Народне шкільництво в Галичинї

в світлї розвідок Меч. Барановского.

Скоро говорить ся про народне шкільництво, то треба розуміти під ним не лиш ті школи, що подають всякому перше елєментарне образованє, але й ті, що виховують для них відповідних учителїв — учительскі семинарії. Від перших залежить истнованє других, их зріст і розвій. Они звязані з собою так тїсно, так орґанічно, що коли причину зросту й постепенного розвою учительских семинарій можна добачувати лише в потребах повсякчасних улучшень народних шкіл, то зріст і розвій останних можна вважати лиш результатом дїяльности перших. З огляду на сей звязок причин і наслїдків між одними і другими они мусять бути рівночасно увзгляднені не лиш у всякім исторично-статистичнім оглядї народного шкільництва, але і в таких же оглядах одної чи другої названої институції з-окрема. Тому й п. М. Бареновскій, директор женьскої учительскої семинарії у Львові, заговоривши перед кількома днями (Gazeta Lwowska ч. 253) про розвій учительских семинарій в Галичинї по поводу их 25-лїтного ювілею, що єго мають святкувати ceгo місяця, не міг не згадати хоч-би кількома исторично-статистичними даними і про народні школи. На другім місци [Rodzina і szkoła, dwutygodnik poświęcony sprawom wychowania domowego i szkolnego P. І. ч. 20] він посвятив им ще й спеціяльну розвідку. Увзгляднюючи обі фахові розвідки п. Барановского, можна представити собі досить наглядний образ историчного розвою народного шкільництва в Галичинї. Які риси в тім образї могли би бути виразнїйші і чого в нїм, для нас Русинів пожаданого, не бачимо, се замітимо, здавши справу з розвідок п. Барановского.

Якій був чисельний зріст шкіл і шкільної молодежи в перед-автономічній добі, про се — пише п. Барановскій — мало в нас подрібних вістій. Певне є те, що правительство безпосередно після занятя Галичини приступило до занятя нїмецких шкіл — головних [Hauptschulen] по окружних містах і тривіяльних по місточках і селах. Нїмецка викладова мова не була великою заохотою для населеня, щоб оно посилало свої дїти до школи, отже й фреквенція перших шкіл не була велика. Енерґічна з-разу орґанізаційна дїяльність ослабла з часом. Доказом на се урядова статистика з того часу.

В роцї 1828 [на більше менше 4,073.385 галицкого населеня] було в Галичинї і Буковинї 31 мужеских головних шкіл, 1.616 мішаних тривіяльних, 28 виключно женьских, всїх шкіл разом 1.670. В тих школах вчило 1.811 учителїв. Учащало до них 42.901 хлопцїв, 15.407 дївчат, разом 58.308 дїтей.

В роцї 1838 [на 4,204.303 галицкого населеня] було головних шкіл 32, тривіяльних 1.808, женьских 29, всїх разом 1.869. Учителїв було 2.037, а дїтей 67.278, а то: 48.677 хлопцїв і 18.601 дївчат.

З року 1848 нема статистичних записок, мабуть длятого, що сей рік був бурливий не лиш для цїлої Европи, але й для Австрії. В роцї 1847 було головних шкіл 47, тривіяльних 2.190, женьских 42, всїх разом 2.280. При тих школах було занятих 2471 учителїв, а учащало до них 65.635 хлопцїв і 28.225 дївчат, разом 93.860 дїтей.

З огляду на викладову мову мало бути руских шкіл 741, польских 491, польско-руских 459, чисто нїмецких 780.

Від 1848–60 р. числа шкіл і дїтей зросли в процентових цифрах в порівнаню з числами 1847 р. в сей спосіб: Шкіл прибуло 8.56%, дїтей 44.42%. Та підчас як шкіл могло в тім часї справдї тілько бути, то дїтей було в них без сумнїву менше. Пересадне число их може відносить ся скорше до тих дїтей, що повинні були учащати до школи й були справдї записані, бо по правдї фреквенція по школах була тогдї менша й неправильна.

Рада шкільна краєва, обнявши 1868 р. заряд шкільництва, застала в Галичинї 81 головних шкіл чотироклясових, 1.961 тривіяльних з одною клясою і одним учителем, 427 неуправильнених і незабезпечених і парохіяльних, а крім того 7 шкіл пяти і шести-клясових, отже всїх шкіл разом 2.476. До тих шкіл ходило близько 160.000 дїтей. Учителїв і помічників було 1868 р. близько 3.100, — докладнїйше число з 1869 р. є 3.165.

Порівнавши цифри з 1828 р. з цифрами з 1868 р. одержуємо такій образ розвою галицких шкіл в часї 40 лїт перед заведенєм шкільної автономії.

В роцї 1828 випадала одна школа на 2.439 жителїв; в роцї 1868 одна школа на 2.199 жителїв. В роцї 1828 на 1000 жителїв учащало до школи 14 дїтей; в роцї 1868 на 1000 жителїв 29 дїтей. На одного учителя випадало в 1828 роцї 32.2 дїтей, в 1868 роцї 51.6 дїтей.

По школах, які рада шкільна 1868 р. взяла під свій заряд, недоставало майже всего того, без чого правильна школа не годна обійти ся: відповідно образованих учителїв, відповідних будинків, доброго плану науки і шкільного знарядя. Декуди все те було на папери. Рада шкільна по змозї старала ся зарадити тим недостачам, але дїяльність єї могла зазначити ся виразнїйше аж 1873 р. з хвилею виданя закона о зарядї шкіл. З кінцем року 1874 було зорґанізованих 14 видїлових шкіл, 4 пятиклясових, 127 чотироклясових, 27 триклясових, 132 двоклясових, 1.190 одноклясових етатових і 868 філіяльних — разом 2.362.

В десять лїт потім, 1884 р. було в Галичинї 15 видїлових шкіл осьмиклясових, 3 семиклясові, 8 шестиклясових, 11 пятиклясових, 137 чотироклясових, 44 триклясових, 219 двоклясових, 2103 одноклясових, але між ними 520 філіяльних. Всїх зорґанізованих шкіл взагалї було 2645, отже нових шкіл прибуло за десять лїт лиш 283, а неуправильнених, по більшій части замкнених из-за недостачі будинків і учителїв, лишило ся 358. В роцї 1891 було замкнених шкіл 256.

Результати по 20 лїтах истнованя краєвої ради шкільної зібрав п. Барановскій в такій табельцї:

Шкіл було / в 1873 р. / в 1891-5 р.

8-клясових / 14 / 17

7-клясових / — / 2

6-клясових / — / —

5-клясових / 4 / 111

4-клясових / 127 / 107

2-клясових / 132 / 436

1-клясових / 2508 / 3.237

Разом / 2.785 / 4.030

Приватних шкіл було 1894/5 р. 210. В усїх школах було системізованих і надетатових кляс разом 6.896, з того 609 мертвих, так само як знов из-за браку учителїв оставало 453 одноклясових шкіл на папери.

Рада шкільна краєва, обіймаючи заряд галицких шкіл, застала 1869 р. в тих школах 163.917 дїтей; в роцї 1871 було их лиш 156.015, отже на 1000 душ випадало 32.24 дїтей.

Дїтей в віцї від 6–12 лїт, що побирали науку що дня в публичних школах і деинде, було:

В рр. / в публ. школах / деинде / разом

1871 / 156.015 / — / —

1875 / 189.823 / — / —

1880 / 278.437 / — / —

1885 / 347.789 / 24.441 / 372.230

1890 / 447.308 / 30.512 / 477.820

1894–1895 / 557.633 / 22.420 / 580.053

Так начеркнув п. Барановскій исторію розвою народного шкільництва в Галичинї з оглядом на число та рід шкіл і на фреквенцію шкільну. Недостача учительских сил побіч недостачі відповідних будинків а може й других незгаданих недостач, була, як се й п. Барановскій часто повтаряє, одною з головних перепон сего розвою. Усунути сю перепону мали учительскі семинарії, що их почали заводити в Галичинї перед 25 роками. Як ті нові підойми в розвою народного шкільництва розвивали ся в часї 25 лїт но скілько они причинили ся до єго зросту на се пробує відповісти п. Барановскій в окремій згаданій вже статії написаній з нагоди 25-лїтного ювілею учительских семинарій в Галичинї.

(Конець буде.)

[Дѣло, 09.11.1896]

(Конець.)

До основаня перших учительских семинарій в Галичинї більшість учителїв по селах складала ся майже з самих дяків і орґаністів. Ті, що вчили в міских школах, мали дуже скупе образованє, набуте в т. зв. препарандах.

Що се було — ті препаранди? Після терезіяньского реґуляміну шкільного (allgemeine Schulordnung) з року 1774 мали столичні школи нормальні крім подаваня елєментарної науки приготовлювати також кандидатів до учительского стану. Та сама задача була поручена теж красше вивінованим головним школам (k. k. Hauptschulen). В роцї 1775 повстала у Львові перша школа нормальна, що й почала зараз же приспосюблювати препарандів до учительского стану. Курс для препарандів — були то звичайно ученики з окінченою IV. клясою або звихнені ґімназіясти — тревав шість місяцїв; пять годин тиждневої науки доповнювали практичні вправи в народній школї. В головних містах, де приготовлювали препарандів до міских шкіл тривіяльних, курс тревав три місяцї. Такій лад санкціонувала також політична власть шкільна (politische Verfassung der deutschen Volksschulen) постановою цїсаря Франца І. з року 1805. Для учительок не було тогдї педаґоґічних курсів; они побирали науку від учителїв приватно. Ті шести- і три-місячні педаґоґічні курси удержали ся звиш 40 лїт. Аж в роцї 1848 педаґоґічний курс розширив ся на рік, а відтак на два роки; тогдї війшли в житє також педаґоґічні курси для женщин.

Рада шкільна краєва застала 1868 р. таких мужеских препаранд сїм: в Бучачи, в Ярославі, в Кракові, дві у Львові (одну для римско-католицких шкіл, другу для греко-католицких), в Перемишли і в Тарнові. Женьских препаранд було чотири: у Львові (препаранда вірменьских Бенедиктинок) в Станьонтках в Перемишли (препаранда латиньских Бенедиктинок) і в Кракові (препаранда Презенток). — Стан тих препаранд був незавидний, як се зазначує справозданє ради шкільної краєвої з р. 1868 — не було в них нї одноцїльного пляну, нї відповідних учительских сил, нї шкільних підручників, a й фонди на наукові средства і другі потреби були недостаточні. Рада шкільна краєва виготовила проєкт устави о учительских семинаріях, та заки той проєкт діждав ся полагодженя в соймі, ухвалена в маю 1869 р. устава державна управильнила орґанізацію семинарій в дорозї державного уставодавства. На основі тої устави міністерство просвіти видало 1874 р. орґанізаційний статут і плян науки для учительских семинарій, змінений в деяких подробицях 1886 р. на основі державної новелї шкільної з року 1883.

Перші учительскі семинарії на основі устави в року 1869 одержала Галичина 1871 р. Дня 1 мая 1871 р. отворено дві мужескі семинарії: у Львові і в Кракові і дві женьскі: у Львові і в Перемишли. Дня 1 вересня 1871 р. отворено знов мужескі семинарії в Ряшеві, в Новім Санчи (перенесена потім до Тарнова), в Тернополи і в Станиславові і ще одну женьску семинарію в Кракові. Отже всїх семинарій разом було девять: шість мужеских і три женьскі. В тих семинаріях обовязували провізорично статут і плян виготовленй радою шкільною; они були з разу трилїтні. Женьскі семинарії одержали IV. курс 1874 р.; мужескі аж в рр. 1891–93. Практичні вправи кандидатів і кандидаток в навчаню і веденю дїтей відбувають ся в 4-клясових школах вправ, получених з семинаріями. Мужескі семинарії мають крім того приготовляючу клясу.

Приймають до семинарій по окінченім 15-ім роцї житя і зложеню вступного екзаміну з обсягу відомостій, які подають видїлові школи, давнїйше 8-клясові, після найновійшої устави в 1895 р. 7-клясові.

Учительскі семинарії подають кандидатам і кандидаткам побіч загального образованя фахове образованє педаґогічне і методичне. Обовязкові є такі предмети: релігґя, педаґоґіка з практичними вправами (педаґоґіка оперта на основі психольоґії, дидактика з льоґікою, спеціяльна методика предметів народної школи), наука рускої, польскої і нїмецкої мови, ґеоґрафія, исторія з лєкціями по державній конституції, математика і ґеометричні рисунки (в женьских семинаріях аритметика з наукою про ґеометричні форми) наука природознавства, фізика, сїльска господарка (в мужеских семинаріях), каліґрафія, рисунки свобідної руки, наука музики і співу, наука гри на скрипцї (в женьских надобовязково), наука гри на фортепянї і орґанах (в женьских надобовязково), ґімнастика, ручні роботи жіночі (в женьских семинаріях), наука зручности (факультативно в мужеских семинаріях).

Викладовою мовою є польска мова в Кракові, Ряшеві і Тарнові, польско-руска в семинаріях всхідної Галичини, почавши від Перешишля. Перші приготовлюють кандидатів до шкіл з польскою викладовою мовою, другі до шкіл з польскою і рускою викладовою мовою.

Девять семинарій, основаних 1871 р., не вистало на такій просторий край як Галичина. В роцї 1892 отворено ще польско-руску семинарію в Самборі, а 1895 р. польско-руску в Сокали і польску в Короснї. В найблизшім часї мають повстати ще дві семинарії — одна в західній, друга у всхідній Галичинї. Взагалї нові семинарії повставати-муть відповідно до зросту числа народних шкіл і их розвою, поки число их не буде таке, що б они могли виобразовати відповідну скількість учителїв.

Фреквенція семинарій в пятилїтних відступах часу була така:

В рр. — в муж. семин. — в жен. семин.

1870/1 — 71 — 69

1875/6 — 510 — 352

1880/1 — 1021 — 713

1885/6 — 809 — 529

1890/1 — 724 — 556

1895/6 — 1894 — 640

За 25 лїт испит зрілости зложило в мужеских семинаріях 2715 звичайних кандидатів і 742 екстерністів, в женьских семинаріях 2411 кандидаток і 590 екстерністок. Отже вийшло з семинарій за той час яких 6400 патентованих учителїв і учительок. Ті цифри вказують на те, що крім некваліфікованих учительских сил і назначного вже числа учителїв з давних препаранд майже всї нинїшні учителї народні образовали ся в семинаріях. Велике число бувших семинаристів занимає нинї вже висші становища: учителїв при школах вправ, професорів при учительских семинаріях і окружних инспекторів шкільних.

Так представляє ся исторія розвою і постепенного зросту народного шкільництва в Галичинї в світлї исторично-статистичних розвідок п. Меч. Барановского. Автор користував ся передовсїм урядовими справозданями і використав их відповідно до поставленої собі задачі. Зазначуванє обрядових і національних різниць може й не було задачею єго спеціяльної розвідки про народне шкільництво. Та скоро автор згадує, що з огляду на викладову мову мало бути перед 1848 р. руских шкіл 741, польских 491, польско-руских 459, а чисто-нїмецких 780, — то цїкаво було-б знати, як виглядали ті цифри в двайцять лїт пізнїйше, в часї, коли рада шкільна обняла заряд народних шкіл, і як они виглядають тепер. З короткого начерку исторії учительских семинарій довідуємось і про давні препаранди, довідуємось, що у Львові була окрема препаранда для Поляків а окрема для Русинів. Не в докір п. Барановскому замітимо, що й тут статистичні дані про фреквенцію тих препаранд були-б не менше пожадані, як такі-ж дані про фреквенцію пізнїйших учительских семинарій. Сам факт истнованя окремої рускої препаранди перед 30 роками свідчить найлїпше за тим, що в нинїшних часах, коли число народних шкіл посеред чисто-руского населеня Галичини значно побільшило ся, давна руска препаранда повинна-б бути заступлена що найменше двома трьома чисто-рускими учительскими семинаріями. Тимчасом бачимо, що чисто-польских семинарій є в західній Галичинї вже пять, а чисто-рускої семинарії у всхідній Галичинї доси нема нї одної.

На вступі до сего реферату було замічено, що истнованє, зріст і розвій учительских семинарій залежать від народних шкіл, від их потреб і конечних улучшень. Скоро так, то ми признаємо, що серед чисто польского населеня західної Галичини потрібні польскі учительскі семинарії, серед польско-руского утраквістичні, — але й спитаємось: не вже ж в цїлій Галичинї нема вже нїгде масового руского населеня, для котрого були-б теж потрібні чисто-рускі учительскі семинарії? Поставити таке відвічне питанє видалось нам найвідповіднїйше й тепер, в виду приготовань до святкованя 25-лїтного ювілею галицких учительских семинарій, перед зїздом всего учительства тих институцій, перед тою хвилею, в якій, по словам п. Барановского, з нагоди ювілею "мають бути обговорені всї важнїйші і живі справи устрою учительских семинарій і их потреб"...

[Дѣло, 11.11.1896]