Український театр взагалі, особливо в Холмщині, має значно ширші й складніші завдання, ніж театр в інших країнах. Наш театр — не тільки вияв мистецтва й суспільно-етичного життя, але й засіб національного розбудження народніх мас, їх національного освідомлення, ширення наших найжиттєвіших ідей, — словом: чинник конечної внутрішньої пропаґанди.
А в Холмщині ця "освіта й пропаґанда" під цей час особливо потрібна. Тому то питання театру в Холмщині мусить бути висунене на належне місце.
Щоб не ширилося баламуцтво, мусимо відразу підчеркнути, що Холмщина це не якийсь дикий закуток, для якого театр це небачена новина. Неодин постійний мешканець Холма памятає, як за царських часів місцевий драматичний гурток під проводом урядовця консисторії пок. Заложинського ставив українські пєси в кол. "Русском Собранії" (де недавно містилася "Рідна Хата"). Українські вистави відбувались i в інших містах, а навий і в селах, звичайно в шкільних помешканнях. І в Холмі зустрінете учасників тих вистав.
Холмська "Рідна Хата" за польських часів поставила театральні вистави по селах досить широко — мала понад 100 філій і при кожній із них драматичний гурток.
Отже є і ґрунт і традиція і надзвичайне зацікавлення театром. Залишається тільки поставити справу театру в Холмщині на таку височину й у таких розмірах, на які дозволяють нові сприятливі умовини.
На жаль, рік вільного життя дав на цьому полі невеселі підсумки: справа українського театру якось у нашому громадянстві та УДК-ах не знайшла належного зацікавлення. У Холмі нема навіть тих "дощок", без яких не може бути театру, а села не мають нi пєс, ні реквізиту, ні інструктора.
Скільки шкоди наносить нам цей стан, можете довідатись від кожного нашого сільського культурного працівника й від кожного з тих мешканців наших міст, які, на щастя, не замикають українського життя у вузькі рямці особистих матеріяльних вигід і здобування капіталів "на всякий випадок".
Такий сумний стан нашої сценічної культурної пропаґанди змушує мене сказати кілька слів про один живий струмок, що, не зважаючи на все, не перестав дзюркотіти й просверлювати намул байдужности.
Цим струмком є в Холмщині аж занадто скромний, але дуже працьовитий і не менше корисний для нас "Український Народній Театр" кол. "Рідної Хати" під дирекцією Назара Обідзинського, що перед роком прибув у Холмщину й 1. січня має повне моральне право справляти й сумні й світлі роковини своєї гіркої, але дуже корисної праці.
Хочу сказати про нього кілька слів ще й тому, що він є феноменом у нашому театральному житті: театр п. Н. Обідзинського, що утримується власними силами серед найважчих умовин, проістнував 20 років. Мало того, театр, утримуючись власними силами, спромагався ще й на деяку доброчинність.
Початок театру припадає на 1920 рік, коли то невеличка ґрупа українських наддніпрянських акторів, розпочала в Ковлі вистави під приводом артистки київських і інших театрів п. Федори Руденко (пізн. Обідзинської). Польська влада вважала вистави цього театру за "небезпечні" для Волині й змусила його виїхати нa польські етноґрафічні терени.
І ось театр п. Руденкової бачимо на Поморі, в Позені, у Бромберґу, Діршау, Данціґу, Цопотах, Гогензальцау, Плоцьку й у інших містах. По першім "турне" деякий час театр грав у Вильні, Білостоці й Варшаві. В 1922 p. провід обняв п. Н. Обідзинський. Aнсамбль поповнився новими силами. За той час 6 акторів попращалося з важким життям, один відійшов до хору Божика, один став дириґентом митрополичого хору в Варшаві, деякі працюють у інших містах. Але більшість театру залишилася стрижнем театру надалі. Прибували нові сили й театр працював далі, ні один раз не "розбившись", як це бувало з іншими нашими театрами. З нагоди його 10-ліття (1932 р.) "Діло", "Новий час", "Тризуб" і ін. часописи згадали про театр теплими прихильними словами. Після урочистого святкування 25-літнього ювілею сценічної праці п. Руденко-Обідзинської у 1932 р. польська влада викинула театр з "кресів", а польська преса почала проти нього нагінку. Війна застала театр у м. Садовному над Бугом, де згинуло траґічною смертю двох акторів, а театр втратив усе своє майно, здобуте 20-літньою працею.
Але театр п. Н. Обідзинського не заломився й не розпався. Знесилений і зменшений в акторських силах, під кінець грудня мин. року в страшний мороз, у неопаленому вагоні, актори прибули в рідний український Холм, а 1. січня виставили вже тут "Ой, не ходи Грицю", далі "Мати наймичку", "Хмару", "Наталку Полтавку" й ін. У самому Холмі театр п. Обідзинського дав 55 вистав, у селах холмського повіту — 127 вистав. Дав він 2 вистави й 4 концерти для війська, 1 в Холмі на "Рідну Школу", 1 в с. Сичині на погорілців. Виступав він безінтересовно на 3 вечерницях Українського Комітету, на 3 академіях, на льотерії (на дохід Допомог. Кухні), на українсько-німецькому вечорі, на святі молоді, на "обжинках" у Володаві й т. д. Із своїх скромних заробітків театр вплатив понад 700 зол. на "Рідну Хату", 200 зол. на Зимову Допомогу, 50 зол. на Соборний Хор. Один раз театр дістав підмогу від УДК в Холмі в розмірі 500 зол.
Позбавлений в Холмі театральної салі, театр п. Обідзинського змушений ввесь час грати у звичайній салі. Щоб перевірити на місці, яку роботу робив цей театр серед народніх мас, я одного разу несподівано виїхав у глухе село Луковок на Володавщині, де мало відбутися освячення хреста на місці зруйнованої церкви. Приїзджаю. Де актори? Порядкують у процесії, співають у хорі. А пані? Варять із селянками обід, вчать накрити стіл, подають, творять теплий родинний настрій. За обідом — актори промовляють до селян, співають їм зворушливих пісень. Увечорі грають. Перед виставою знайомлять публику з українським театральним мистецтвом.
І так скрізь: пропаґанда УДК, підготова до холмських урочистостей, пропаґанда УОТ, заклики до національно-культурної праці, продаж медаликів на віднову холмського собору, обєднування селянства в зорґанізовану родину. Словом — безінтересовна, відрухова, від душі й дуже широка національно-культурницька праця. В холоді, іноді — в голоді й у тяжких пересовуваннях із села в село, по десятках років сценічної праці. А після таких вистав, дома перероблювання різного старого лахміття (бо матеріялів нема) на "нові" історичні костюми.
Артистичні сили вичерпуються, в невідповідних сільських умовинах підупадають. На щастя, театр дістає приміщення в будинку Технічної Школи.
[Краківські вісті]
22.12.1940