У четвер, 21 січня, в Лондоні відбулося остаточне поховання Володимира Путіна як політка світового рівня. У Палаті громад британського парламенту відбулося публічне слухання у справі про вбивство екс-співробітника ФСБ Олександра Литвиненка. У головній доповіді, яку підготував суддя Високого суду Лондона сер Роберт Овен, пролунало, що вбивство схвалив не хто інший, як чинний президент Росії.
Коротко нагадаємо суть «справи Литвиненка». Керівний працівник ФСБ, полковник Олександр Литвиненко став знаним завдяки прес-конференції, яку він з кількома колеґами дали 18 листопада 1998 року в Москві. Її учасники повідомили про те, що в листопаді 1997 року дістали від свого керівника, генерал-майора Євгенія Хохолькова, усний наказ убити найвладнішого на той момент російського олігарха Бориса Березовського, який під той час був ще й заступником секретаря Ради безпеки Росії. Литвиненко і його колеґи відмовилися виконувати наказ, після чого їхні начальники почали погрожувати їм фізичною розправою.
За два тижні на Литвиненка біля його будинку було здійснено замах. У березні 1999 року він був заарештований за обвинуваченням у перевищенні повноважень і кинутий за ґрати в «Лефортово». У листопаді 1999 року його таки визнали невинуватим. Але відразу в залі суду, після зачитування виправдувального вироку, Литвиненко був заарештований ФСБ і поміщений у СІЗО Бутирської в'язниці за іншою кримінальною справою. 2000 року друга кримінальна справа була припинена прокуратурою за відсутністю складу злочину, однак того самого дня проти Литвиненка була порушена третя кримінальна справа.
Литвиненка таки випустили на волю, але під підписку про невиїзд. Він її порушив і перебрався до Туреччини, а звідти — до Великої Британії. У травні 2001 року британський уряд надав Литвиненкові політичний притулок як особі, яка зазнала несправедливих переслідувань на батьківщині.
Проте потішитися повітрям свободи на Туманному Альбіоні Олександрові Литвиненку випало недовго. 23 листопада 2006 року, мавши 43 роки, він помер у лікарні Університетського коледжу Лондона.
Розслідування встановило, що екс-співробітник ФСБ був отруєний полонієм-210. Смертельну дозу радіоактивної речовини він прийняв з чаєм у барі лондонського готелю Millennium 1 листопада 2006 року. Вдалося встановити й отруювачів. Ними виявилися екс-співробітник російських спецслужб Андрій Луговий і бізнесмен Дмитро Ковтун.
Загалом розслідування Скотленд-ярду в цій справі було дуже зіжмаканим. Ще тоді британським компетентним органам стало зрозуміло, що «ліцензію на вбивство» видав не хто інший, як Володимир Путін. Якщо б вдалося довести цю справу до суду, то хоч-не-хоч довелося б оголосити ім'я кремлівського шефа. Лондон тоді до цього не був готовий. Утім ще тоді, майже десять років тому, «справа Литвиненка» нівроку охолодила відносини між Об'єднаним Королівством і Російською Федерацією.
Вбивство Литвиненка не давало спокою не лише вдові — Марії. Не раз виникала дискусія про необхідність проведення публічного дізнання у цій справі. На проведенні такого дізнання наполягав передовсім вже згаданий суддя сер Роберт Овен. На відміну від звичайного розслідування, під час публічних слухань він зміг би дістати доступ до частини відомостей, які становлять державну таємницю.
сер Роберт Овен
Якийсь час Міністерство внутрішніх справ опиралося цій ініціативі, все ще побоюючись, що публічні слухання ускладнять відносини між Лондоном і Москвою. Аж поки не сталася анексія Криму й інвазія російських військ на Донбасі.
22 липня 2014 міністр внутрішніх справ Тереза Мей оголосила, що публічні слухання під головуванням сера Овена відбудуться. Навіть було названо точну дату — 21 січня 2016 року. Саме того дня доповідь мала бути заслухана в Палаті Громад. Так, як ми вже знаємо, і сталося.
Чи вибухнула 21 січня у Вестмінстері інформаційна ядерна бомба? Безумовно. Навіть попри те, що в доповіді сера Роберта Овена не пролунало нічого нового для того, хто ретельно слідкував за публікаціями про «справу Литвиненка» і про кар'єру Путіна. Але одна річ — коли це подає засіб масової інформації, зовсім інша — коли це лунає з уст судді Високого суду в будівлі найшанованішого парламенту світу.
«Беручи до уваги доступні мені докази та аналізи, я вважаю, що операція ФСБ з вбивства Литвиненка була, ймовірно, схвалена (головою ФСБ Миколою. — Z) Патрушевим, а також президентом Путіним», — таким висновком завершується 300-сторінкова доповідь сера Роберта Овена.
Вже й самого цього вистачило б, щоб засвідчити політичну смерть кремлівського шефа. Але в доповіді є ще маса інших пікантних і через те не менш вбивчих для Путіна та його режиму деталей.
Наприклад, про те, що свого часу Путін і Патрушев активно співпрацювали з Тамбовським організованим злочинним угрупованням. Про те, що головною «кришею» пітерських бандитів і безпосередніми членами угруповання були колишні співробітники КДБ. Про зв'язки ВВП з компанією St. Petersburg Real Estate Holding Company, яка була головною «пралькою» Тамбовського ОЗУ. Про співпрацю Путіна зі світової слави злодієм у законі Семеном Могілевичем, який насправді був не тільки бандитом, а й аґентом ФСБ, а також про особисту участь Путіна в оборудках Могилевича, за які той потрапив до списку найбільш розшукуваних злочинців ФБР (зокрема — торгівля зброєю з Аль-Каїдою). Про причетність Путіна до організації вибухів житлових будинків у Москві й Волгодонську 1999 року тощо.
Очевидно, найдошкульнішим для Путіна став «педофільський» розділ у доповіді. В ньому йдеться про те, як, ще навчаючись у школі КДБ, майбутня «найвладніша людина світу» (за версією Forbs) попалася на сексі з неповнолітніми. Вже потім, ставши директором ФСБ, Путін насамперед знищив весь компромат на себе, зібраний спецслужбами за попередні роки, зокрема й відеозапис його сексу з хлопчиками...
У доповіді є ще багато інших цікавих історій, читати які європейським «путінферштеєрами» можна буде хіба що з бромом.
Навіщо в документі проголошувалися всі ці неприємні для Путіна факти? Зовсім не для того, щоб, висловлюючись мовою, притаманною кремлівському шефові, «опустити» його. Весь цей компромат свого часу зібрав на Путіна саме Литвиненко. Дещо він вже встиг оприлюднити. Саме тому можна стверджувати про особистий мотив Путіна ліквідувати свого кривдника. «Антагонізм між Путіним і Литвиненком мав поза всяким сумнівом явно виражений особистий характер», — запевнив сер Роберт Овен.
Водночас, як йдеться у доповіді, слідству вдалося точно встановити, що безпосередні виконавці злочину — Андрій Луговий і Дмитро Ковтун — не мали жодних особистих мотивів для вбивства Литвиненка.
Чим ця доповідь загрожує російському президентові? Сама вона — нібито й нічим. Адже публічна доповідь не тягне за собою якихось правових наслідків. Проте опосередкованих наслідків буде аж задосить. Навіть вже є.
Тільки-но завершилися слухання, як пані Тереза Мей запевнила, що Лондон знайде можливість висловити Москві своє «глибоке обурення» у зв'язку зі «справою Литвиненка». МВС Великої Британії викликало для цього російського посла в Лондоні Олександра Яковенка. Зі слів пані Мей, невдоволення Лондона пов'язане з провалом спроб співпраці з Москвою під час розслідування справи про вбивство. «Вбивство Литвиненка було кричущим і неакцептабельним порушенням найзасадничіших принципів міжнародного права», — заявила міністр внутрішніх справ Об'єднаного Королівства.
Тим часом вдова Олександра Литвиненка зажадала від влади Великої Британії, щоб з країни були депортовані всі аґенти розвідки Росії. І тепер британській владі не вдасться так просто відмахнутися від цієї вимоги.
Жорстко зреагував на доповідь і сам британський прем'єр-міністр Девід Кемерон. Він назвав вбивство Литвиненка «абсолютно огидним». «Ця доповідь підтверджує те, що ми завжди підозрювали і що думали тоді, коли було скоєно це страхітливе вбивство, — що це було діяння, вчинене на замовлення держави», — заявив голова уряду Великої Британії.
Отже: «держава-вбивця», якою за визначенням керує злочинна влада. Чи можна з такої держави знімати санкції, чи можна з нею співпрацювати, чи можна сідати з її лідерами за стіл перемовин? Логічно дати на всі ці запитання неґативну відповідь.
Початок року був для кремлівського шефа вкрай невдалим. Відразу після різдвяно-новорічного затишшя ціна на нафту відновила своє падіння, причому набагато стрімкіше, ніж раніше. У західній пресі один за одним почали з'являтися гостро критичні щодо Путіна статті. То він «воєнний злочинець», то «псячий брехун», то «провокатор хаосу в Європі». Вся коштовна пропаґандистська кампанія Кремля, спрямована на зняття санкцій, зазнає повного провалу. Щораз частіше чути прогнози аналітиків, що 2016 рік стане останнім для путінського режиму.
22.01.2016