І.
Виїмкове положенє, в якім опинила ся наша держава наслїдком воєнних подїй, відбило ся глубокими рисами на житю всїх горожан. Ворожий наступ, що загрозив житю нашої державної суспільности, намагаючи ся знищити здобутки довголїтної працї горожанства на поли освіти і господарства, заставив тих, що кермують справами державними звернути свої заходи в тім напрямі, щоби державний орґанїзм зробити як найбільше відпорним та зєднати всї сили держави і громадянства для оборони.
А входять тут в рахунок як люди — живі члени державної суспільности, так їх майно і всї засоби, що служать безпосередно чи посередно оборонї держави, всякі державні чи громадські уладженя, цїлий правний устрій і управа, — словом цїле житє, яке витворилось в державній суспільности і має опору в її єствованю і розвитку.
Як з одного боку слїд було забезпечити все потрібне для успішного веденя оборони, а з окрема постарати ся о грошеві та инші засоби для воєнних цїлий і передовсїм поставити сильну власть з доцїльною управою, так щоби величезна та складна машина могла належито працювати, — так з другого боку мусїли керманичі держави подбати про се, щоби суспільне житє, хоч на обмеженій области, йшло своїм шляхом. Зокрема вложило виїмкове положенє на управу держави обовязок подбати, щоби загал населеня, на яке спадає величезний тягар дани на війну та саме менше засібні його верстви не були наражені на цїлковитий брак середників поживи — на голод. Величезні запотребованя середників поживи на річ воєнної сили, замкненє привозу з заграницї та в кінци та обставина, що засоби рільничих плодів, які доставляла богата на них наша країна, з приводу ворожого займу стали для других країв держави неприступними, велїли управі держави подумати про се, щоби в ужиткованю плодів природи, які служать матеріялом на поживу, завести далекосяглі ощадности, та при обмеженю спотребованя їх для цїлий промислу роздїлити готові засоби їх в такий спосіб, щоби кождий мешканець держави при обмеженю запотребованя міг заспокоїти свої конечні споживні потреби.
Поза тим слїд було брати під увагу воєнні подїї також при доходженю права. Закон процесовий встановляє ріжні реченцї та терміни, та як хто їх не додержить, тратить можність доходженя свого права чи оборони. Однак богато з тих, що стояли в процесах, мусїло пійти в поле, боронити державу, проти ворога, а що булоби крайно несправедливим, якби горожани, що несуть для державної суспільности найбільші жертви з тої причини були наражені на шкоду, то вийшла потреба запорядити, що недодержанє терміну не може принести шкоди тому, кого захопив обовязок воєнної служби. Ті самі вимоги ставить також для обжалованих карний процес.
Виїмкові відносини викликані війною звихнули господарську рівновагу в цїлій державі, особливо в тій области, де ведеть ся війна, — тож річ природна, що в таких випадках не можна вимагати точного сповненя правних зобовязань, та тому слїд було запорядити, що віритель має довжникови заждати. Сей приказ з правною силою закона видає законодатна державна власть і се зветь ся проволока або мораторія.
Отсе головні витичні лїнїї, по яких ішли запорядженя нашої державної управи з приводу війни. Хоч всі вони є тільки тимчасові, переходові, то так, як вони дуже часто йдуть всупереч загально признаним засадам, та правному почуваню загалу, замітні для горожан держави як поважні обмеженя їх свободи в области права приватного як і на поли уладжень, що звязані з конституційним устроєм держави.
Велике число розпорядків та ріжнородність предмету не позваляють на основне обговоренє на сїм місци цїлого матеріялу, тому мушу обмежити ся до зазначеня основних рисів найважнїйших з поміж сих розпорядків, що дотикають полїтичних та основними законами запоручених особистих прав горожан держави, — так як ся група прав представляє найважнїйший здобуток в визвольній боротьбі горожанства.
В основі всїх сих запоряджень лежить згляд на скріпленє державної власти покликаної до оборони держави, а що оборона держави спочиває в руках оружної війскової сили, тому в часі воєннім признаєть ся командантови оружної сили в области, де ведеть ся війна, права начальної цивільної управи. Справа воєнна вимагає скорого і рішучого дїланя, причім найпершою задачею адмінїстраційною, є пособленє війсковим цїлям, перед якими все инше уступає на друге місце.
Тому то зараз по настаню воєнного стану з Сербією видано у нас дня 25. липня 1914 цїсарський розпорядок, яким права полїтичної цивільної управи в Боснї, Герцеговинї і Дальматї перенесено на головного команданта війск, які там оперували. А зараз опісля цїсарським розпорядком з дня 31. липня 1914 перенесено урядові управненя полїтичної управи в Галичинї, Буковинї і в деяких повітах Шлеска та Морави на головного команданта оружної сили поставленої на сїм фронтї. В силу сих цїсарських розпорядків стали дотичні команданти господарями в поручених їм областях, а начальники полїтичної цивільної власти в сих областях підлягають їх безпосередним приказам. Сї запорядженя мають велике значінє для населеня, бо населенє мусить безусловно слухати приказів війскової власти, яка може ужити і дуже строгих мір, щоби вимогти послух.
Задля скріпленя власти оружної сили видала начальна державна власть також запорядженє, яким піддано в деяких випадках цивільні особи під війскове судоводство.
Після основних законів державних горожанин, коли провинить ся проти карного закона, має право, щоби його судив приналежний судія, та для переводженя карних справ, що їх допустили ся цивільні особи, установлено у нас ріжні суди, почавши від судів повітових по місточках, а скінчивши на найвисшім касаційнім трибуналї у Відни. В звичайних мирних часах нїяка цивільна особа немає з війсковими судами нїякого дїла, хибащо хтось відбуває війскову службу, чи покликаний на війскові вправи, але тодї він належить вже до оружної сили.
[Дїло, 24.01.1916]
II.
З настанєм воєнного стану видано дня 25. липня 1914 оголошений у Вістнику державних законів під ч.: 156 цїсарський розпорядок, який постановляє, що хто з цивільних осіб від дня оголошеня сего розпорядку допустить ся по зарядженю мобілїзації одного з вчинків поіменованих в тім розпорядку, будуть його за се судити війскові суди. Вичислені в розпорядку каридостойні вчинки або належать до так званих полїтичних злочинів, як головна зрада, повстанє, бунт, заколот вселюдного спокою, або є звернені проти воєнної сили держави, як шпіонство, укриванє дезертирів, намова до непослуху війсковим приказам і т. и., або представляють взагалї тяжкі нарушеня закона, як убійство, забитє, ушкодженє тїла, ушкодженє зелїзниць та телєґрафів та злочинні дїланя, яких сповненє сполучене з небезпекою для ширшого загалу, — як ті вчинки сповнено на особах, що служать при війску, або при заведенях зістаючих у війсковій управі.
В звичайних мирних часах належить осуд сих каридостойних вчинків з малими виїмками до судів присяглих, які з огляду на повселюдне значінє нарушеня закона покликані як представники широких верств горожанства дати вислів поглядам і пересвідченям того широкого загалу і вносять до судоводства, так би сказати, суспільну совість.
З зовсім иншого становища оцінює поручені йому справи війсковий суд, якого головною задачею є береженє справ оружної сили так званих мілїтарних (війскових) інтересів. Відповідно до свого призначеня є війскові суди так устроєні, що в низших настоях (інстанціях) засїдають крім одного правничо образованого судії (авдітора) звичайні офіцири, котрі не мають знаня законно-правних постанов. В судах бригадних, яким придїлені до розсудженя лекші провини та які що до круга дїланя відповідають більше-менше цивільним судам повітовим, засідає трех судіїв, межи ними один авдітор. В судах дивізійних, до яких належать тяжші нарушеня закона, що їх в устрою цивільних судів судять трибунали, засїдає 5 судіїв, з яких чотирех є офіцирами із стану жовнїрського а один авдітор. В сенатах найвисшого війскового суду переважають натомість заводові судії, бо на 7 членів сенату є 4 заводових судіїв.
Знаменним у війсковім судоводстві є се, що на веденє процесу має рішаючий вплив "приналежний комендант", від якого виходить приказ на переведенє слїдства або його застановленє і без якого згоди не можна виконати засуду.
Коли оружна сила вирушить в поле, творять ся так звані суди полеві, (Feldgericht-и) які мають подібний склад як суди дивізійні та розсуджують каридостойні вчинки сповнені на области, для якої заведено полевий суд, та крім того, всї вчинки проти війскової сили держави без огляду на те, де вчинок сповнено.
В випадках оголошеня виїмкового стану та кромі того в деяких инших в законї означених случаях а саме коли когось придержано при сповненю каридостойного вчинку проти війскової сили, розсуджують справу т. зв. "наглі Суди" які можуть бути зложені тож в звичайнім осїдку війскового суду, як і в "полї". Процес перед наглим судом мусить бути переведений протягом 72 годин від часу, як підсудимий стане перед суд. Колиби розправа перетягнула ся поза той час і минув 72-годинний реченець, розправа мусить бути перервана, а справу переказуєть ся звичайному приналежному війсковому судови. Проти засуду наглого суду нема нїякого правного середника, — тож засуд по затвердженю через приналежного команданта сейчас виконуєть ся.
В доповненю цїсарського розпорядку з 25. липня 1914 ч. 156 В. з. д. видано дня 4. падолиста 1914 в. з. д. ч. 307 другий цїсарський розпорядок, яким особи підлягаючі карному судоводству цивільних судів піддано війсковим судам, хоч ті суди в мирних часах не виконують над цивільними особами нїякого судоводства — коли ті особи допустили ся тяжких злочинів, як убійство, забитє, розбій і т. и. на тій области, де цивільний трибунал покликаний до судоводства наслїдком воєнних подїй застановив свою дїяльність, — хочби ті злочини не були переказані першим розпорядком війсковим судам. В сих випадках веде карне судоводство війсковий суд в заступстві цивільного трибуналу.
В звязи з обговореними висше цїсарськими розпорядками стоять розпорядки загалу мінїстерств з дня 25. липня 1914. ч. 163 В. з. д., який запоряджує виїмки від обовязуючих законів а саме застановляє обовязуючу силу арт. 8, 9, 10, 12 і 15 основного закона про загальні права горожан з 21. грудня 1867 ч. 142 В. з. д.
Сим запорядженєм діткнені права горожан в карнім процесї, право домашної свободи і право листової тайни з одного боку а право про стоваришеня і збори та право печатати з другого боку.
Наслїдком завішеня обовязуючої сили арт. 8 і 9 основного закона признано власти вселюдної безпеки (полїції і жандармерії) більшу свободу з приводу арештованя підозрених в каридостойних чинах; бо в випадках арештовань, які переводить власть вселюдної безпеки, означений законом 48 годинний реченець для поставленя арештованого перед суд розширено на 8 днїв; дальше орґани полїційні та жандармерія мають право особи, які видають ся їм підозреними видалити з місця їx пробуваня, о скільки воно не є місцем їх приналежности, або такі особи в певнім місци придержати (інтернувати), та в кінци переводити домашні труси (ревізії) з приводу підозріня о деякі каридостойні чини, — без судейського приказу.
Застановленє обовязуючої сили арт. 10 спричинює се, що власти вселюдної безпеки чи її орґани мають право отвирати письма та їх забирати (конфіскувати) також тодї, коли не заряджено домашної ревізії або арештованя і то без судейського приказу.
Застановленє обовязуючої сили арт. 12 основного закона має вагу тим, що для заснованя товариства або філїї потрібне виразне позволенє полїтичної власти, коли в звичайних відносинах задумуючі заснувати товариство подають се лиш до відома власти, як вона протягом певного часу (4 тижнї) не заборонить заснованя, може зголошене товариство розпочати дїяльність. Кромі того може власть єствуючі товариства розвязувати та заборонювати відбутя загальних зборів.
Дальшим наслїдком застановленя обовязуючої сили арт. 12 основного закона є розширенє права нагляду полїтичної власти над зборами. Зокрема не обовязує в часї завішеня основного закона постанова §2 закона про збори, бо довірочні збори обмежені на запрошених не можуть зовсім відбувати ся, а збори і походи по мисли §§4 і 5 згаданого закона можуть відбувати ся тільки за дозволом власти.
Важкі обмеженя настали наслїдком застановленя обовязуючої сили арт. 13 основного закона, — для печати. Над печатними письмами заведено дуже строгу цензуру: полїтична власть має право заборонити видаваня часописи або її розповсюдженя та може завести обмеженя в промислї і торговлї артистичними творами. Дальшим наслїдком виїмкових мір є се, що власть може запорядити, щоби видавець складав так звані обовязкові примірники в реченцях від 3 годин до 8 днїв перед виходом часописи.
Рівночасно з оголошенєм завішеня обовязуючої сили покликаних висше артикулів основного закона заведено також строгі полїцийні приписи що до пашпортів, що до посїданя і ношеня збруї, шо до поведеня на вселюдних місцях, що до громадного збираня людий та що до демонстрації і ношеня відзнак.
Сї виїмкові запорядженя є викликані виїмковим станом, тож їх обовязуюча сила тревати буде тільки так довго, доки буде тревати сей виїмковий стан, а маєм надїю, що в сїм роцї скінчать ся воєнні злиднї та наше горожанство зможе знов користувати ся повною особистою і полїтичною свободою під панованєм привернених до сили конституційних законів.
Д-р Антін Горбачевський, член найвисшого трибуналу державного.
[Дїло, 25.01.1916]
25.01.1916