В казці "Коваль Бассім" Іван Франко писав:
Рад прожора повній мисці,
Рад мужик розумній книжці,
Рад п'яниця хапатні,
Рад спочинкові челядник,
Рад авансові урядник,
А виборам — всі хруні.
Назва "хрунь" відома кожному трудящому західноукраїнських земель. Хрунем називали того, хто зраджував народ, продавав шляхті народні інтереси, віддавав панам свій голос під час виборів. Трудящі селяни оточували хрунів загальним презирством. Хто вже раз зрадив заради лакімства, той до смерті в селі був хрунем і навіть його дітей називали хруневими.
Хруня порівнювали з прожерливою свинею, яка лізе в корито і хрунькає. Від цього і назва "хрунь". Під час виборів за Австрії і панської Польщі селяни Покуття ходили вечорами попід хати зрадників-хрунів і глумливо співали їм у вікна:
Ти великий хруню з рилом, з ратицями,
Бий 'го в морду, де лиш злиблеш, до псячої мами,
Най голос не продає...
У деяких місцевостях народ навіть склав приповідки про хрунів: "Ласий, як хрунь перед виборами", або: "Біжить, як хрунь за ковбасою". Слово хрунь нерідко зустрічається і в український літературі. Про нього писали письменники І. Франко, Стефаник, Карманський і, зокрема, Лесь Мартович в своїх новелах "Квит на п'ятку" та "Хитрий Панько".
"Виборча ковбаса".
Часто траплялося, що непоправного хруня селяни застукають вечором у темній вулиці і так наб'ють, "щоб йому аж виборча ковбаса відригнулася".
Виборча ковбаса — це був "винахід" польського шляхтича, що був австрійським намісником у Львові, графа Бадені. Він провадив "вибори" в Галичині терором, шахрайством і підкупом. Це відбувалося так. На правиборах в селі жандарми натискали, щоб голоси виборців доручити віднести в місто у виборчу комісію якому-небудь відомому хруневі. Хрунь ішов з цією мандатною карткою в місто, а там, денебудь на шляху, зустрічали його висланці баденівського пана старости. Вони тягнули хруня в корчму, частували ковбасою й горілкою, потім добивалися, чого хотіли. За 5 ринських вони купували в хруня мандатну виборчу картку з села і пхали йому за пазуху іншу, в якій було стверджено, що селяни голосують за шляхетського кандидата.
Так на довгі роки закріпилась і в пам'яті трудящих колишньої Західної України шляхетська "виборча ковбаса". Вона була складовою частиною механіки кожних панських виборів, про неї писали поети сатиричні вірші, а народ складав різкі дотепні приказки і прислів'я. Звичайно, найважливішою фігурою в селі під час кожних виборів за шляхетського панування був війт або писар. Це були в народній словесності "патентовані хруні", які продавали панам народні інтереси.
Вибори були для війтів і куркулів-радних джерелом заробітку в панів-старостів. В оповіданні "Квит на п'ятку" письменник Мартович описує, як війт з радними зійшлися на правибори. Кожний з них голосує на себе, як кандидата у виборчу комісію, бо за проданий виборчий мандат села "пани дають у місті п'ятку".
— Цей на себе, той на себе, а той також на себе. Чи ви, люди, подуріли, чи що? — каже комісар
— Війт уже доволі набрався тих п'яток, — вставив сердито присяжний, — і тепер може ще хтось другий хотів би заробити.
— А якже, — піддав інший радний, — нехай і другий собі заробить. Бо то довідалися найясніші пани з міста, що народ бідує та й світла канцелярія хоче нам допомогти.
Так розуміли війти і куркулі-радні панські вибори. Не дивно, що по селах навіть ходило прислів'я:
— З ким тримає ваш війт, з хлопами чи з панами?
— Наш війт тримає з ковбасою.
Громило і гієна
В останніх часах шляхетського панування народ збагатив лексикон панських виборів ще двома словами: "громило" і "гієна".
Виборче громило — це був шляхетський найманець темного походження і характеру. Пани старости і керівники урядових політичних партій вербували громил зпоміж патентованих хрунів, злодіїв, грабіжників і душегубців. Їх завданням було — громити всякі опозиційні передвиборні мітинги трудящих, набити і стероризувати їх кандидата та не допустити до виборчої урни "підозрілих" виборців.
Увесь час виборчої кампанії нахабний громило користувався повною безкарністю. За добре виконання дорученого завдання він діставав грошову премію. Тому у вільні від "роботи" хвилини громили пиячили в корчмах і влаштовували на вулицях бешкети. Після виборів багатьох громил поліція знову зачиняла в тюрму.
Виборчою гієною народ називав того, хто продажно агітував, тобто вив, як гієна, за дорученого йому шляхетського кандидата. Гієн заздалегідь вербували зпоміж усяких зрадників, обманців, життєвих невдах, аферистів і взагалі з різних продажних типів міщанського середовища. Під час виборів гієнам давали гроші та прізвища кандидатів, а їх завданням було — їздити по містах та селах і агітувати за кандидатів.
Народ західних областей України пам'ятає дві породи виборчих гієн: "ундовську гієну" і "урядову гієну". Ці панки найбільш розщибались по селах і найбільш "вили" під час кожних виборів. Правда, всюди гієн осміювали прилюдно, а то й давали їм доброго прочухана на зборах. Але поліція їх завжди захищала дбайливо.
Всі хруні, гієни, громили та "виборчі ковбаси" були необхідним законом шляхетських виборів. І ясно, що в країні Сталінської Конституції визволені трудящі згадують їх лише, як безповоротні тіні минулого в панському ярмі
[Вільна Україна]
30.11.1940