Коли роботи зазіхають на людську роботу, варто розглянути кінську долю

 

 

На початку 20-го століття для кінського працевлаштування майбутнє виглядало блискучим. За 50 років автомобілі й трактори розправилися з кінськими засобами до існування. Деякі футуристи вбачають у долі коня повчальну історію для людства: він був економічно незамінним, аж поки не перестав таким бути. Поширеною відповіддю на такі занепокоєння є те, що люди набагато більш здатні до когнітивної адаптації, аніж в’ючні тварини. Проте у той час, як роботи стають більш кмітливими, люди виглядають значно вразливішими. У новій доповіді про працю робиться висновок, що між 1990-м а 2007 роками кожен промисловий робот, доданий на тисячу робітників, скоротив зайнятість в Америці приблизно на шість робітників. Людство, можливо, й не буде відправлено на пасовисько, але паралель із кіньми й досі тривожно близька.

 

Роботи – це лише одна маленька частина технологічної хвилі потіснення людей.  Міжнародна федерація робототехніки визначає промислових роботів як машин, які автоматично контролюються і перепрограмовуються; спеціалізоване обладнання не враховується. Всесвітня популяція цих творінь – менше двох мільйонів; в Америці – трохи менше ніж два роботи на тисячу робітників (у Європі – трохи більше двох). Однак їхня кількість зростає так само, як і коло завдань, якими вони можуть займатися, тож дані про втрату робочих місць через роботів заслуговують на те, щоб їх сприймати всерйоз.

 

Автори статті Дарон Аджемоґлу з Массачусетського технологічного інституту і Паскуаль Рестрепо з Бостонського університету старанно підходять до того, аби якнайретельніше вилучити спотворюючі фактори. Їхні результати не обмежуються кількома інтенсивно роботизованими реґіонами чи індустріями й очищені від ефекту торгівлі з Китаєм чи офшоринґу загалом. Не виглядає, що зростання концентрації роботів збільшує зайнятість серед якоїсь групи працівників, навіть серед тих, хто має університетську освіту. Оскільки в американській економіці було задіяно відносно незначну кількість промислових роботів, то загальна втрата робочих місць через роботизацію була скромною: між 360 тисячами а 670 тисячами. Для порівняння: дослідження, опубліковане у 2016 році, виявило, що торгівля з Китаєм з 1999-го по 2011 роки, вірогідно, залишила Америці на 2 мільйони менше робочих місць, аніж у випадку без неї. Проте якщо шок торгівлі з Китаєм значною мірою вже вичерпав себе, епоха роботів лише розпочинається.

 

З економічної точки зору, це не повинно бути проблемою. Автоматизація має принести фірмам і споживачам економію, що може бути використано на інші товари та послуги. Звільнена за рахунок технологій робоча сила мала  би тяжіти до завдань й робіт, де люди утримують перевагу. Проте так само правильно це було і для коней. Використання тракторів у сільському господарстві різко зросло від 1910-х до 1950-х, і значну кількість коней було заміщено. Однак деяке пожиточне кінське працевлаштування залишилося (фактично воно існує й сьогодні). Труднощі, з якими зіткнулися коні, полягали в переміщенні величезної кількості витіснених технологіями коней туди, де їх все ще могли б використовувати.

 

Ринок працював на полегшення переходу. Коли попит на традиційну кінську роботу впав, так само впали й ціни на коней: приблизно на 80% між 1910-м а 1950 роками. Таке падіння сповільнило темп механізації у сільському господарстві, але лише незначно. Навіть при нижчих витратах виникало надто мало нових ніш, щоби поглинути безробітних копитних. Нижчі ціни з часом зробили для багатьох власників їхнє утримання неекономним. Коні, якщо так можна сказати, покинули ринок праці шляхом у деяких випадках продажу на м’ясо чи на клеєві фабрики. Кількість робочих коней і мулів в Америці впала з близько 21 мільйона у 1918 році до лише 3 мільйонів у 1960-му, і спад відобразився на всій популяції. Аналогія з кіньми, ясно, може зайти надто далеко. Однак досвід є повчальним. Автоматизація зменшує людям заробітну плату; Аджемоґлу і Рестрепо підраховують, що один додатковий індустріальний робот на тисячу працівників зменшить заробітну плату по всій економіці на 0,5%. Реальне зростання заробітної плати у багатьох багатих економіках впродовж більшої частини останніх двох десятиліть було не вельми втішним. Низькі зарплати дають можливість певного перерозподілу працівників. Переважна частина зростання зайнятості в багатих економіках протягом останніх кількох десятиліть припадала на послуги, майже половина – в низькооплачуваних сферах, як роздрібна торгівля чи готельний бізнес. Зайнятість у них могла зростати частково завдяки надлишку дешевої робочої сили.

 

Проте низька оплата праці веде до політичних курсів, які ускладнюють корегування ринку праці. Замість позбуватися надлишкової робочої сили, багаті економіки забезпечують певну соціальну підтримку: допомогу по безробіттю, соціальний захист чи виплати через інвалідність, а також сприяння з житлом і харчами. Коли пропозиції роботи скромні, ця подушка, хоча і вбога, може бути достатньою, щоби перемістити людей із трудових ресурсів у неробство – особливо, якщо сім’ї запропонують додаткову допомогу.

 

Кінські настанови
 

Коням повелося б краще, якби економія від механізації лишалася в сільській місцевості. Натомість стрімке підвищення сільськогосподарської продуктивності призвело до падіння цін на продукти харчування, наповнивши кишені міських робітників більшим апетитом на нове убрання (чи авто), аніж на щось чотириноге. Аналогічно фінансові доходи від автоматизації перетікають до рентабельних фірм та їхніх акціонерів, які зазвичай не лише живуть з автоматизованих фабрик, а й також економлять на високих ставках, що сприяє слабкому попиту по всій економіці як цілості. Дійсно, приблизно половину втрат робочих місць від роботизації (як і від впливу китайського імпорту) можна приписати радше ланцюговій реакції від зменшення попиту, аніж через пряме переміщення.

 

Нинішні коні не лишаються цілковито без роботи. Деякі ще й досі добре оплачуються, а деякі з них насправді дуже цінні. Для того, щоби люди жили краще і зберегли більше за ту крихту роботи, яка зарезервована для тих, хто має виняткові здібності, їм необхідно довести, що вони краще підходять до розумних машин, аніж коні до механічного знаряддя. А суспільство, мабуть, повинно відреагувати з більшою рішучістю і турботою, аніж власники коней століття тому.

 


Remember the Mane
The Economist, 01.04.2017
Зреферувала Леся Стахнів


 

11.04.2017