2015 рік, окрім усього, став поворотним для Південної Америки. Ця частина світу стрімкими кроками звільняється від лівого популізму, який, здавалося, в'ївся в її ґрунт. У ключових латиноамериканських країнах перемагають ліберальні та ліберально-консервативні політичні сили. Цей поворот може стати визначальним для системи ґлобального світоустрою.
Цьогорічні події в Латинській Америці на тлі аґресії Росії в Україні, війни в Сирії, ескалації напружень на Близькому Сході, міґраційної кризи в Європі видавалися доволі малозначущими. Світові інформаційні аґенції відводили їм несправедливо мало місця на своїх шпальтах. І от, схаменувшись щойно наприкінці року, ми ошелешено похитуємо головами, коли підсумовуємо все те, що відбулося останнім часом у Венесуелі, Бразилії, Арґентині тощо.
Рік, що минає, для прихильників лівих ідей в Латинській Америці був явно провальним. І чи не найяскравіше це видно на прикладі Венесуели.
На парламентських виборах, які відбулися 6 грудня, опозиція здобула просто блискучу перемогу. Коаліція опозиційних партій «Блок демократичної єдності» (БДЄ) отримала 109 зі 167 місць у новому складі парламенту.
Але, як стверджують експерти, БДЄ загалом може розраховувати на 112 мандатів, враховуючи трьох депутатів від невеликих партій, які репрезентують корінні народності й поділяють позицію Блоку. А така кількість мандатів дозволить опозиції, зокрема, вносити зміни до конституції, а також призначити свої кандидатури на важливі посади в органах правосуддя. Останнє особливо багато важить, враховуючи чималу кількість політв'язнів у країні. Так, відразу після виборів Ліліан Тінторі, дружина відомого венесуельського опозиціонера Леопольдо Лопеза, який перебуває за ґратами, зажадала звільнення з тюрем країни всіх політв'язнів. Але головне: опозиція отримала інструмент для проведення імпічменту президента.
Чинний президент Венесуели Ніколас Мадуро — вірний продовжувач ліво-популістського курсу Уґо Чавеса — нічого не зміг протиставити падінню цін на нафту, яке драматично відбилося на добробуті венесуельців. Його бездарна економічна політика призвела до банкрутства нафтоносної країни.
Венесуела, яка володіє одними з найбільших запасів нафти в світі, страждає від рецесії, інфляції, браку товарів. До цього ще додалася міжнародна ізоляція, яка стала реакцією на антидемократичну політику Чавеса й Мадуро. Для багатьох мешканців країни звичайною справою стало багатогодинне стояння в чергах за крамом найпершої потреби, таким як туалетний папір або борошно.
Соціальні негаразди сподівано спровокували суспільне невдоволення, яке вилилося в перманентні антиурядові акції протесту. «Ще рік тому ніхто не міг собі уявити, що протести стануть такими потужними. Адже ліво-популістський уряд довший час підтримував у більшості венесуельців віру в обіцянку кращого життя», — поділився своїми міркуваннями голова латиноамериканського Фонду Ромуло Ґальєґоса Альба Каросо.
Ще два з половиною роки тому Ніколас Мадуро впевнено переміг на президентських виборах у Венесуелі. Режим «чавістів» тоді міцно тримався на високих цінах на нафту. Завдяки «чорному золоту» уряд мав можливість виплачувати субсидії населенню, фінансувати соціальні програми, задовольняти майже всі споживчі потреби венесуельців. І про те, що станеться в разі обвалу цін на нафтопродукти, Мадуро та його оточення воліли не замислюватися.
А до кінця 2015 року ціна на нафту обвалилася до рекордно низьких позначок, що не могло не відбитися на господарці країни, влада якої останні 16 років провадила авантюрний соціалістичний експеримент.
Не менш дошкульною для лівої ідеології стала перемога ліберал-консерватора Маурісіо Макрі на президентських виборах в Арґентині. Нарешті покладено край самогубній економічній політиці родини популістів Кіршнерів, що правила в країні останні 12 років. Нестор Кіршнер перебував на президентській посаді від 2003 до 2007 року, а потім «передав естафету» своїй дружині Кристині, яка керувала країною донедавна.
Ще місяць тому Арґентина була однією з тих країн, що їх зараховували до так званого «лівого поясу». Проте зі вступом на посаду Макрі ситуація стрімко почала змінюватися. Як і у випадку з Венесуелою, ключові причини перемоги опозиціонера — економічні: висока інфляція, відтік іноземного капіталу, жорсткі обмеження на імпорт товарів та обмін валют. Країна кілька разів за останні роки перебувала у стані технічного дефолту.
Прийшовши до влади, Маурісіо Макрі негайно почав усувати шкідливі наслідки популістської політики Кіршнерів. Передовсім він розпорядився скасувати валютні обмеження, проголосив радикальні економічні реформи, відкрив шлях до приватизації державних підприємств тощо.
Так само й Бразилія від початку століття вважалася бастіоном лівих сил Латинської Америки. Влада там ще не помінялася, але криза вже досягає своєї кульмінації. Проблеми у президентки Ділми Руссефф почалися ще минулого року, коли країною відразу ж після проведення Чемпіонату світу з футболу прокотилася хвиля багатотисячних акцій протесту. Спочатку страйкували робітники, зайняті на будівництві об'єктів до Олімпіади-2016 в Ріо-де-Жанейро, оскільки їм вже давно не виплачували зарплатні. Потім на вулиці повиходили ті, хто був невдоволений засиллям злочинності в країні.
Однак у жовтні минулого року пані Руссефф хоч і з величезними труднощами, але все-таки вдалося переобратися на наступну президентську каденцію. Залишимо за дужками чесність, справедливість і відкритість виборів, бо, найпевніше, очільниця держави сама тепер не рада, що втрималася на посаді. Адже минулорічні акції протестів тепер виглядають дрібничками проти тих проблем, які виникли в уряду цього року.
Лівий популізм — вірний супутник корупції. Так було завжди, оскільки відмова від лібералізму в економіці, від конкуренції, вільного ринку неминуче веде до зловживань у розподілі національного продукту.
У жовтні Федеральна рахункова палата Бразилії виявила, що 2014 року уряд здійснював незаконні маніпуляції зі своїми рахунками, щоб приховати зростання фіскального дефіциту в період перевиборчої кампанії. Цей висновок дав опозиції привід для того, щоб розпочати процедуру імпічменту голови держави. Наслідок протистояння стане зрозумілим вже на початку 2016 року. В кожному разі Ділмі Руссефф буде непросто: за даними грудневого опитування соціологічного центру Datafolha, її політикою невдоволені 65% бразильців.
Мусить хіба що трапитися якесь диво, щоб пані Руссефф втрималася на своїй посаді. І тоді, на думку експертів, і в Бразилії до влади прийдуть ліберали. Тож Буенос-Айрес перетвориться зі союзника режиму «чавістів» на його політичного опонента. «Ми відчуваємо себе з Мадуро самотніми, мені дуже боляче бачити таку реґіональну політичну картину», — така знакова заява пролунала з вуст ще одного лівого політика-популіста, президента Болівії Ево Моралеса.
Не милував поточний рік і поміркованіших лівих у Латинській Америці. Так, наприклад, в Ґватемалі у вересні лівий президент Отто Перес Моліна був змушений піти у відставку через звинувачення в корупції. На його місце обрано актора-коміка Джиммі Моралеса — представника, що характерно, правих сил.
У році, який минає, латиноамериканські ЗМІ не раз публікували статті із заголовками, що реґіон «прощається з лівим популізмом» і «починає поворот праворуч». Про те саме говорили численні політологи і політики. Цю ситуацію справедливо прокоментував в інтерв'ю мексиканській газеті El Universal екс-президент Уруґваю Луїс Альберто Лакайле, який є представником правої Національної партії: «Гроші закінчилися, і тепер гряде голод і нестача товарів першої потреби. Люди це бачать».
А для нас зараз визначальним є навіть не так суто ідеологічні зміни за океаном, як зміни облич. Всі названі особи, котрі втратили чи втрачають свої високі посади, є тою чи іншою мірою вірними союзниками російського президента Володимира Путіна. З відходом Мадуро, Кіршнерів, Рессефф тощо позиції Кремля в ґлобальній грі сильно похитнуться. Можливо це навіть стане тією шалькою на світових терезах, яка переважить.
25.12.2015