Європейський Союз і Сполучені Штати досягли домовленості щодо захисту даних
Наївність і параноя характеризують ставлення Європейського Союзу до роботи сцецслужб. ЄС не має ні власної шпигунської агенції, ані доступу до матеріалів, зібраних спецслужбами країн-членів. І в цьому, безперечно, є свої плюси. Так, наприклад, чиновники найвищого рангу ЄС не мусять турбуватися про збереження секретної інформації (бо вони її не мають). Їм не треба давати собі раду з практичними проблемами чи то юридичного, чи то політичного характеру, пов'язаними з спецнаглядом (наприклад, з доступом спецслужб до їх приватних даних). Але є і мінуси: єврочиновники, наприклад, не бачать переваг, які можуть дати спецслужби і у них виробився неясний страх (можливо, вперемішку з заздрістю), перед тим, чим саме займаються шпигунські агенції.
А особливо американські.
І тим не менше, прийняття законодавчих рішень, що регламентують правила захисту інформації — прерогатива Європарламенту; обговорення умов роботи у даній сфері з іншими країнами і підписання Угод — прерогатива Єврокомісії; а останнє слово щодо того чи відповідають ці Угоди стандартам Євросоюзу — прерогатива Європейського Суду. І у жовтні 2015 року, за порадою Єврокомісії і за підтримки великої кількості парламентарів, Євросуд припинив дію Угоди між ЄС і США під назвою "Тиха Гавань" ("Safe Harbour"), за якою закордонним компаніям давалося право зберігати особисту інформацію громадян країн ЄС на американських комп'ютерах.
А Угода була дуже корисною. Причому, як для гігантів інтернет-економіки, які могли продавати свої послуги по обидва боки Атлантики, — так і для значно менших компаній, які, наприклад, аутсорсять невластиві їм функції американцям. Але Угода базувалася на фундаментальному принципі, що Америка захищає приватність відповідно до європейських стандартів. А після викриттів Едварда Сноудена, довіру було підірвано і усталилася думка, що "масований нагляд" (а прихильники Сноудена послуговуються саме цим оруелівським терміном) за всією інформацією, що зберігається у США, — є фундаментальним порушенням європейського права на приватність.
З точки зору американців така позиція виглядає як самозакохане позерство. Матеріали Сноудена були невірно витлумачені, бо усі без виключення контррозвідки світу займаються шпигуванням за іноземцями: різниця тільки у назві. Так званий "загальний нагляд" "bulk collection" (улюблений термін у шпигунському середовищі) є невід'ємною частиною роботи сучасних спецслужб. І всі агенції, які можуть собі дозволити зібрати інформацію з інтернету і відфільтрувати її — точно цим займаються. Правда, цимес у тому, що американські спецслужби працюють під таким законодавчим і судовим наглядом, який точно не може забезпечити жодна європейська країна. Особливо після Президентського указу від січня 2014 р., коли США стали першою країною у світі, яка взяла на себе зобов'язання однакового ставлення до особистої інформації, зібраної в рамках "загального нагляду" як громадян Сполучених Штатів, так і іноземців.
Більш того, співпраця з США дає спецслужбам країн ЄС величезні переваги — особливо в частині обміну секретною інформацією про терористичні загрози, організовану злочинність і про діяльність таких країн як РФ і Китай. Те, що європейські політики не можуть визнати це перед своїми виборцями — відгонить боягузтвом і невдячністю. Хоча, в принципі, тут може мати місце і прихований протекціонізм: стурбованість питаннями захисту особистої інформації з боку європейців може приховувати ступінь заздрості щодо переваг Америки у цифровій сфері. Європа відчутно програла суперництво у даному сеґменті і не спромоглася розвинути конкурентів Амазона, Епла, Фейсбука чи Ґуґла.
У цьому контексті досягнута недавно рамкова домовленість щодо нової Угоди, яка замінить Тиху Гавань — виглядає тріумфом. Під сильним тиском з боку інтернет- і технологічних компаній по обидва боки Атлантики і перед загрозою торгової війни в інформаційній сфері, обидві сторони процесу почали рухатися. У новому "Щиті приватності" (Privacy Shield) Америка запропонувала встановити гарантії дотримання і обмеження у застосуванні (safeguards and limits) своєї програми загального нагляду. Європейці отримують право звертатися зі скаргами з приводу втручань (в індивідуальному чи інституалізованому порядку). У тому числі і на адресу нового омбудсмена в Державному департаменті США. А крім того, Угода підлягає щорічному перегляду.
Попереду багато перешкод. Аґенції захисту особистих даних країн ЄС привітали Угоду, але попросили розказати їм про неї детальніше. Що відбудеться, як очікується, до кінця цього місяця. У випадку, якщо якійсь з цих аґенцій Угода не сподобається, вона може заборонити компаніям з цієї країни посилати дані у США. А це, у свою чергу, також може призвести до довгої юридичної баталії, яка потенційно може завершитися навіть в Євросуді.
Але якщо від бюрократів можна буде отримати згоду навіть "через не хочу", громадські активісти вважають нову Угоду фарсом, оскільки спецслужби і так працюють таємно і незрозуміло яким чином хтось зможе дізнатися, що його дані незаконно проглядалися (допоки, звичайно, не появиться який-небудь новий Сноуден). До того ж, наступний Президент США може змінити правила. Та й взагалі, як можна вірити у те, що говорять американські шпигуни? Юридичні перепони на шляху досягнення нової Угоди — очевидні, але оскільки Єврокомісія випустила "рішення про відповідність", Євросуду буде важче прийняти негативне заключення. А тим часом, цифрова економіка по обидва боки Атлантики буде продовжувати процвітати.
Незважаючи на всі її слабкі сторони (як справжні так і надумані), нова домовленість свідчить: не дивлячись ні на що, — трансатлантична співпраця триває. А це вселяє надію на підписання між ЄС і США багатостраждальної Угоди про Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство (TTIP) — на противагу Угоді про Транстихоокеанське партнерство (TPP), підписаній 4 лютого між США і 11 країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону. А ще ця домовленість свідчить про те, що по обидва боки Атлантики є реалістиче розуміння важливості трансатлантичних зв'язків. Нервозність європейців вибільшує американців майже так само, як американська зверхність принижує і дратує європейців. Але обидві сторони потребують одна одної. ЄС — найбільший торговельний партнер США. Америка — ключовий елемент європейської безпеки, що особливо чітко проявилося на минулому тижні, коли США анонсували чотирикратне збільшення витрат на оборону з метою стримування РФ на східних кордонах НАТО.
Можливо, навіть ще важливіше інше. "Щит приватності" здатний зупинити сповзання в напрямку фраґментації кіберпростору по кордонах окремих держав. З початку свого існування Інтернет намагався залишатися вільним, позбавленим кордонів простором для обміну ідей і бізнесу. Але такі країни як Китай встановили "суверенітет" (як вони це називають) над своїми комп'ютерними мережами для захисту від таких загроз як "інформаційна зброя" (також відомих як "новини"). Іншим країнам аж свербить зробити те ж саме.
Тому якщо вже США і ЄС, з усією їхньою спільною історією, інтересами та цінностями, — не змогли би домовитися про збереження даних своїх громадян, то чого ж сподіватися від інших.
Swords and shields
The Economist, 6.02.2016
Зреферував РомкоБомко