Одним із дуже діяльних чинників громадської думки, щo спричинювались до належного унормування життя і відносин у Православній Церкві в Ґенерал-Ґубернаторстві, була люблинська православна Церковна Рада, покликана до життя ще на початку ц. р. першим її головою Н. Кибалюком при УДК. Отже цілком природним бажанням нового холмського й підляського владики, архиєпископа Іларіона, було заповісти люблинській делєґації на холмських урочистостях свій приїзд у найближчих днях до Люблина. Цей приїзд відбувся в четвер, 14. ц. м.
Не зважаючи на заяву архиєпископа Іларіона 3-го ц. м. на останній урочистості в Холмі, що дні свят кінчаються, а настають сірі робочі будні, приїзд українського архипастиря до Люблина, при свому чисто діловому завданні був таки продовженням холмських урочистостей.
Уже зранку 14. ц. м. до єдиної, залишеної поляками, старовинної православної церкви Св. Спаса в Люблині почали масами надходити люди. Крім місцевих православних, на церковному подвірї можна було побачити численні ґрупи українців греко-католиків, що масово прийшли заманіфестувати свою національну єдність із православними.
Браму церкви, прибрану ґірляндами зелені й українськими національними прапорцями, прикрашував великий транспарент із написом словянськими буквами: "Гряди во Імя Господнє". Побіч брами стояв напоготові церковний, інтеліґентський, недавно переорґанізований хор із своїм дириґентом П. Лобачевським, церковний клир, представники Церковної Ради, Братства, парохіяни. День випав гарний, настрій зібраних був святочно-піднесений.
Перед 11-ою год. приїхав автом у товаристві голови люблинської Церковної Ради Д. Ковпаненка член холмської консисторії о. протоєрей Малюжинський, а рівно в 11-й гoд. приїхало авто з архиєпископом.
Загреміло "Іспола".
На порозі брами зустрів владику хлібом-сіллю від парохіян церковний староста С Курянюк, а на церковному подвірі братчик М. Гуща, в товаристві двох братчиць, підніс гостеві від люблинського Церковного Братства копію чудотворного образу люблинської Божої Матери.
Під спів хору владика увійшов до церкви. Тут зустрів його коротким словом недавній її настоятель, тепер переведений до іншої пapoxiї, о. Дм. Дуцик. Вітаючи архиєпископа, о. Д. Дуцик пригадав йому, що владика вступає в історичну, побудовану старим люблинським Братством святиню, посвячену 300 літ тому великим українським архипастирем, митрополитом Петром Могилою.
На підвищенні, прибранім килимами, під спів "Преобразився єси", владика облачився і в сослуженні благочинного (декана) о. С. Малеші та свящ. о. Д. Дуцика відслужив урочистий молебень. Владиці піднесли нову, придбану заходами Церковної Ради, українську євангелію, оздоблену на верхній обгортці українським гербом. Наприкінці молебня архиєпископ Іларіон виголосив гарне слово.
Українська церква, — говорив архипастир; — є церквою первозванною, апостольською. Божа благодать від апостола Андрія вперше засяла на київських горах, над Дніпром, звідки вже почала поширюватись на інші словянські землі. Були тяжкі моменти в історії Української Церкви. Український нарід тісно стояв при ній і доніс її до нас у своїй первісній чистоті. Владика закликав інтеліґенцію зосередкуватись довкола Церкви й українського архипастиря, як коло національної твердині.
Урочистим, повним реліґійного натхнення, був момент відспівання молитви "Боже Великий", підчас якої владика стояв із молитовно піднесеними руками перед престолом.
Із церкви архиєпископ Іларіон, благословлячи народ, відїхав до ґубернатора.
В год. 1-ій владика відвідав люблинську українську школу. Там уже чекали на нього учні, учительський персонал, представники батьківського комітету і Церковної Ради та хор церкви Св. Спаса. Під спів "Іспола" архиєпископ увійшов до удекорованої салі, де його привітав директор школи І. Стадницький. По відспіванні дітьми кількох пісень маленька учениця школи Винниченківна прегарно сказала владиці кілька слів дитячого привітання.
Владика звернувся з теплими словами подяки до учителів і учнів. Цих останніх закликав владика любити школу й слухати своїх батьків. Зі школи архиєпископ відїхав до заготовлених йому кімнат у готелі "Европа".
О год. 2-ій владика завітав до домівки Українського Допомогового Комітету, де для завербування культурних сил до праці зібралися привітати його представники різних українських орґанізацій і громадянства. Серед радісного оживлення присутніх провели владику до гарно удекорованої килимами салі, де чекали прикрашені квітами столи.
В атмосфері теплої сердечности владика перевів серед зібраних у Комітеті гостей кілька годин.
Першим промовляв провідник люблінського Україн. Допом. Комітету проф. Н. Кибалюк. Своїм гарно сконструованим словом він підніс урочистість хвилини. Другим сказав слово голова Експозитури Українського Центрального Комітету в Люблині дир. В. Тимцюрак. У своїй змістовній, цікаво виголошеній промові дир. Тимцюрак підкреслив історичну вагу відвідин архиєпископа Іларіона, пригадавши приїзд до Люблина 300 літ тому (в 1633 р.) великого українського владики Петра Могили.
У відповідь на привіт архиєпископ Іларіон сказав просторе слово, закликуючи ще раз українську інтеліґенцію стати тісно коло свого архипастиря, щоб відродити велич і значіння Української Церкви. Владика підкреслив свою засадничу думку, висловлену підчас посвячення його в єпископи в Холмі в прияві двох архипастирів, шо євангельська засада любови до ближнього є в наших умовинах любовю до свого народу. "Любити народ, — сказав владика Іларіон, — значить любити Бога".
Присутній у сусідній салі хор відспівав підчас обіду низку духовних концертів.
По обіді, закінченім відспіванням молитви, владика перейшов до сусідньої кімнати і там сфотографувався з членами церковного хору.
Було вже коло 6-ої години вечора, коли архиєпископ, відпроваджуваний присутніми, відїхав до Холма.
Не зважаючи на дуже короткий час свого побуту в Люблині, архиєпископ Іларіон встиг порушити цілу низку дуже важних питань. У першу чергу владика доручив Церковній Раді зібрати йому матеріяли щодо церковних маєтків люблинської парохії, відібраних у часі 20-літнього панування Польщі. Серед цих, відібраних поляками маєтків, є дуже важні обєкти, як напр., архиєрейське подвіря з старою палатою, кілька прастарих будинків із гарними церквами, коло 80 морґів земельних ґрунтів у самому місті й т. п. Владика сондував ґрунт в широкому задуманому народньо-церковному будівництві в Холмі й заторкнув інші справи — на добро українській Православній Церкві.
[Краківські вісті]
21.11.1940