Агресія росії з усіма її атаками на об’єкти енергетики і не тільки має підштовхнути Україну до розбудови підземної інфраструктури. І мова не тільки про сховища, а про те, аби перенести під землю якнайбільше об’єктів. І якщо спершу би йшлося лише про критично важливі установи та підприємства, то тепер варто задуматися про всю промисловість та активність взагалі. Адже росія не дуже перебирає між військовою та цивільною інфраструктурою, а радше навіть з більшою охотою гатить саме по немілітарній.
Зрозумів цю потребу, коли вкотре намагався зазнимкувати довколишні ландшафти, котрі ніби перекреслювали собою електродроти. У нас вони дуже часто стають черговою перешкодою, котра руйнує композицію світлини, ніби бажаючи якось неакуратно все перекреслити. Проте, якби проблема полягала лише в фото. Ті дроти давно пора сховати під землю, бо це безпечніше та надійніше і для людей, і для самої системи. Проте це далеко не ключове в сучасній ситуації, коли йдеться про російські атаки, адже якраз дроти полагодити можна швидко й без суттєвих затрат. А от із серйознішою частиною енергетичної інфраструктури ситуація вже складніша.
Хоча росія начебто й володіє ракетами, котрі можуть руйнувати підземні сховища, проте арсенал такої зброї дуже обмежений, тому надовго її не вистачить. Що лиш має заохочувати до того, аби Україна якнайбільше об’єктів створювала під землею.
Ще від початку війни в 2014-му році вітчизняні оглядачі говорили, що пора призвичаюватися до життя під обстрілами, беручи приклад з Ізраїлю. Проте насправді виходить, що потрібно готуватися до життя під землею. Все це є чудовим шансом, аби задіяти до робіт численних шахтарів, котрі зараз без праці. Заодно це мало би дуже потішити і Захід, котрий говорить про те, що відновлення потрібно розпочинати якнайшвидше, і Банкову, котра мріє про велике будівництво. А заодно й активістів-антикорупціонерів, адже всі ці роботи доведеться ретельно пильнувати та контролювати.
Тема пошуку сховку під землею далеко не нова для України та українців. Вітчизняні військові вже не перший рік риють окопи. Ці люди чудово знають, що таке вгризатися в землю. І ця історія повторюється на наших теренах із завеликою регулярністю вже не одне століття поспіль. Аби в тім пересвідчитися – необов’язково шукати світлини зі світових воєн, а можна просто випадково натрапити на бетонні моноліти ДЗОТів та довжелезні рови, що прошивають собою ліси та степи.
В роки Другої світової війни існувало Polskie Panstwo Podziemne, себто структури польської підпільної влади під час окупації країни німцями. Величезна мережа, котра допомагала країні чинити спротив окупантам. В Україні теж було своє підпілля зі своїми легендарними криївками й сховками, частина із котрих досі чекає свого часу, аби бути знайденими. Можливо, воно не було настільки інституціоналізованим, як польське, проте виявилося, як мінімум, не менш могутнім й затятим, адже трималося ще багато років після війни проти сил противника, що переважав у рази по ресурсах й можливостях.
Тож традиції мали би допомогти українцям облаштуватися тимчасово, поки не вирішиться проблема з окупантами, під землею. Останні події з масовими бомбардуваннями тонко натякають, що не варто чекати, поки росія остаточно доб’є енергетику і візьметься за газ та все решту. Тому необхідно облаштовувати не лише підземні сховища для критичної інфраструктури, не лише облаштовувати підприємства оборонного комплексу, а й цілі системи укриттів, такі собі габи (hubs), оснащені місцями для роботи, сну та з невеликими кухнями, де б кожен міг собі розігріти їжу.
З цим усім потрібно пришвидшуватися, бо серед частини українців, котрі багато годин через російські обстріли змушені жити без світла, вже не бракує тих, хто готові загризти сусідів, в котрих воно є, а заодно й електриків, звинувачуючи їх у всьому, в чому лиш можна. Тож важливо зберігати житло в теплі, розум холодним і не перетворитися в цьому процесі обживання в нових умовах у морлоків.
Все це потрібно, аби якнайбільше українців могло пережити зиму і пережити росію. Земля завше годувала й допомагала нашому народові. А от щодо окупантів, їхнього бажання заграбастати українську землю, то найкраще з цього приводу висловилася співачка Стасік (Анастасія Шевченко, котра брала участь у ранній фазі російсько-української війни, а тепер повернулася до захисту України після початку повномасштабного вторгнення) у своїй «Колисковій для ворога»:
«Ти ж хотів землі цієї,
Тож тепер змішайся з нею,
Станеш сам моєй землею.
Спи, спи, спи, спи».
Тож російським окупантам не залишається нічого іншого, як перетворюватися на добриво, аби зробити український чорнозем іще родючішим.
24.11.2022