Кожен може, або хто такий меценат?

Ірина Шимон

«Я люблю мистців: у них є інший світ і в цьому світі вони постійно живуть, незалежно чи це світ фарб, ритмів чи театральних кінкетів».

Митрополит Андрей граф Шептицький

Добігає кінця Рік Шептицького в Україні. Майже всі присвячені цьому події наголошували на духовній величі та патріотизмі митрополита Андрея. І це, поза сумнівом, є основними (й найбільш затребуваними сьогодні) іпостасями Шептицького. Однак, з-поміж низки різномасштабних ювілейних заходів про постать Шептицького як великого (чи не найбільшого) українського мецената говорилося несправедливо мало. Хоча без втручання Шептицького українське мистецтво першої половини минулого століття було б однозначно біднішим, а ми б не мали Національного музею у Львові. Проектом, який мав на меті популяризувати насамперед цю сферу діяльності Шептицького, став Конкурс короткометражних фільмів «Меценат», ініційований управлінням культури Львівської міської ради та URBANбібліотекою. Фінал проекту відбувся 5 грудня у Львівському кіноцентрі.

Учасники конкурсу "Меценат"

Всеукраїнський конкурс був оголошений влітку й амбітно прагнув, по-перше, дослідити як сучасний українець розуміє поняття «меценатство» й «меценат», а, по-друге, чи розуміє важливість меценатської діяльності саме сьогодні, коли українська культура розгубилась поміж недбальством з боку політичної верхівки, боротьбою за виживання і війною. Окрім того, Конкурс мав ще наполеонівське «по-третє»: привернути увагу до питання меценатства як такого, і таким чином каталізувати прийняття закону про меценатство та спонсорство, проект якого муміфікується у шухлядах міністерських кабінетів ще з часів керування мінкультою Юрієм Богуцьким.

Учасником Конкурсу міг стати кожен, хто має власний погляд на меценатство і бодай примітивну камеру. Причому, перша умова для авторів проекту була важливішою. Упродовж трьох місяців на Конкурс надійшло близько двадцяти відео-творів, особливістю яких стала їхня тотальна несхожість. Кожна історія – абсолютно самодостатній сюжет (або ж його відсутність). До конкурсу організатори допустити лише 10 відео. Географія Конкурсу тішить: заявки надійшли зі Львова, Одеси, Києва та області, Запоріжжя, Буська, Дрогобича, однак про загальнодержавний зріз говорити, звісно, рано. Назагал тенденція представлених відео чітка: українці розуміють меценатство як благодійність, безкорисливу працю на спільне благо. Відтак, і це дуже симптоматично, кожен благодійник, солдат АТО чи волонтер сьогодні можe вважатися меценатом.

Юля Волощук, продюсер стрчки "Воїн"

Про таке всеохопне розуміння поняття мецената йдеться у стрічці Дмитра Муленка «Воїн» (Київ), якій журі майже одноголосно присудило перемогу. Документальний фільм розповідає історію бійця добровольчого батальйону «Айдар» «Янгола»: його шлях від участі в подіях Майдану, перших поранень на Інститутській, і далі – до війни на сході країни (в тому, що це справжня війна, «Янгол» не має сумнівів). Стрічка має чіткий меседж: герой фільму наголошує на тому, що сьогодні меценатом стати дуже легко, достатньо просто долучитись до чогось корисного. «В сучасному розумінні меценат – це волонтер, людина, яка допомагає, творить добрі справи. Меценатом може бути кожен. Передав теплі шкарпетки – ти вже меценат. Це система бумерангу: тобі зробили добро – зроби вдвічі більше, людина, якій ти допоможеш, зробить вдесятеро більше. Так ми встоїмо», – каже воїн «Янгол» у фільмі.

Юлія Волощук , продюсер фільму «Воїн»: «На думку нашої команди, меценат – це людина, яка присвячує свій особистий час, свої сили для того, щоби допомогти іншим, аби змінити будь-який елемент цього життя на краще. І неважливо, скільки грошей ти маєш, головне – те, що ти хочеш допомогти. Саме це прагнення керувало Шептицьким у його меценатській діяльності. І, я повторю думку героя нашого фільму, якщо людина за два роки принесла пару шкарпеток до волонтерського центру або стала добровольцем – то вже є меценатом».

Найбільше глядацьких симпатій отримало документальне відео «Бібліотечний меценат» від працівниці Інтернет-центру Буської центральної районної бібліотеки імені І. Котляревського Марії Литвин. Головний і єдиний герой фільму Роман Бучко розповідає про власне життя: народження, переселення з польських територій, вчительську роботу в селі. Читає свої вірші і згадує родинну історію про зустріч його матері з митрополитом Андреєм. Наївний родинний наратив є джерелом гонору і трепету для героя фільму. Визначення меценату відео подає чітко: пан Роман дарує свої книги бібліотеці, тому й може вважатися меценатом.

Cтрічка Дениса Кушнарьова «The Gift» (Київ) привертає увагу якістю зйомок та простим іронічним сюжетом: Бог, як найбільший меценат, дарує народам предмети мистецтва для розвитку їхньої культури. Відео наймолодшого учасника Конкурсу десятикласника Назара Нощенка з с. Ковалівка на Київщині «ПреЛюдія» дуже лаконічно ставить питання і дає відповіді. Тут за допомогою пластилінової та комп’ютерної анімацій представлена еволюція людини, аж до екзистенційної кризи, коли перед нами постає ніби шкільна задачка. Дано: знання про матеріальний світ, потрібно знайти – сенс(!). Назар Нощенко пропонує відповідь: маємо ділитись, віддавати, присвячувати себе іншим. Себто, бути меценатами. Прикметно, що в титрах вказане посилання на сюжети Біблії, де маємо приклади досконалої любові до інших.

Художня відеоробота Євгенії Сенік і Дарини Гірної «Врятований роман» (Львів) виділяється з-поміж інших стрічок монохромною естетикою та стриманістю засобів виразності . В цьому фільмі меценат – той, хто рятує від знищення, допомагає зберегти і вціліти у всіх розуміннях цього слова. Зрештою, це суголосно з посилом фільму-переможця, а значить, можемо говорити про певну тенденцію.

Тарас Химич, режисер, член журі Конкурсу: «Ці фільми дуже різні за технічними характеристиками: там щось скаче, там зі звуком не зовсім добре, однак це абсолютно не важливо. Звичайно, мені сподобався фільм «Воїн». Не тому, що це про війну, а тому що дуже легко подано складне життя цікавої людини. Раптом ти розумієш, що все настільки просто: все залежить від нас і ми самі можемо якимось чином на все впливати. Кожен може бути меценатом сьогодні. Це гарний меседж. Також мені сподобався фільм «Врятований роман», бо там є трошки кохання. Дуже добре, що цей конкурс позбавлений будь-якого пафосу, він легкий і простий. Це те, що нам зараз потрібно, це правильний напрямок руху всієї країни».

Анастасія Нечипоренко, куратор проекту, URBANбібліотека: «Меценат» проводиться вперше і не зовсім відповідає усталеному визначенню, що таке кіноконкурс. Цей проект мав на меті показати якомога більше граней поняття «меценат» та «меценатство» в сучасній Україні, які занепали і потребують актуалізації. Мені здається нам вдалося – ми привернули увагу до цих явищ. Тішить, що склад учасників такий різний і за віком, і за фахом. Це «локально-глобальний» фестиваль: маємо широку і потужну тему, всеукраїнський масштаб, однак з іншого боку – проект нішевий, маленький, бо проводиться вперше».

Конкурс не дав чітких відповідей на амбітні питання: чому люди стають чи не стають меценатами; чому кількість багатих людей не є пропорційна кількості меценатів у країні; чи приймуть нарешті в Україні закон про меценатство і в якій редакції? Але він, принаймні, показав, як розуміння мецената корелюється з військовими діями на Сході країни. Тенденційно, що всі поняття з суто мистецького дискурсу сьогодні набувають ширшого значення, охоплюють більше смислів. За підсумками конкурсу основною рисою сучасного мецената є безкорислива допомога. Можливо, це спрощує та певним чином нівелює явище меценатства у класичному розумінні. Однак Гаю Цільнію Меценату і митрополиту Андрею теж йшлося саме про це: безкорисливо допомагати тим, хто цього потребує.