Перший візит президента Польщі Анджея Дуди в Україну, який, нагадаємо, відбувся 14–15 грудня, не став «історичним» у тому сенсі, що під час цих відвідин майже не зачіпалися дражливі теми різного трактування історії двома країнами. Хоча більшість оглядачів, які робили прогнози щодо вояжу пана Дуди, уявляли картину інакше й наголошували саме на історичному тягареві поточних двосторонніх взаємин. Мовляв, неспроста новий польський лідер довший час після обрання іґнорував Петра Порошенка і за півроку їздив будь-куди, лише не до Києва. Але песимістичні передбачення не справдилися. Прагматизм узяв гору. Сторони де-факто винесли «проблему УПА» за дужки й почали перезавантаження тісного стратегічного партнерства. Чому?
«Історичний» тягар напередодні візиту
Перед візитом президента Польщі в Україну багато говорили про дипломатичні проколи, які трапилися в україно-польських відносинах вже після перемоги пана Дуди на травневих виборах. Спершу Дуда поїхав до Брюсселя того дня, коли президент Порошенко мав намір зустрітися з ним у Варшаві з нагоди фінального матчу Ліґи Європи за участю «Дніпра». Потім український лідер трохи негарно «відшив» Дуду, коли той виступив з ініціативою долучити Польщу до переговорів з питань безпеки на Донбасі у «нормандському» форматі. А надалі ньюзмейкерами двостороннього порядку денного стали парламентарі з партії Дуди «Право й справедливість». Зокрема, сенатор-історик Ян Жарин заявив, що, по-перше, «без Львова немає польського народу», а по-друге, «формування української ідентичності неможливе без усвідомлення того факту, що Волинська трагедія є геноцидом польського народу».
І ця, і деякі інші заяви представників консервативної партії ПіС, яка прийшла в Польщі до влади замість ліберальної «Громадянської платформи», власне, й дали підстави вважати, що історична проблематика заважатиме відновленню конструктивних, продуктивних взаємин між керівниками сусідніх країн.
Експерти, що не мали доступу до подробиць, наголошували на роздратуванні польської сторони з приводу пакету законів України, який передбачає ґлорифікацію ОУН і УПА та кримінальну відповідальність за критику українського визвольного руху. Також говорилося про неприйняття Варшавою терміну «україно-польська війна», запровадженого Українським інститутом національної пам'яті щодо кривавих подій 1943 року на Волині.
Новий порядок денний нового консультаційного комітету
І ось візит Анджея Дуди до Києва відбувся. Він готувався не лише довго, а й дуже ретельно — ще у вересні в Україну приїздив очільник канцелярії президента Польщі Кшиштоф Щерський, який почав готувати «дорожню карту» оновлених польсько-українських взаємин. Тепер можна сказати, що сторони достатньо попрацювали, аби згладити гострі кути взаємин і зійтися на спільних знаменниках нової співпраці.
Як розповіли «Z» джерела в команді президента Порошенка, програма дводенного візиту Дуди була так насичена іншими питаннями, що проговорювання історичної тематики зайняло буквально кілька хвилин. І це вже свідчить про ґрадацію пріоритетів, на яку пристала польська сторона: передусім — безпека на східних кордонах України, опір російській аґресії, допомога Варшави Києву в здійсненні проєвропейських реформ, економічна співпраця в нових умовах, а вже потім — обговорення дражливих моментів спільного минулого.
«Історія добре навчила, що коли сваряться українці й поляки, виграє хтось третій. Ми впевнені, що не допустимо цього. Наш підхід буде дуже відповідальний», — саме ця заява Петра Порошенка задала тон початку «перезавантаження» взаємин.
При тому дві сторони зовсім не відмовляються від діалогу на історичні теми. Навіть навпаки. Порошенко у заяві для ЗМІ за підсумками переговорів наголосив, що українська сторона готова до «відвертого і конструктивного діалогу з питань сторінок нашої спільної історії». «Ми домовилися, що в рамках консультативного комітету цей діалог буде відбуватися. В цьому зв'язку ми вітаємо активізацію співпраці між українським та польським інститутами національної пам'яті», — сказав президент України.
Фактично ідеться про перезапуск консультативного комітету президентів України та Польщі як спільного дорадчого органу. Серед його функцій буде й історична — але, знов-таки, не на першому плані, а лише «одна із». «Пріоритетами будуть питання економіки, культури, довіри між народами», — Порошенко ще раз наголосив на послідовності.
«Майбутнє добрих стосунків України і Польщі мусить спиратися також на історичну правду. Навіть якщо ця правда є болісною, треба з неї виходити для подолання стереотипів, яких не має існувати в стосунках між народами, — сказав на підсумковій прес-конференції Анджей Дуда, водночас додавши: — Кривди, які існували в історії ХХ століття, не мають кидати тінь на наші взаємини».
Дуда біля меморіалу Небесній сотні на Інститутській
Можна було б припустити, що історичну проблематику Дуда гостріше артикулював на інших заходах у рамках свого візиту. Далебі. За даними «Z», йдеться про послідовне обстоювання на офіційному рівні підходу, який цілком влаштовує й українську сторону. Зокрема, і на польській території — у великій залі посольства РП на Ярославовому Валу, де відбувалася зустріч Анджея Дуди зі студентами провідних київських університетів, — президент Польщі так само був дипломатичним і говорив про історичні моменти хіба в третю чергу. Відповідаючи на пряме запитання одного з юнаків про «історію, яка отруює двосторонні відносини», Дуда вкотре згадав класичну фразу Пілсудського: «Без вільної України не буде незалежної Польщі», покликався на досвід польсько-німецького примирення і зазначив, що підставою для цього примирення має бути казання правди.
Інститути національної пам'яті як чинник великої політики
Як вже не раз зазначала українська сторона, говорити правду (і визначати, в чому вона полягає) можуть передусім історики обох країн, а не політики, громадські чи релігійні діячі. Можливо, ми можемо говорити про вияв згоди офіційної Польщі з таким підходом Києва.
«Зараз і з українського, і з польського боку є усвідомлення, наскільки ми потрібні одне одному. Ми стоїмо перед дуже серйозними ґлобальними викликами, і в цій ситуації дуже важливо не втрачати взаємної довіри. Мабуть, якраз через це під час візиту Анджея Дуди не прозвучало якихось голосних заяв на історичні теми. Про ці проблеми намагаються говорити тихо, аби не втрачати довіру одне до одного, а відновлювати її», — сказав у коментарі «Z» заступник голови Українського інституту національної пам'яті Олександр Зінченко.
Саме УІНП після семирічної паузи заново запустив діалог професійних істориків України та Польщі. Перша зустріч під офіційною вивіскою «Українсько-польський форум істориків» відбулася нещодавно в Києві, надалі планується проводити такі зустрічі двічі на рік. Наступний форум відбудеться у березні в Польщі, а в Україні — у жовтні 2016 року.
Це сам по собі був дуже позитивний сиґнал. А тепер є підстави робити висновок, що поновлення діалогу істориків, ініційоване УІНП, не лише корелюється з міждержавною політикою та взаєминами на рівні президентів, а й має прямий вплив на політику.
«Ясна річ, що якщо у складі делеґації президента Польщі приїздить керівник Польського інституту національної пам'яті Лукаш Камінський, це значить, що під час підготовки візиту вони комунікували, — коментує Олександр Зінченко. — Напевно, що ці процеси, які ми запустили, є важливими, і вони впливають на порядок денний взаємин двох президентів. З нашого боку, Український інститут національної пам'яті теж готував службові матеріали для президента України щодо стану українсько-польських справ, пов'язаних з історичним діалогом. Тобто я сподіваюся, що тут також ми впливаємо на ці речі».
Уміти йти на компроміс
Звісно, було б наївним думати, що у взаєминах Києва і Варшави настало повне порозуміння й надалі дражливі питання не спливатимуть в інформаційному полі. Ні, хоч би тому, що і в Польщі, і тим більше в Україні доволі високий рівень націоналістичних настроїв, багато радикальних політиків і коментаторів, які живляться енергетикою середини ХХ століття і не зважають на дипломатичний етикет. Фахівці визнають: клубок протиріч треба буде розмотувати дуже довго, відмовляючись від упередженості й відкриваючи маловідомі досі сторінки історії. Але важливо і надалі робити це ретельно та без зайвого галасу. А до того шуму, який volens nolens виникає у ЗМІ, ставитися як до неминучих виявів спільної небайдужості, але — не як до визначальних чинників, що можуть деструктивно вплинути на стратегічне партнерство України та Польщі. Натомість належить шукати компроміс. А значить — з обох сторін у чомусь поступатися.
Узяти хоч би вже згадані претензії поляків до закону про «заборону критики УПА». З одного боку, відомо, що на рівні відповідного комітету Верховної Ради України точаться розмови про доцільність коригування згаданої норми. З іншого боку, до польських колеґ доносять думку, що стаття про «відповідальність за заперечення героїзму УПА» є лише декларативною, без механізмів її задіяння. І що насправді дослідникам конфлікту на Волині та взагалі питань ОУН-УПА нічого не загрожує, адже є ще стаття закону, якою передбачено: політика держави полягає у ВСЕБІЧНОМУ дослідженні формацій, які долучилися до боротьби за незалежність України. Тобто йдеться про правомірність і позитивних, і неґативних оцінок. І це визнає, наприклад, професор Томаш Стриєк — провідний польський українознавець, історик і політолог, науковий співробітник Інституту політичних досліджень Польської академії наук.
Реакція польських медій на «бандерівський» закон, ухвалений в час візиту Коморовського
Один з експертів у ділянці україно-польських взаємин на умовах анонімності зазначає, що не було б нічого поганого, якби цю норму закону вилучили, адже «окрім збурення суспільства, вона не має практичного значення». І той самий експерт зазначає: враховуючи позицію поляків, належить розуміти, що не всі вони малюють «українську» картину одною барвою. Мовляв, у нас звикли занадто демонізувати консерваторів з ПіС, тимчасом як навіть у середовищі цієї політичної сили можна почути дуже різні оцінки з приводу заяв того ж таки сенатора Яна Жарина, поминаючи вже радикальніших діячів.
Геополітичний аспект
Бачиться у всій цій темі і велика геополітика. Не секрет, що нова влада Польщі орієнтується більше на США, ніж на німецький центр впливу в ЄС. Вага України для Вашинґтона була озвучена, зокрема, й під час недавнього візиту Джо Байдена. Теоретично, висновки з приїзду Анджея Дуди можна зв'язати з уявленнями про конструкцію європейської безпеки, яку бачить і в міру можливостей вибудовує Вашинґтон на теренах Східної Європи. Якщо німцям і французам навіть в умовах прямої російської аґресії на Донбасі не хочеться псувати стосунки з Кремлем до краю, то Америка зовсім не від того, щоб виставити жорсткий блок проти відродженої Імперії зла. Неодмінна умова такого блоку — спільна участь у ньому України та Польщі. І якщо наші країни дивляться вперед й усвідомлюють свою історичну місію, тут уже не до чвар на історичному ґрунті.
Власне, належить визнати, що саме Східна Європа і зокрема Україна (а не ЄС), є для Польщі тією ареною, де Варшава може заявити про себе як справжній реґіональний лідер. І щоб долучитися до цієї вартої заходу гри, треба менше вдаватися до «історичних» емоцій, а більше — до тверезого розрахунку.
Що ж до недавньої образи через відмову Порошенка на пропозицію Дуди долучити Польщу до «нормандського формату» переговорів, то й тут можна казати про притлумлення Варшавою власних амбіцій задля спільної мети. «Ми не втручаємося і не хочемо втручатися в "нормандський формат"», — однозначно заявив Дуда на прес-конференції в Києві, водночас підкресливши, що Польща «не поводитиметься пасивно в процесі вреґулювання ситуації».
17.12.2015