Відзначаючи разом з іншими культурними центрами Радянського Союзу 85-річчя смерті великого польського поета Адама Міцкевича, радянський Львів з особливою ясністю підкреслює значення цього свята. Довгі десятиріччя польська шляхта у Львові "вшановувала" Міцкевича, як суто національного поета, річниці його народження і смерті використовували раз-у-раз для націоналістичних маніфестацій. Ще від часів австрійського панування із Львова йшла ця реакційна пропаганда на всі західноукраїнські землі, щоб збільшувати міжнаціональну ворожнечу, отруювати душі, запаморочувати уми. Українську молодь, що знайомилася з творами великого польського поета в початкових і середніх школах, навчали дивитися на Міцкевича крізь призму національної ненависті, як на ворога свого народу тільки тому, що він польський поет. Не інакше дивилась також на Шевченкову творчість польська молодь, яку навчали, що Шевченко, мовляв, ворог польського народу.
Перше урочисте відзначення річниці смерті Адама Міцкевича за радянської влади буде водночас нагодою, щоб сказати голосно те, чого не можна було говорити раніше.
Польська націоналістична критика свідомо замовчувала факти незвичайно щирого, іноді захопленого ставлення Міцкевича до кращих представників прогресивної російської інтелігенції. Українська націоналістична критика також обминала питання про захоплення Шевченка поезією Міцкевича.
Міцкевич, як усі романтичні поети, переходив з неминучістю своєї доби різні внутрішні хитання. Він раз-у-раз боровся у самому собі з безпосереднім поривом людини, що палко протестує проти всякого гніту і, чуткий на революційні лозунги, він іноді піддавався всіляким реакційним настроям своєї доби, коли обертав свій зір у давнину. Те, що з його поезії залишилось досі невмируще, було зв'язане з могутнім соціальним процесом визволення народів з капіталістичного рабства. За кожним разом, коли тільки була нагода боротися за національну свободу, за інтернаціональний ідеал рівності і дружби народів, Міцкевич не тільки віддавав їй своє серце, але й випереджував цілу епоху своїм полум'яним словом і ділом.
Пишучи біографії Міцкевича, буржуазні націоналісти не згадували й словом про його дружні взаємовідносини з великими російськими письменниками і революційними діячами. Польські та українські буржуазні критики свідомо обминали той факт, що коли в шляхетських літературних колах Польщі ставились до перших творів поета негативно і з глумом, то від передових російських письменників і поетів Міцкевич дістав повне визнання. Це виразно свідчить пре те, що шляхта ненавиділа великого поета-демократа-інтернаціоналіста своєю класовою ненавистю.
Творчість Міцкевича чекає серйозної марксистської критики. Для тих, що не вміють відтворити собі всього діалектичного процесу еволюції поета з його протиріччями, хитаннями і поривами, нелегко відділяти в поемі "Пан Тадеуш" Міцкевича елементи його романтичних спогадів про минуле від об'єктивного образу дійсності, який виринав перед ним у хвилини творчого натхнення. Ні одна з постатей шляхетського минулого, змальована Міцкевичем, не мала в собі стільки живої сили, щоб вона могла продовжувати своє існування хоча б в уяві читачів. Це були тільки романтичні тіні, що промайнули на мить в уяві поета. Зате лишилися з поеми картини природи і побуту, які дихають правдою реалізму, і тільки тому вони не постарілись.
Те саме можна сказати і про великий твір Міцкевича "Дзяди", який чекає на марксистських критиків, щоб вони розмежували в ньому марива романтичної уяви від дійсних переживань і правдивих ідей. Тільки з такою ясністю і щирою гостротою, з якою писав Ленін про творчість Толстого, повинні писати про Міцкевича, як про великого поета, радянські критики. Тоді і весь революційний період діяльності Міцкевича в Парижі кине нове світло на його творчість. Поет стане перед нашими очима не як мармурова статуя, а як людина, що піддавалася впливам своєї доби, йшла з нею — випереджувала її і сама впливала на нову, яка тільки народжувалась напередодні могутніх соціальних перемін.
Пошана, якої зазнає А. Міцкевич в Радянському Союзі, це пошана для справжнього демократа і революціонера. Такою саме пошаною оточує велика країна соціалізму всіх передових людей, які служили словом і ділом справі визволення людства з темряви соціальних і національних пересудів.
Вперше від віків трудящі визволеного Львова, без різниці своєї національності, складають пошану пам’яті великого польського поета. Вони спільно вшановують Міцкевича за те, що він сам був щирим поборником полум'яних ідей визволення і братської дружби всіх народів.
М. Рудницький, професор Львівського державного університету ім. Івана Франка
[Вільна Україна]
26.11.1940