Лютня

я позичив би горло в дрозда і грав на лютні

поки б ти розкидалась шовками й парчею спідниць

і казав би: не знати хто кого любить

що моїм елегіям більше пасує лютий

пощипуючи струни – лежачи горілиць

голосом – сріберний перстень із перламутром –

просиш щоб я вполював п'ятнадцять лисиць

для шуби з відливом з синього хутра

щоб шили її в кравецтві «Сини й Перельмутер»

я пощипую струни – лежачи горілиць

я шукаю мелодію – я ковтаю повітря дому

я витягаю збірки із рипучих книжкових полиць

я ще не грав на лютні вірші свої нікому

тільки тобі і снігові – і тільки тепер й потому 

пощипуючи струни – лежачи горілиць

а ти кажеш я дрізд у якого прозоре горло

і що лютня моя з селянок а не з цариць

і що снігу багато: за ніч його не прогорнуть

і що часу так мало: нічого уже не повториш

пощипуючи струни – лежачи горілиць

я кажу: якщо ми губимо час круглий як перстень

я кажу: що пісню поділено на сім седмиць

і навіщо ти ревнуєш до лютні яку я пестив

і нічого я не вполюю – ні хутра – ні шерсти

пощипуючи струни – лежачи горілиць

і тому я позичив горло в дрозда – і тому граю

пір’я сорокакрилиць й очі сорокалиць

ні в кого ні в тебе нічого уже не питаю

і не кажу нікому що інколи я літаю

пощипуючи струни – лежачи горілиць

Світлина Володмира Матієва, 1988