Піймав себе на тому, що це перша зима на моїй пам’яти, після котрої трава зосталась зеленою. Не було жодних тривалих чи суттєвих заморозків, температура лише кілька разів опускалася нижче -10°C, а замість типових снігопадів у лютому частіше можна було почути звуки грому чи зливи.
Україна пережила зиму попри всі старання росії. Завдяки ЗСУ та всім, хто їм допомагає. Зима відступає, проте так рано не здається. Хай вона й виглядає ослабленою, та ще кілька разів неодмінно муситиме нагадати про себе.
В перші тижні календарної весни переписувався зі знайомою, і мова зійшла на вічне, на погоду. Дівчина писала, що за прогнозами на днях має прийти раптове похолодання: «У мене сніг після такого кайфового тепла викликає апатію, ходжу кисла, так щороку, а я ніяк не звикну».
Так, щороку є цей відтинок, котрий поляки виділяють окремою порою, на позначення якої в них є слово «przedwiośnie», як в німецькій «vorfrühling», що можна перекласти як «прóвесна». І щоразу ця пора є дуже оманливою. Вона приходить із раптовим швидким потеплінням, після котрого здається, що холодів більше не буде, проте невдовзі полуда зникає і на вулиці наших міст та сіл повертається та волога мерзотна погода, що пробирає до кісток, або морозець, що щипає за щічки одних, а за голі щиколотки та коліна, які стирчать із дзюравих джинсів, – інших.
Людина залишається істотою природи, як би вона те не заперечувала і як би не мусила прокидатися, щоби попрацювати й зробити щось по дому, коли дали електрику. Ми все ще вкрай залежні від сонця і гарної погоди, від можливости стежити за тим, як все оживає, бубнявіє, як бурлять соки в рослинах. Людина тим надихається й сама відживає після зимового сну. Тому вже саме передчуття весни, перше справжнє тепло створюють очікування швидкого настання погожих запашних днів, коли стає легше дихати. Звісно, поки вар'яти знову не візьмуться палити торішню траву. Проте цього року ці очікування особливо щемкі, важкі й тривожні. Але повні надії.
Ми здебільшого навіть не усвідомлюємо, в наскільки історичні часи живемо, наскільки важливі вони для країни, бо більшість перебуває або в процесі, або відгородилися від нього. І хоч є розуміння, що Україна бореться за своє існування і своє майбутнє, що тисячі чоловіків та жінок віддають свої життя та втрачають здоров’я на фронті. Проте далеко не всі задумуються над тим, що держава зараз перебуває на роздоріжжі. Що вона в найбільш транзитному стані, що Україна може як повністю зникнути, так і стрімко змінитися. Змінитися так, як про це мріяло не одне покоління.
Є лиш якесь віддалене передчуття можливих змін та розвою, але мало усвідомлення, як це має відбутися і яка роль кожного та кожної з нас. Бо яким виявиться майбутнє, залежить не від абстрактного «після перемоги», а від конкретних дій тут-і-зараз. Бо може здаватися, що от-от, залишилося «два-три дні» протриматися, а далі за нас все зроблять: повоюють, переможуть, оплатять, проконтролюють. Але нічого з цього може не статися. Ситуація дуже динамічна, і вона залежить від тисячі нюансів й дрібниць, де кожен щось може змінити. Бо це не природа, а сфера людського.
У польського письменника Стефана Жеромського є роман із відповідною назвою «Przedwiośnie». Головний герой книжки – Цезари Барика, син польського чиновника, що служить російській імперії в Баку. Там героя застає і Перша світова, і комуністичний переворот. Під впливом цих подій юний Цезари захоплюється лівими ідеями, проте відшукавши батька, котрий брав участь у війні, вирішує повертатися разом із ним в далеку Польщу, яка повернула собі врешті незалежність і є його рідним краєм, хоч він там не пробув жодного дня. Дорогою до знаного лише з розповідей рідних отчого краю батько розповідає синові про те, що начебто в Польщі з’явився якийсь геніальний чоловік, який будує скляні будинки, котрі мають вирішити купу суспільних проблем. Дорогою батько вмирає в потязі, і його залишають для поховання на якійсь невідомій залізничній станції. Потрапивши до Польщі, Цезари не бачить ніяких скляних будинків, натомість шалену бідність і купу болю. Невдовзі ж більшовики нападають на країну і Барика стає до лав польського війська, аби боронити Батьківщину. Подальші події цієї історії вже не так нам важливі.
Назва роману Жеромського апелює до «Жерміналя» Еміля Золя. Жерміналь – перший весняний місяць у французькому республіканському календарі, він знаменує собою закінчення епохи Великого терору у Франції. Себто так само важкий початок всього, величезна кількість проблем, через котрі належить пройти всупереч очікувань. Повертаючись ж до «Przedwiośnie», то чутки про будинки зі скла, котрі вирішать всі проблеми Польщі, створять таку собі Небесну Польщу майбутнього, рай на землі, котрий мав відбутися після того, як країна повернула собі незалежність після поділів, вони дуже нагадують ті марення Небесної України, котра мала наступити в свідомости багатьох мешканців нашої країни після чергової революції. Проте через який складний шлях для розвою потрібно пройти, можна зрозуміти з історії Польщі. Скільки зусиль потрібно докласти заради змін та реформ.
Проте цьогорічне відчуття весни – це далеко не лише про віддалене майбутнє, а й про значно ближчі часи й очікування. Про передчуття обіцяного контрнаступу ЗСУ, про котрий постійно говорять медія й очікування від котрого не менш постійно посилюють політики, зокрема іноземні. Не дивно, що вітчизняна влада протягом останнього часу навіть почала робити заяви про те, аби зменшити шум довкола можливих подій, адже він нікому не сприяє й лише створює зайвий тиск.
Тож самим українцями та українкам зараз дуже важливо спробувати зменшити власні очікування, а ще краще – взагалі їх не мати. Бо рання весна – вона дуже оманлива. Вона норовлива і може все обернути по-іншому ще багато разів. Неодноразово навіть на моїй пам’яти траплялося так, що після першого справжнього тепла наставали прохолодні сніжні дні, а через раптові заморозки облітав квіт, що здебільшого призводило до втрати потенційного врожаю.
Тому не варто поспішати, не варто виплекувати забагато очікувань, а варто діяти. Бо ось таке перегорання від заморозків – воно зробить лише гірше. Бо весна – це ще й загострення. А надія, котрою можеш (не) скористатися – лиш все підсилює. Бо весна – це вічний підлітковий вік, коли все дуже тонко, крихко й чуттєво. Тому треба пам'ятати про тих, хто воює, підтримувати їх, допомагати їм, бо то наша надія й опора. Робити все від себе залежне. І не поспішати.
07.04.2023