоби дискредитувати його і тим самим перешкодити присудженню Нобелівської премії миру 1983 року.
На цьому можна було б поставити крапку в історії з «Болеком». Але ж ні, судовий вердикт лише надихнув деяких дослідників на ще ретельніші пошуки доказів.
До речі, сам Валенса не заперечував, що мав певні контакти зі спецслужбами. Восени 2003 року, на конференції ІПН, присвяченій 25-й річниці Solidarności, він знову почув закиди на свою адресу. Тоді він розповів таке:
«Я кілька разів переживав тяжкі моменти. Один із них я мав у тій моїй боротьбі в тому комітеті, коли відбулася зустріч з Едвардом Ґереком (Валенса як представник страйкового комітету Ґданської судноверфі брав участь в зустрічі з тодішнім першим секретарем ЦК ПОРП Едвардом Ґереком. — Z) [...] Наступного дня СБ вже була в мене... Чи Ви будете помагати, співпрацювати для відбудови Польщі? — Буду співпрацювати. Тож від мене й вимагали співпраці, але не аґентурної, я ніколи не доносив на своїх колеґ. [...] Були політичні розмови. Поки я зорієнтувався, це потривало кілька років, десь в 1976 році, коли я отримав арґументи, що це не праця для Польщі, що комунізм не надається на реформування, то я на зустрічі — і це зазначено в документах — відверто заявив: панове, жодних розмов, жодних зустрічей, двері он там».
Але й на цьому історія не скінчилася. 2008 року вибухає нова інформаційна бомба. ІНП видає книжку двох істориків — Славомира Ценцкєвича і Петра Ґонтарчика — з промовистою назвою «СБ і Лех Валенса. Причинок до біографії» (SB a Lech Wałęsa. Przyczynek do biografii).
У книжці йдеться про те, що Валенса таки був аґентом із псевдом «Болек», який працював під керівництвом капітана СБ Едварда Ґрачика. І що нібито майбутній лідер Solidarności і президент Третьої Речі Посполитої передавав у 70-х роках своєму кураторові щонайрізнішу інформацію, зокрема про настрої у колективі судноверфі. Автори доводять, що Валенса доносив і на своїх товаришів, які через це зазнавали переслідування. Щобільше, Ценцкєвич і Ґонтарчик стверджують, що Валенса контактував з СБ і в 1980–1981 роках.
Проте за кілька років вже самі співробітники ІНП визнали, що «акти Болека» можуть бути фальшивкою. Дослідники Інституту встановили, що функціонери з СБ активно фальшували аґентурні документи. Навіть було названо ім'я майора Адама Стилінського, який керував фальшувальною групою. Відомо, що ця група мала до свого розпорядження зразки письма Валенси зі школи, з армії, з роботи...
Відтак питання про «Болека» фактично зависло в повітрі. Оскільки Лех Валенса більше не пхався у велику політику, то й релевантність питання щоразу зменшувалася. Та ось екс-президент зненацька знову виявив активність, він став жорстким критиком чинної влади, яка тепер належала партії «Право і справедливість».
І в цьому контексті варто ще раз згадати скандал зі «списком Мацєревича». Він закінчився тим, що Сейм Польщі за активної політичної підтримки президента Валенси висловив вотум недовіри тодішньому уряду Яна Ольшевського.
А партія Мацерєвіча і Ольшевського тоді називалася Porozumienie Centrum. Серед засновників цієї політичної сили були й брати Лех і Ярослав Качинські. Нині Антоній Мацєревич обіймає посаду міністра оборони, а Ярослав Качинський — посаду лідера ПіС і вважається найвпливовішою особою в країні. І один, і другий мають достатньо причин не любити засновника Solidarności, а також достатньо сил, щоби покарати його.
У січні цього року в ІНП був запланований круглий стіл, на якому Валенса мав би в дискусії з істориками обстояти свою честь і гідність у тій історії з «Болеком». Проте він несподівано відмовився, вдавшись до не зовсім переконливих відмовок.
І от в момент, коли Валенса полетів до Венесуели на запрошення тамтешніх опозиційних політиків, виникає скандал з архівами Кіщака. Директор Інституту національної пам'яті Лукаш Камінський уже встиг підтвердити справжність документів.
«В особовій справі Валенси знайдено папку, в якій — папір з підписом про згоду на співпрацю зі Службою безпеки. Підпис: Lech Wałęsa "Bolek". У справі також, серед іншого, знайдені підписані тим самим псевдонімом квитанції, що підтверджують отримання грошей», — розповів Камінський.
З його слів, у справі виявлені також численні доноси таємного аґента, який працював під псевдом «Болек», а також записи співробітників служби безпеки, зроблені після зустрічей з цим аґентом. Матеріали складаються з двох частин: особова справа Валенси на 90 сторінок і документи, які стосуються співпраці з ним, — ще 279 сторінок. Документи датовані періодом з 1970-го до 1976 року.
Сам Лех Валенса вже встиг відреагувати з Венесуели на останні події. Він написав на своїй сторінці на сайті мікроблогів wykop.pl: «Не може бути жодних матеріалів щодо моєї співпраці. Якби вони були, то не було би потреби їх підробляти».
А згодом з'явилося повідомлення від Валенси з натяком на якийсь таємничий персонаж:
«Мене не змогли зламати в грудні 1970, я не співпрацював з СБ, я ніколи не брав гроші, ніколи не робив усних чи письмових доносів. Я зробив помилку, але не таку, я дав слово, що не назву його, не буду розкривати, не зараз, ще не зараз. Хіба що розкриють його інші. Ще живе людина — злочинець, який повинен розкрити правду, і я розраховую на це... Вірю, що правда себе захистить».
Що це за персонаж, звідки він, де зараз? На ці питання в польській пресі поки що не пролунало відповідей. Отже, історія стає ще таємничішою.
19.02.2016