Чому дослідницькі статті мають так багато авторів.
Під науковими публікаціями ставлять щораз більше приєднаних прізвищ
За розглянутий період середня кількість авторів статті зросла з 3,2 до 4,4. Водночас кількість статей, поділених на кількість авторів, опублікованих в даному році (по суті, середній внесок автора в загальне авторство статті) знизилось з 0,64 до 0,51. Бум співавторства з лишком компенсував зниження індивідуальної продуктивності, так що середній дослідник вписав до свого curriculum vitae більшу кількість статей: 2,3 щорічно порівняно з 2,1 дві декади тому.
За цими цифрами ховається ще одна специфічна тенденція — зростання «запрошеного авторства»: в автори вписують світило — наприклад, директора науково-дослідного центру — просто як данину його статусу або сподіваючись, що це просиґналізує про високу якість дослідження. І це може призвести до того, що деякі дослідники стають неймовірно плідними. Наприклад, в період між 2013 і 2015 роками сотня найбільш публікованих авторів у сфері фізики та астрономії з американських дослідницьких центрів мали середньо по 311 статей яко (спів-)автори. Відповідний показник для медицини хоч і нижчий, та все ж сягає 180. Цифри для британських університетів скромніші, але так само кидаються у вічі. Верхня сотня британських фізиків та астрономів має середньо по 280 статей; верхня сотня медиків — по 139 статей. Направду, додати співавтора так просто, що дехто зазначає серед авторів своїх улюблених звірят. Сер Андрєй Ґейм, який отримав у 2010 році Нобелівську премію з фізики, записав у співавтори H.A.M.S. ter Tisha (тобто хом'яка (HAMSter) Тіша) — статті, опублікованої 2001 року в Physica B, рецензованому peer-review журналі.
Ще одна тенденція: сенс авторства в масштабних наукових проектах стає дедалі розмитішим. Найбільше грішать цим фізика елементарних частинок і геноміка, що часто пов'язані з величезними міжнаціональними командами. Стаття про бозон Гіґґса була опублікована 2015 року в Physical Review Lettersholds з рекордними 5 154 співавторами (перерахованими на 24 із 33 сторінок статті). В ній повідомлялося про масу цього бозону, фундаментальної частинки, досліджуваної експериментально в гігантському — і з величезним персоналом — Великому адронному коллайдері поблизу Женеви. Стаття про геноміку дрозофіли, дуже вже вивченої плодової мушки, також опублікована 2015 року, має 1 014 авторів, більшість з яких — студенти, які допомогли з різними завданнями кодування. Такі дослідження є зразками наукової співпраці і — як повна протилежність — створення мінімальної кількості публікабельних одиниць. Тому в них перелічують як авторів людей, що доклалися до успіху проекту лише своїм невеличким внеском. Ролі, за які раніше досить було подякувати фразою «дякую всім», тепер є цеглинками, з яких можна вибудовувати кар'єру.
All together now
Why research papers have so many authors
The Economist, 24.11.2016
Зреферував О.Д.