З Відня.

Відповідь на напасть дописувателя "Народа".

В 3-ім числї "Народа" помістив п. Роман Алексевич, слухатель прав і бувшій член "Буковини", статью, котра бодай по части має служити характеристичним образцем пожитя питомцїв віденьскої духовної семінарії. Статья ся єсть так "неможливою", що найлучше було би перейти над нею до порядку дневного, — однак з огляду, що вісти подані в нїй суть ложні і оскорбляючі, підписаний уважає за конечне відповісти на ню бодай короткими словами.

Поперед всего неправдою єсть, будь-то питомцї, осібно "народовцї" а осібно "тверді", справляли в навечеріє Нового Року офіціяльні комерси. Були се лише приватні забави, а на доказ сего нехай послужить то, що питомцїв "твердих" було на забаві лише шістьох а прочих пять не брало в нїй участи, а народовцї, не маючи відповідної салї, забавляли ся по кількох у своїх комнатах і доперва о годинї 12-ій зійшли ся разом і серед патріотичних розмов і щирих желань привитали Новий Рік. "Сепаратисти народовци" не прийшли до "твердих" так несподївано, — як се замітив дописуватель "Народа" п. Алексевич — лише прийшли па запрошенє "твердих" і саме в таку пору, коли "тверді" на зазив одного з пп. Алексевичів вибирались в гостину до народовцїв.

По точній информації заперечую рішучо, будьто "тверді" на своїй забаві деклямували Пушкина. Вправдї не уважаю сего за гpіx, противно, думаю, що кождий образований чоловік повинен познакомитись з літературою россійскою, все ж таки натягати деклямації Пушкина для схаракторизованя партії "твердих" єсть річею невідповідною. Так само заявляю, що питомцї з партії "твердих" не залїзли з своїми "убіжденіями" по-за Урал, як би се хотїв мати п. Алексевич, а такій висказ п. Алексевича уважаю за донос, подібний до того, якій свого часу пустила "Gazeta Narodowa" називаючи віденьскій духовний семинар gniazdem moskalofilstwa.

Підписаний, котрого п. Ал. в своїй дописи назвав буквами С-скій, не згадував в своїй бecїдї нї слівцем за проґраму п. Романчука (п. Ал. минув ся знов з правдою), бо вже з початку своєї бесїди заявив підписаний, що народовцї не приходять до "твердих" яко партія але яко товариші, і що в сїй хвили не хотїли би підносити нїякиx питань партійних. Підписаний взивав лише в продовженю своєї бесїди всїх товаришів, щоби в будучім житю руководились справедливостію і не кидали нїколи каменем на заслужених людей з другої партії, лише для того, що они до них не належать. При вирозумілости з обох сторін — кінчив підписаний, — будемо могли зійти ся разом в роботї коло двигненя народу і труд наш не буде марний. Коли сю часть бесїди підписаного п. Алексевич уважає за оборону проґрами п. Романчука, так годї більше говорити, — а годї також жадати, щоби і питомцї-народовцї мали не годитись з проґрамою п. Романчука лише длятого, що п. Алексевич того хоче.

Дальше заявляє підписаний, що подібної бесїди з уст п. Ром. Алексевича яка єсть випечатана в "Народї", нїхто з присутних не чув; п. Алексевич — як здаєсь уложив єї в пару день по забаві і виголосив в своїй хатї перед чотирма стїнами. Бесїда п. Алексевича зачинала ся: "Я протестую против этого, чтобы вы были частію 18-миліоннаго народа," — се визвало грімкій протест з поміж зібраних, за тим піднесли ся голоси, щоби п. Алексевич говорив по руски а не калїчив московщиною, а при згадцї за партію радикальну піднїс протест оден з "твердих" — котрого п. Ал. називає по имени — лише для того, що лучше "знав вдачу п. Алексевича нїж "сеператисти народовци" і не хотїв допустити до скандалу.

П. Алексевич кінчить свою статью тим, що мусїв утїкати перед народовцями під "конвоєм" товаришів "твердих", щоби ребра і зуби остались цїлими. Коли-б п. Алексевич був написав, що другого дня по комерсї найшов на коритари семинарскім одно своє ребро і два зуби та таке corpus delicti післав враз з дописею до редакції "Народа", тогди всяка оборона була би неможливою, — піддавати однак такі гадки питомцям народовцям уважаємо річею нечестною і оскорбляючою.

Рівно-ж мушу сконстатувати, що на забаву "твердих" прийшло 11 народовцїв а не 10, як се замітив п. Ал., хоть число народовцїв в семінарії доходить до тринацяти.

Відень 2 лютого 1891.

[Дѣло]