Вже по 2-ій годинї з полудня зачались громадити численно Львовяне переди домом жалоби на площи Академічній. Віз похоронний, запряжений в чотири конї і другій віз на вінцї, з предприємства похоронного Entreprise des роmрes funebres, та численні хоругви братств церковних з церкви св. Юра і Волоскої — вказували, що за хвилю двигнесь домовина Покійного на місце вічного супочинку.
А на горі перед тїлом Покійного, — при розриваючім серце плачу овдовівшої жени і осиротїлої доньки, сердечно любячих братях, сестрі і свояках — станули до панахиди Впреосв. митрополит Сильвестер, Преосв. епископ Пелеш, Впр. митрати Сїнгалевич і Готеровскій з численним священством львівским та з околицї, і поблагословили мощі в далеку дорогу.
Коли домовину вкладано на віз похоронний, відспівав хор питомцїв жалобну пісню: "Тихій вітер" а Впреосв. митрополит відчитав перше євангеліє. І стало тихо, всїх очи звернулись на балькон, прибраний чорним сукном, з котрого п. К.Устиянович, щирий друг Покійного, пpoмовив сими словами:
"Краяни!
Нa лицях наших сум, на оцї сльоза.
Дзвін похоронний ударив в ваше серце і уста стогнуть жалісливо, тихо: Пращай сердечний друже Олександре!
Пращай! Лишив ти любую дружину, лишив дитину милу і добрих братів, лишаєш в смутку всю нашу громаду... і де лиш Русин з Русином зійде ся і щире слово к собі заговорять, — всюди дає ся жаль великій чути: умер честившій з помежи честивих, вірнїйшій з поміж синів Руси — умер... і умом світлим і словом могучим не стане нам більше в пригодї.
Недавно тому — Русь наша в збройній дружинї станула сміло перед лицем світа — зняла молом свій, лице відслонила і з оком ясним, з серцем непорочним рекла поважно: Звете?... приходжу! Я вірна вірі, я вдячна добру — я люблю, що праве, що красне. Так відчинїть ся закляті ворота! нехай займаю приналежне місце!
И замки пирсли, врата ся розходять... Русь иде сміло до мети високої, иде всїм здвигом — в кого є надїя, в кого любов є, в кім віра горить. Ах Олександре! Ти-ж у сїй дружинї був світич ясний, ти був передовець — в руцї хоругва! — на тебе клали ми свої надїї, а тебе не стало, друже ти наш любий, в сам горячій час.
Замовкли на віки медові уста, погасли умні, добротливі очи, застигло серце, що Русь так любило, — умер, великій патріот умер!
А вмер — як другі — в лїт своїх розцвітї — і сумна думка плаче в серцях наших: Чому гріб темний нам все видирає, що найкрасшого Русь галицка має?
"Не нам на прю з Тобою стати,
"Не нам дїла Твої судить!.."
На гробах родимось і ходим, і в гріб прийде ся нам усїм лягати. Но Русь жиє, як жила, і жити буде! Розвита хоругва! Она в кріпких руках! Хто вирече ся батьків заповіту? Хто єї покине? хто плюне на неї, тому, що далека мета і путь не утерта? Терпцю, терпцю — і більше віри, краяни! Ходїмо сміло і не обзираймось на крик і регіт духів тьми і злоби! Хоть Олександра між нами не стало... хоть смуток наші серця придушає, ходїмо братя. Є у нас провід розумний і вірний. За ним пійдем і Руси добудем достойне місце у радї народів... А Олександра, любого брата, проведїм честно до єго могили а там вкриєм цвітом єго домовину — жменю землицї, просим сльозою — там попрощаймо єго у останнє!"
Двигнув ся похід. На передї йшли братства церковні з хоругвами, відтак їхав віз з вінцями. Вінцїв було таке число, що видавалось, мов би то посувалась гора з зеленію і цвітами та з шовковими лентами, білими і багряними. На возї зложено між иншими вінцї з написями: Дорогому Олександрови — братя і сестри; Любезнїйшому стриєви — Лев і Евгенія Павенцкі; Дорогому швагрови і вуйкови — родина Дорожиньских; Щиро сердечному другови — родина Шухевичів; Дорогому товаришови — від Олександрів Барвіньских, відтак вінцї від сенату академічного, від ради міста Львова, від професорів видїлу права, — Взірцевому патріотови — філія "Просвіти", Руска Бесіда, тов. Руских Женщин в Станіславові; Заслуженому патріотови — рускі товариства перемискі; Меценатови штук — руский народний театр — і многі инші.
За возом ступали довгим рядом відпоручники поодиноких товариств з вінцями. І так зачали сей похід пп. Барвіньскій, Шухевич і д-р Горбачевскій з вінцем "Непорочному характерови — від Русинів народовців"; по тім несено вінцї: "від Академічного Брацтва" і "Академического Кружка"; Многозаслуженому патріотови — віденьскі богослови народовці; Приятелеви молодїжи — львівскі богослови; Свому почетному членови — товариство ремісників "Зоря"; Бувшому голові — руске товариство Педаґоґічне; Вельми заслуженому членови — тов. "Просвіта"; Мужови науки — тов. им. Шевченка; "Борцеви за добро народа — Подільска Рада"; Щирому товаришеви — Руска Бесіда; Любителеви рідної пісни — Львівскій Боян; Свому Добродієви — Институт св. Николая; Борцеви за права народа — редакція "Дѣла"; а закінчив сей похід пос. Юл. Романчук з вінцем: "Великому патріотови — Народна Рада".
В походї взяли участь священики оо.: митрат Сінгалевич (провадив похід), крилошане Пакиж, Карачевскій, Білецкій, д-р Комарницкій, д-р Крижановскій, д-р Іос. Левицкій, Павликів, Яримович, Райтеровскій, ректор Бачиньскій, Стефанович, Куницкій, Темницкій, Чапельскій, Тороньскій, д-р Вацик, д-р Мишковскій, Євг. Гузар, Вол. Петрушевич, Лопатиньскій, Навроцкій, з провінції: Шухевич з Красова, Воєвідка, Хоркавий, Дуткевич з Рудна, Зельскій; з латиньского священьства д-р Філярскій з питомцями.
На домовинї зложений був вінець: "Найдорожшому мужеви і вітцеви — опечалена жена і донька". За домовиною поступала жена і донька та родина, ректор і декани львівского університету з инсіґніями прикритими крепою, кількадесять радних міста Львова з президентом Мохнацким і публика. Що справдї сей похорон був дуже величавий, досить згадати, що коли на початку улицї Академічної зачинав ся похід хрестом, то при кінци улицї їхали за похороном фіякри, а вся улиця, як она тепер широка, виповнилась публикою, а вже на площи Маріяцкій вижидали походу ще сотки публики і облягли тротуари аж до улицї Пекарскої.
Похід задержував ся кілька разів для відчитаня Євангелій, а за весь час, з малими перервами коли співали латиньскі питомцї, розлягали ся звуки хору руских питомцїв під управою п. Садовского. "Святий Боже", "Со святими" проводили домовину через цїлу дорогу.
Від ворот кладовища несли домовину на раменах бувші ученики д-ри Федак, Кос, Озаркевич, Шухевич, Кормош, Кулачковскій і щирі товариші: Ол. Барвіньскій, Шухевич, пос. Сїчиньскій, К. Лучаківскій і другі.
Над гробом по поблагословленю Впр. о. Сїнгалевичем, промовив першій о. д-р Іосиф Левицкій. Представивши характер покійного, котрого знав ще яко свого ученика в Бережанах, пращав в єго имени жену і доньку, родину і знакомих. Промова о. Левицкого зворушила до глубини серця всїх присутних і на всїх лицях заблисли сльози.
Другій промовив д-р Пентак (по польски). Ядренними словами змалював бесїдник літературну дїяльність Покійного на поли юридичного письменьства, єго дїяльність яко професора університету і яко члена сенату академічного, і вкінци в имени професорів попращав их найлїпшого та найсердечнійшого товариша.
Именем молодїжи академічної промавляли: п. Колесса від "поступової" молодїжи і п. Ропицкій від "Академічного Кружка".
Послїдний промавляв проф. Н. Вахнянин від Русинів народовцїв сими сердечними словами:
"З рясними слезами в очех, з тяжким, пекучим в груди жалем, побиті нежданим ударом, нїмі — стоять нинї щирі твої други в-округ темного гробу, в котрий за малу часину тлїн передамо матери земли.
"Жорстока конечність! Але така воля Всевишного, против котрої не вільно нам роптати.
"За малу часину тлінні останки, сердечний Друже, передамо нїдру сирої земли цї, але духа твого, тебе, нїхто нам не видре з вдячної памяти. Для нас ти не умер! Ти лиш легким сном праведника спочив по всесторонних трудах.
"Чи величати і менї тебе, сердечний Друже? Чи в тій печальній хвили менї голосити заслуги твої? Величаня тебе пронеслись уже широко над пядею землї, де cпoчине бисер галицкої Руси. А ти завсїгди був так смирний, скромний, чемний, — ти не любив світити тою славою, котру нажив собі і котра тобі належалась. Тому про тебе не вільно менї в тій хвили співати имну похвального.
"Менї в имени твоїх другів вільно лише заплакати по тобі і попращати тебе яко хороброго борця руского, тихого труженика на поли науки, голосителя правди, защитника прав рускої родини, яко чоловіка хрустального характеру і найтеплійшого серця.
"Прощай Олександре! — до звиданя!"
Уже змерком вертали з кладовища ті, що провели незабутного Олександра на місце вічного супочинку.
Нинї рано о год. 9-ій відбулось поминальне богослуженє заходом родини Покійного у Волоскій церкві. Богослуженє відправив крил. о. Павликів з о. Яримовичем і питомцем Винярским, а до парастасу станули оо.: Петрушевич, Райтеровскій і ще кількох священиків.
Університет краківскій переслав письмо кондоленційне львівскому університетови за-для діймаючи втрати, яку потерпів львівскій університет зі смертію Ол. Огоновского.
Краківска "Академічна Громада" — як подає Kurjer Pol. — уповажнила львівских товаришів зложити в єї имени вінець на домовинї Покійного.
Львівска "Czytelnia akademicka" зложила замість вінця 10 зр. на будову кіпця унії люблиньскої.
На руки родини Покійного наспіли дальші конделенційні телеґрами:
З Бережан: До тих слез, котрі сегодня родина покійного Олександра над єго свіжою могилою проливає, прийміть горячу слезу сердечного жалю по утратї найлїпшого громадянина і приятеля молодежи академічної від вдячного єго студента — д-ра Чайковского.
З Відня: В неодрадній печали по найдорожшім товаришу моїм зволїт щиру слезу потїхи приймити. — Иван Гуляй.
З Відня: Wyrazy szczerego współczuсіа przesyłają: Bilińscy.
З Вижницї: На могилу невіджалованого просвітителя, великого ученого, шлем горячу слезу і наше глубоке співчутє. —Бобикевич, Коралевич, Лучаковскій.
З Коломиї до д-ра Омеляна Огоновского: Прийміть, Високоповажаний Отче найживійше сочувство по поводу смерти найдостойнїйшого брата Вашого і найлїпшого сина Руси. — Підляшецкій.
З Королївки: З жалем розпуки кличемо: Боже сотвори вічную память незабутому Олександрови! — Д-р Калинович, о. Глїбовицкій.
З Рогатина: Утратили-сьмо найвірнїйшого сина Руси і бодрого защитника народного! Прийміть глубоке сочувство від Русинів з Рогатина і околицї. — Емилія Стецка, Михайлина Мерунович, Евгенія Ріпецка, Іоанна Партицка, Михайлина Савчиньска, Мирон Грицикевич, Антін Михалевич, Михайло Щуровскій, Корнило Левицкій, Иполит Дзеровичь, Іосиф Яворскій, Иван Рудницкій, Аделя Партицка, Павлина Ступницка, Аркадія Порубальска.
З Перемишля: Найлучшого сина Руси слезою пращаємо; опечаленій родинї щиро сочувствуємо спільним горем тронуті. — Перемискі богослови: Лазоришак, Погорецкій, Чехович, Венгринович, Заремба, Савойка, Бурмич, Титар, Залескій, Брик, Габлиньскій, Дуркот, Фартух, Кузьмак, Лисикевич Прокіп.
З Перемишля. Відчуваючи велику страту, яку потерпіла наука в нашім ріднім слові, неменше цїла наша суспільність через уступленє одного з найлучших своїх провідників і борцїв за правду, як також і біль родини по поводу передчасної смерти Олександра, складають почитателї і бувші ученики покійника слова глубокого співчутя і жалю єго родинї. — Шехович, Роман Дмоховскій, Василь Маляркевич, Венедикт Литиньскій, Дмитро Левкевич, Людкевич, Радецкій, Чехович, Иван Войтович, Подолиньскій, Цеглиньскій, Омелян Кормош, Негребецкій, Глубоцкій, Омелян Левицкій, Должицкій, Кондрацкій, Мриц, Копко, Кмит, Ярема, Лисикевич, Петровскій, Ґудзьо.
З Черновець: І буковиньска Русь зрошає нинї щирими слезами свіжу могилу незабутного Олександра, найлїпшого сина матери Руси. Най сей вираз глубоко прочутого співчутя і загальний жаль стане Вам, Високодостойна Панї, відрадою в тій тяжкій хвили. — За буковиньскі рускі товариства і Русинів-правників: Винницкій, Стоцкій, Пигуляк, Попович.
З Черновець до товариства "Просвіта": "І ми плачемо, ридаємо разом з Вами над могилою світлого патріота Олександра. — За "Народний Дім": Винницкій; за "Руску Раду": д-р Стоцкій; за "Руску Бесіду": Попович.
З Явча: Прийміть, Панї, від родини Миговичів в тяжкій скорбі слова потїхи. — М. Мигович, священик.
[Дѣло]
13.02.1891