[Письмо з провінції.]
Радістну новину принесла нам Gazeta Lwowska на сам Новий Рік, що краєва рада шкільна заняла ся піднесенєм і управильненєм науки язика руского в ґімназіях, з тим запевненєм, що она від початку свого истнованя все мала бачне око на тую-ж науку і в міру відповідно кваліфікованих сил до того предмету творила сталі посади учителїв язика руского в ґімназіях всхідної Галичини. Приятно се приняти до відомости, но все-ж таки не годить ся промовчати, що власне були часи, в котрих було навіть не один, не двох, але більше кваліфікованих сил, чекали і довго чекали на сталі посади, хоть в Самборі і в Золочеві, в ґімназіях всхідної Галичини з великим числом учеників Русинів, як нема так і не було сталих учителїв язика руского, а науку того язика поручувано кому-небудь, навіть людям, що були в души ворогами розвою того язика, яко відрубного мало-руского. Хвала Богу, при змінї людей получшало, взято ся енерґічнїйше до усуненя давних хиб. Но наслїдки давної недбалости ще видно, бо маючи в перспективі — чекати довго на посаду, чим раз менше людей способило ся до сего предмету, і дійшло до того, що, коли сего року розписано конкурс на посаду язика руского в ґімназії перемискій, не стало анї одної відповідно укваліфікованої сили на тую посаду. Отже похвальний факт, що краєва рада шкільна заняла ся наукою язика pycкого, додасть відваги молодежи і загріє до студій на поли нашого язика і літератури.
Головно заслуга краєвої ради шкільної, що скликала анкету з фахових людей львівских для уложеня пляну науки язика руского в ґімназіях, бо в реальних школах всхідної Галичини, як відомо, єсть язик рускій тілько над-обовязковий за-для малого числа учеників Русинів.
Анкета уложила на-тепер плян тілько для висшої ґімназії і приноровила єго зовсїм до пляну науки язика польского. Не буду о тім говорити, чи плян науки язика польского єсть так досконалий, щоби дістав загальне одобренє від знатоків і що можна було єго живцем приложити до язика руского; но належить сказати о тім, чи наука язика руского влїзе ся зовсїм добре в рамки, призначені для язика польского. Влїзла би ся, коли-б розвій язика руского і літератури був у нїчім невідмінний від розвою язика польского і літератури. Тим-часом так не єсть. Бо наколи ученик в висшій ґімназії в трех годинах польского на тиждень має учитись одного і того самого язика польского в єго историчнім розвою від ХV-го віку до нинї, то навпаки, в двох годинах руского на тиждень по найбільшій части має ся той ученик учити двох руских язиків с. є. старо-руского (ce-б то церковно-славяньского) і язика руского живучого. Кождий знає, як дрібні суть різницї між старо-польским язиком а живучим, а як зовсїм різним, бо окремим єсть язик старо-славяньскій зрущений чи то церковно-славяньскій від живучого язика руского і звукословієм, і морфольоґією, і синтаксою. І ото на вивченє того язика-руского і цїлої старо-рускої літератури від X. до XVIII. віка призначила анкета тілько оден рік, замість дотеперішних півтора року. Чи можна отже буде в однім роцї VІ. кляси в двох годинах тижднево з достаточними результатом при своїти ученикам знанє ґраматики і истоти язика старо-руского та перечитати з належитим успіхом бодай найважнїйші памятники XI, ХІІ і XIII, а відтак XVI-XVIII віків, а рівночасно вказати і на слїди язика народно-руского в тих то памятниках?
Думаю, що нї. Тому-ж, коли анкета не викинула язика і літератури старо-рускої з пляну лекційного, — а викинути не сміла як зі взгляду на превелику вагу наших старо-руских памятників, так також зі взгляду на наш попередущій историчний тисячелїтний розвій і тисячелїтну культуру, — чого старо-рускі памятники, яко наша, с. є. (Мало-) Русинів виключна власність, суть доказом, — а вкінци також і зі взгляду на наш обряд, в котрім книги літурґічні все суть писані язиком церковно-славяньским, — на науку того язика призначила час за короткій.
І на що ж призначила анкета того пів року, що урвала науцї старо-руского язика, і того пів року, що урвала науцї исторії живучої рускої літератури? Ото на читанє в V клясї взорив прози і поезі, а то для одновидности, идучи за пляном язика польского і нїмецкого. Многі вправдї кажуть, що може з більшим хісном було би — читати взори поодиноких галузей прози і поезії при дотичнім писатели, в рускім язицї отже в VII і VIII клясї, де-то ученик, яко більше умислово розвитий, лекше і скорше пійме само ядро сути родів прози і поезії, анїж в V клясї, де мусить часто без гідного розуміня кувати сухі, герметично устилізовані дефініції на те, щоб в-невдовзї забути. Читаючи взори при відповіднім писатели, можна оживити в ученику живу звязь між взором а писателем і вбити в память характеристику писателя. Но припустїм, що анкета, призначуючи у всїх трех язиках V-ту клясу на читанє взорів прози і поезії, зовсїм раціонально і розумно зробила, то все-ж ударити мусить уступ, де сказано, що в недостатку взорів оріґінальних руских для яких родів поезії і прози, належить послугуватись перекладами і чужих взорів. З того виходить, що анкета ужила і тих двох годин, призначених для язика руского, щоби вбити ученикови дефініції і понятя навіть о таких родах поезії і прози, котрих література руска не витворила, витворювати не потребувала або не могла. Прецїнь кожда література єсть утвором по плоти і крови культурного і цивілізаційного житя якого народа. А як не всї народи житєм не суть рівні, так не всї літератури мусять бути роблені на то саме копито, не мусять посїдати одні і ті самі, приміром, галузи поезії і прози. На годинї якого-будь язика повинен ученик пізнати по можности найзнаменитші твори того-ж язика. Коли-ж певних родів прози або поезії в однім язицї нема, то пізнає их в оріґіналї того язика, де они суть, тим більше тогдї, коли ходить о пізнанє сути того або сего рода і виду письменного, до чого власне V-ту клясу призначено. А учить ся ученик з живучих язиків крім руского ще польского і нїмецкого, тому-ж має нагоду в оріґіналї пізнати взори поодиноких галузей поезії і прози, і навіть таких, котрі в одній літературі суть, а в другій их нема. Тому-ж не належить гайнувати часу на читанє умисно на се вистачених перекладених взорів, котрі могли би часом затемнити вражінє добре первовзору, а ограничити ся на свої оріґінальні знамениті взори, котрих єсть в кождій галузи подостатком. І без того час для руского язика і єго літератури так скупо вимірений.
Но що похвалити належить, то се, що анкета призначила пів року на словестність устну, на сю живу нашу скарбницю, на сі рідні утвори простого народу і зеркало єго душі, на сего свідка нашої бувальщини. Сей піврік припадає на першій курс VII кляси, — отже на науку живучої рускої літератури від кінця минувшого столїтя до нинї визначено тілько півтора року замість теперішних двох лїт. Коли-ж зважимо, що живуча література україньско-руска розвинула ся і поступила о много наперед власне по роцї 1871 (коли ту вийшли Читанки для VII і VIII кляси); що від тогдї то появились знамениті драми і в Галичинї і зродилась цїла плєяда драматурґів на Українї; що від тодї заяснїли многі нові поети і повістеписателї своїм талантом, — що отже нові Читанки мусїти будуть помістити більше двацятки нових або перше пропущених письменників, то покаже ся нам вимірений час рішучо за малий. Се именно в тих ґімназіях, в котрих призначено тілько дві години тижднево на науку руского язика. Коли бо відтягнемо поодинокі години на шкільні задачі, на обясненє тематів до задач і на обговоренє самих-же вироблених задач, а відтак на припадаючі свята, то дістанемо пересїчне число годин руского в однім півроцї summum 30. В тім ото короткім часї має прочитатись бодай найважнїйші твори писателїв в цїлости, щоби можна видістати характеристику єго, має подати ся біоґрафії і инші літературні ведомости. Сe можна зробити, але хиба по мачошиному, поверховно і побіжно. Однак коли молодїж має винести з ґімназій вірне і правдиве понятє о своїй літературі, має полюбити свій язик і прилягти цїлою душею до своєї питомої літератури, щоби відтак на університетї, не пізнавши в ґімназії добре і ясно свого, не пхала ся в ряди "обєдинителїв", то виступає необхідна конечність: побільшити коли-не в цїлих ґімназіях, то бодай в VІ, VІІ і VІІІ клясї час для науки язика руского з двох годин на три години тижднево, як то єсть в ґімназії бережаньскій.
Дальше — великим каменем преткновенія в поступі науки руского язика по наших середних (и народних) школах єсть теперішна замотана правопись шкільна. Не єсть она нї строго етімольоґічна, нї раціонально фонетична, єсть она, так би пословицею сказати: "щоб і Бога не прогнївати і чорта не обидити". Но анкета, яко збір фахових учених і знатоків, повинен поводитись тілько тим, що уважає за лучше зі взглядів наукових, педаґоґічних і дидактичних, а не оглядати ся на які-там голоси неуків або крики тих, котрі етімольоґічною правописею хотять ставити якійсь переходовий міст з руского до московского. Коли-ж теперішня правопись, нагнута тілько з опортуністичних взглядів до етімольоґії, має тілько неясностей і неусталених форм, що майже кожда Читанка шкільна має якісь відміни єї, — коли она єсть так тяжка, що ученик до VІІІ-ої кляси мусить, на шкоду річи, бороти ся з нею, то єсть річею анкети, подібно як тепер зробила анкета для польского язика з правописею польскою, зробити правопись руску простїйшою, яснїйшою, приноровленою більше до живого виговору, так, щоби звукова сторона живої бесїди не затемнювалась, а то тим способом, що усуне і дальші зайві знаки так, як деякі вже давно усунено, а на означенє кождого звука лишить один знак. Через се анкета і рівень науки язика руского піднесе і певно не зірве анї з историчним розвоєм нашого язика, позаяк уже від ХVІ-ого віку старо-рускої літератури находимо слїди звукової правописи для живих народних слів, анї з літурґічними книжками, позаяк змодіфікована правопись их язика церковно-славяньского, яко язика не живого дотикати не може.
Тим робом повстають для анкети для руского язика нові два найконечнїйші постуляти: 1) піднести науку язика руского в VI, VІІ і VІІІ клясї з двох годин на три, а 2) змодифікувати і упростити правопись шкільну зі взгляду на живий виговір.
Один з многих.
[Прим. Редакції. Поміщаючи сей поважний голос в справі так важній, не сумнїваємось, що хтось из Вп. руских членів анкети схоче основно і фахово розглянути виводи Вп. нашого дописувателя.]
[Дѣло]
27.01.1891