З судової салї.
Вчера о год. 4-ій з полудня в секції ІІІ львівского суду міского делеґованого відбулась перед судьєю Лєбенштайном розправа против о. Н. Сїчиньского. Мала саля секції заповнила ся битком молодїжію академічною; за столом засїв судїя Лєбенштайн з протоколянтом Гордїєвским, по правій сторонї д-р Горовіц, виступаючій яко приватний обвинитель в имена вносячих жалобу, а по лївій д-р Кость Левицкій яко оборонець о. Н. Сїчиньского. О. Н. Сїчиньскій не явив ся.
Прочитано жалобу, в котрій каже ся, що о. Н. Сїчиньскій на зборах "Народної Ради" висказав ся в своїй промові, що "галицкі Русини, належачі до старо-рускої партії, розікрали пособія для голодающих" і тим допустив ся провини з §.487 з. к. о обиду чести "русского комітету для голодающих" та окремо кождого, яко члена сего комітету, з підписавших ся на жалобі. На жалобі підписали ся члени згаданого комітету, як крил. оо. Малиновскій, Павликів, Делькевич, Пакиж, кільканацять світских людей і о. Борисевич з Голоска. На рубрум жалоби сказано, що "русскій комітет" вносить жалобу против о. Н. Сїчиньского.
Д-р Горовіц заявляв, що розширює жалобу ще в тім напрямі, що і кождий з підписаних на жалобі, яко приватна особа, чує ся обидженим і прилучає ся до жалоби против о. Н. Сїчиньского. — Оборонець д-р Левицкій противить ся тому, а коли судья прихиляє ся до внесеня д-ра Горовіца, велить д-р Левицкій занотувати се в протоколї, щоби могло се послужити евентуально до жалоби неважности.
Д-р Левицкій забрав слово і промовив: Рускій комітет голодовий, яко такій, не мав права вносити жалобу після §. 492 і 495 з. к., бо се анї товариство анї корпорация. Знамена правні цїлком не відповідають сему комітетови, котрий истнував лиш на якійсь час. Також в цїлій жалобі нема нї згадки, щоби о. Сїчиньскій ужив слова "голодовий комітет", а тимчасом приватний обвинитель виступав в имени того комітету і поодиноких осіб яко членів того комітету. О. Сїчиньскій мав на гадцї лише чорну кліку обєдинителїв, котрі тероризують і инших членів належачих разом з ними до т. зв. старорускої партії. Що о. Сїчиньскій говорив в такім змислї і що так розуміли всї єго промову, на се найлїпшим доказом справозданє "Червоної Руси", орґану тих обєдинителїв, писане під першим вражінєм. [Ту відчитує дотичні уступи з чч. 282 і 283 "Черв. Руси" і складає их ;до протоколу.] На жаль, аж по кількох днях Kurjer Lw. своїми замітками підюдив членів руского комітету голодового і они внесли жалобу. Також сказано в жалобі, що о. Сїчиньскій ужив слова "пособія", а се значить: субвенція, запомога, а не жертва, котру складано для голодуючих. В сей спосіб нїяк не можна розуміти, щоби о. Сїчиньскій мав на гадцї комітет, а противно, лише певне число осіб, шайку, кліку, котра одержує і так постійні фонди на свої аґітації, а котра і в сїм случаю покористала ся з нагоди, і частину грошей, призначених для голодуючих, ужила на свої аґітації. — На те, що так а не инакше треба розуміти промову о. Сїчиньского, вносить д-р Левицкій, щоби переслухати пп. Юл. Романчука, Ол. Барвіньского, Дам. Гладиловича, д-ра Вас. Дїдошака, Кир. Кахникевича і Григ. Врецьону. Що же до свідків, предложених з противної сторони, именно пп. Ив. Франка, Ос. Мончаловского і о. В. Борисовича, то оборона мусить застерегтись против переслуханя двох послїдних свідків, бо они і підписані на жалобі і належали до голодового комітету, а тим самим безпосередно интересовані. На случай порішеня тих двох внесень предкладає д-р Левицкій відроченє розправи.
Д-р Горовіц (котрий в часї цїлої розправи говорить по польски), не могучи відперти закидів д-ра Левицкого що-до формальної сторони внесеної жалоби, — зазначує, що він розширює жалобу, бо виступає і в имени голодового комітету, і в имени підписаних яко членів того руского комітету та яко членів старо-рускої партії. Предкладає відтак число "Русского Слова", де поміщена перша відозва голодового комітету, — але се як-раз використав д-р Левицкій, бо виказав з підписів; на тій відозві а підписів на жалобі, що не всї члени комітету (н. пр. пп. Лїтиньскі, д-р Чипчар і другі) підписали жалобу. Відтак питає д-р Горовіц д-ра Левицкого: чи не міг би сказати, котрі то люде беруть ще "пособія" з Россії? — а д-р Левицкій відповів, що се не річ оборони, а лише поліції. Відтак зазначує д-р Горовіц, що найважнїйша річ : як говорив о. Сїчиньскій, а вже відтак він докаже "co on myszlał" [Судья: Nowet jego myśli! В авдіторії сміх.]
Приступлено до переслуханя свідків.
Иван Франко лїт 35, греко-католик, жонатий, отець троїх дїтей, журналіст, зізнає: Був репортером Kurjer-a Lw. на зборах "Народної Ради". Як показує ся з єго нотатки [читає], то о. Сїчиньскій сказав "Шайка запроданцїв, що розікрала рускій банк, що покористувалась торічною нуждою і розікрала половину пособій, присланих для голодающих..." Слова "рускій комітет голодовий" не сказав о. Сїчиньскій, але висказані слова відносились до людей, приналежних до старо-рускої або т. зв. москвофільскої партії, хоч також не до всїх, а певно лиш до якогось числа людей, мабуть близше означених словами: "що розікрали рускій банк". Редактор Kurjer-a Ревакович, відчитавши з "Дѣла" справозданє з загальних зборів "Народної Ради", написав статью, в котрій зазначив, що рускій голодовий комітет повинен упімнутись о свою честь в дорозї судовій. На питаня судьї і обох адвокатів поясняє п. Франко, кілько тепер єсть партій руских в Галичинї: народна, москвофільска і радикальна; суть люде, котрі беруть "пособія", бо так загально говорять, хоч він сам не має на се доказів; що не знаючи всїх підписаних на жалобі, не може на-певно сказати, чи они всї належать до москвофільскої партії, тим більше, що на жалобі підписані і крилошане, а они мабуть мають свою окрему партію. [В авдіторії веселість.]
Осип Мончаловскій, лїт 33, православної віри, жонатий, отець одного сина, зізнає: Яко репортер "Червоної Руси" був на зборах Народної Ради і чув ті самі слова, що і попередний свідок п. Франко. О. Сїчиньскій не ужив слів "рускій комітет голодовий" а говорив о шайцї запроданцїв, але кождий міг догадатись, що се говорить ся о членах руского голодового комітету. До комітету належали бувші директори руского банку, a всї члени комітету без виїмки належать до старо-рускої партії. Нa питанє д-ра Левицкого свідок заявляє, що о. Сїчиньскій не говорив о всїх членах старо-рускої партії, ба навіть зазначив, що они можуть згідно поступати з народною партією після проґрами Романчука, але мав на гадцї менерів тої партії, котрих назвав шайкою запроданцїв.
Вкінци явив ся о. В. Борисовичу приходник з Голоска, опізнившись до розправи і зізнав, що хоч не член "Народної Ради" прийшов на збори членів з "Руского Касина" почувши оплески увійшов до салї, опер ся о стовп і чув лише другу (як-раз инкріміновану) частину промови о. Сїчиньского, в котрій не було згадано о комітетї для голодуючих, а лиш о кліцї львівскій, котра бере рублї, продає свої пересвідченя і велить собі платити за кожде слово. Се не суть Русини, як то виходило з промови о. Сїчиньского.
На сїм закінчено розправу, а судья, порішивши прикликати ще свідків, поданих д-ром Левицким, відрочив розправу.
Додати треба, що судья, д-р Левицкій і свідки промавляли по руски, а лиш д-р Горовіц, заступник старорускої партії, говорив по польски.
[Дѣло]
23.01.1891