На дорогу.

Ще не виступила була наша партія, а вже люде добрі стали про неі говорити. "Діло" перше, не дозволившися господарів, подало звістку про приватний зйізд радикалів та ще й назвало по імю трох участників зйізду: дра Т. Окуневского, дра Даниловича та Іл. Гарасимовича, — що вже зовсім неделікатно. Та, сим разом, воно пімстилося на самих народовцях, бо, — як росказують, — коли один із них пішов у поліцію звідатися, чи дасть вона добру кондуіту тим, що підписали статут руского асекураційного товариства, — то там витягнено зі столика те саме число "Діла", де надрукована звістка про наш зйізд i сказано: "Ви хочете доброі кондуіти? Якже? адже ось-де ви самі подаєте, що два з тих, що підписали статут, т. є. др. Окуневский i Гарасимович були на зйізді радикалів?" Коли-ж до того "Кurjer Lwowski" накинувся на редакцію "Діла", назвавши єго звістку про зйізд радикалів просто доносом, то редакція "Діла" (чи можете собі здумати що прикрійшого для неі?!) — стала боронити радикалів, запевняти, що на зйізді не постановлено нічого протівзаконного, за що, мовляв, може ручити участь таких поважних людей, як др. Окуневский, др. Данилович та Гарасимович. Ну, а інші участники зйізду у "Діла", звісно, не можуть за те ручити, бо не такі поважні. В чім має бути тота повага, годі догадатися; може в літах? так на зйізді були й старші люде. На всякий случай, таким винесенєм названих участників зйізду, редакція "Діла" кинула тінь на інших участників. Вийшло се мабуть мимохіть — очивидячки редакція "Діла", навіть притиснена до стіни з усіх боків, не може зовсім отрясти ся з того, в чім вихована — в доносцях на людей не своєі парафіі. Найкумеднійше-ж те, що "Діло" тут-же стало толкувати про цівільну відвагу в справах партіі, себ то, що участники зйізду не повинні з тим ховатися i т. і. Зовсім даремний захід: між нами дуже маленько таких трусів, котрі би потребували вчитися цівільноі відваги від редакціі, що звичайно сама по заячому бойіться навіть соломяних опудів, то є всяких руских недостойників. Так само, не зовсім вірна звістка "Діла" про те, що почин до зйізду вийшов від підписаного та Евг. Левіцкого. Потреба осібноі організаціі відчувалася від давна особливо через те, що народовці систематично викидали з межи себе радикалів; безпосередний товчок до осібноі від народовців організаціі дав, — у самий день похорону останків Міцкевича 4 н. ст. липня, — народовець, доведений до того роспукою над розладом між народовцями (що власне підчас названого похорону показався в повнім блеску) i над браком у них пильноі уваги до потреб нашого люду; справа ся була зараз основно обговорена приватно в ширшім кружку, що й рішив скликати збори радикалів, уложив йіх програму, розібрав межи себе реферати тай попросив Франка, Левіцкого i підписаного, вислати запросини зі своіми підписами.

Дуже цікаво, як далі ставилося "Діло" до нашоі партіі. Діставши в руки програму, в 20 ч. Народа, "Діло" зразу вивело протів нас перед свою публіку найтяжшу пушку (на лихо, вона вже тепер не стріляє i єі бойіться хиба остатний рутенский шкаралупник): мовляв, після програми, нову партію характеризує соціалістичний устрій i раціоналізм у справах віри. Інші характеристичні черти партіі, після тоі ж програми, як позитівізм у науці, реалізм у штуці i цілий ряд таких черт із мінімальноі програми, "Діло" мабуть думало сховати, тілько-ж чомусь то зараз на другий день зробило найчеснійше — надрукувало до-слова цілу програму i таким чином дало в руки своєі публіки сам документ, після котрого вона зможе осудити й те, кілько правди було в попередних словах редакціі "Діла".

Нарешті в 227 ч. "Діло" вгелило про нашу програму передну статю. Для користи редакціі, ми повинні би тото чадо промовчати, таке воно (вибачте за слово!) невмиване; та се, поки що єдина критика наших заходів, а до того така характеристична для теперішного стану галицких народовців, що ми мусимо тій статі приглянутися. Вона зложена з поверховного сміху, прозираючого крізь него плачу над своім безсилєм i з крайнего неуцтва в тих справах, про котрі говориться.

Невважаючи на те, що то самі народовці в "Ділі" зашуміли про наші заходи (ми бралися до діла дуже смирно), та що факт зорганізованя партіі з суспільною програмою, далеко важший, ніж усе, про що 15 літ буцім-то "шуміли" радикали — автор статі в "Ділі" найперше вдаряє в великий бубен що мовляв, наші шумні заходи — звичайні тарабaни (а про те вони, — завважаємо, — дають знак до бою). Після того йде сумовита музика про те, що від коми став виходити "Народ", то узнано, що праця галицких народовців або недостаточна, або скривлена; що націоналізм пуста форма; що інтелігенція руска не дбає про економічний розвій селянина; що вона надто клерикальна, консервативна, не має програми. Отже, "несвідомий справ галицких і культурного розвою народу руского в Австрії (що ми за знаток!) міг був по вислуханю криків і воплїв органу радикального дїйстно подумати, що труд над народом руским спочиває, на нещастє того-ж народу і культури европейскої, в руках якоїсь ретроградної, темної верстви чи кліки, за котрою бідним людям не буде нїколи ні просвітку нї гаразду (завважте насміх над бідними людьми!) "як довго на чолї труду того не стянуть ті велити, котрих имена поважно блестять під сподом "максимальної" і "мінімальної програми "руско-українских радикалів".

Бідні! які-ж ви карлики! як же нам вас жаль, що думаєте насміхом iз репрезентaнтiв зйізду збути дуже сумну для вас подію, — організаціі партіі!...

Тут музика з жалю уриваєся, а йде резолюція гімназіяльного учителя, як роздає ученикам завдачі: мовляв, ваша програма "реnsum domesticum, бундючне, з широким закроєм, але в дїйсности хитка ліпянка або компіляція теорій, котрі жили або жиють посеред народів европейских, але котрих домородні наші радикали не вміли добре перетравити в тім напрямі: що для Русинів практично, а що нї".

Добре, нехай i так, що ваше бундючне слово — правда: що наша програма — pensum domesticum, та в якім-же світлі вийдете ви, наші учителі, що-сте за 30 літ i того не втяли?! Отже почекаємо i побачимо, яку то ви самостійну та практичну програму видумаєте для Русинів. Сказавши paз своє учительске слово, що ми не подали нічого орігінального, редакція "Діла" з легким серцем критикує нашу максімальну суспільно-економічну програму: мовляв, се теорія неясна самим ученим соціялістам (а сам, як з усего видно, не читав навіть нi однісінькоі агітаційноі брошури), то й не слід для неі зрікатися індівідуальноі власности i індівідуальноі продукціі (кождому, добродіі, i при колектівнім устрою вільно мати те, що треба для єго власноі потреби тай продукувати собі в тих границах — іде тілько о товарову господарку); мовляв, проєкт д. Франка про фільваркову громадску господарку не видержав критики (чиєі? чи не вашоі?); треба було запросити на зйізд бодай посла Гурика, щоби сказав свою думку про колектівізм. Справді, се хиба, що на нашім зйізді не було селян; ми зразу були рішили запросити й йіх далеко ширший круг людей, та нам потім стали в дорозі непоборимі перешкоди. Та не бійтеся, прийде ще й до того, тілько вам від того лекше не стане. От, уже з далі надрукованоі дописи з Коломийщини побачите, що навіть в головах богатших селян робиться революція в поглядах на особисту та громадску власність; а що-ж то в головах тих тисяч наших робітних людей, що мають тілько по грядці ґрунту, котру й так незабаром зліцитують за довги, — або в головах тих соток тисяч сільских наймитів, що працюють на чужім?! Економічна машина йде жваво й у нас i, або відразу трощить наших робітних людей, або перше викидає йіх з ґрунтів. Треба-ж якось на те радити, i рада єдина тота, щоби наші робітні люде хоть по маленьку скупляли ґрунти в громадскі руки тай заводили на них громадску господарку, що при спільности чи союзі громад, одна могла би видержати конкуренцию з капіталістичною, — усе одно, чи фабричною чи ґрунтовою, — господаркою. I се вже й починають у нас розуміти самі робітні люде по селах.

Далі каже "Діло", що в економічній програмі мінімальній є богато старого i такого, за чим стоять i не-радикали, тай додає, що ми буцім то від уряду домагаємося тілько регуляціі рік та охорони лісів. Мовляв: Koło polskie більше домагаєся. Може й більше, тілько для тих, котрих воно заступає, а в кождім pазi не в тім напрямку, в якім ми думаємо.

I в справах політичних наша програма, мовляв, не богато що сказала нового, бо те саме говорять i ліберали i демократи. "Живцем з чужого взірця взята до програми мінімальної точка, щоби нашим жінкам признано право вибирати і бути вибираними до всяких репрезентацій краєвих і державних". Редакція стараєся, далі, й сю справу збути сміхом, але ми дуже цікаві, що вона в ній орігінального видумає? Ми в загалі не маємо претенсіі, що-бисмо сказали що-небудь такого, що вже ніхто нiколи на світі не говорив або не думав, — сегодня на орігінальність полишені хиба жителі відвічних лісів, до котрих не доходить i промінчик світла з образованого світа; про все те вже думали поодинокі поступові Русини — ми тілько звели вкупу результат нашоі власноі кільканацятилітноі думки i поставили те яко програму партіі, котру думаємо систематично проводити. Що вона похожа на програми всего поступового в світі, то се тілько може запевнити всякого, що воно не химера, не що-небудь такого, до чого би, при всесвітній солідарности поступовців, не могло прийти. Зрештою, є в ній i щось таке, чого звичайно небуває в соціялістичних програмах — се заходи здержати витворюванє пролетаріяту та справити людей просто на дорогу колектівноі продукціі через усякі спілки. А що до практичности, чи непрактичности нашоі програми, то й се що велике питанє, про котре буде рішати провінція.¹⁾ Зрештою, ми, по змозі, дали людям систематичну схему тих справ, щоби вони мали над чим подумати, i будучі зйізди чи віча радикалів зможуть нашу програму, коли буде треба, де в чім поправити, зробити єi практичнійшою тай загалом розвити. За сим певне діло не стане, за се ручать живі, розвиваючіся люде. Програмою нашою, вказали ми також на ті справи, на котрих можуть i повинні погодитися всі думаючі, щирі для народних інтересів та поступу Русини. Наша програма може з часом скупити навколо себе цілу нашу, фізично й духово працюючу суспільність — наших робітних людей i правдиву інтелігенцію.

Повне неуцтво суспільне виказує редакція "Діла", коли думає, що раціоналізм нашоі програми противурічить тому, що отсе ухвалили соціялістичні делегати в Гальлє, що, мовляв "справи віри уважаємо за річ приватну людей". Ми поставили програму для себе, як ми будемо в тих справах поступати, не насилуючи чужого сумліня, а в гальскім рішеню, як i в передних таких самісіньких рішенях, сказано далеко більше, ніж ми сказали, бо думаєся відсторонити релігію від усякого впливу на суспільні справи відсторонити єі з праводавства, шкіл i т. i., збавити єi всякоі державноі і в загалі публичноі помочи, та полишити на громади віруючих, або й на поодиноких людей. Ми-ж, для суспільности, домагаємося навіть, щоби скрізь учено релігію, тілько без догматизму, критично i порівнюючим способом. Значить, гальска ухвала зовсім не огляднійша, як каже редакція, від нашего раціоналізму.

Далі ми уложили програму в усіх справах людского житя, — суспільно-економічних, політичних i просвітних, — котру думаємо проводити на нашім національнім грунті, а редакція "Діла" каже, що ми "програми національної не списали нїякої, не знати чому: чи не мають єї? чи се може справа за дразлива? чи не можуть? чи не сміють?" Так якби то можна списати яку небудь національну програму, помимо справ суспільно-економічних, політичних та просвітних! Зрештою, стрібуйте ви списати таку чисто національну програму. Про те, чи ми воліли би в східно-галицких школах та урядах бачити польщину чи русчину (т. є. руско-украйінску мову), ніщо й росказувати, бо вже-ж сама назва нашоі партіі i той факт, що ми стоімо за як найширшою автономією, тай самі вживаємо руско-украйінскоі мови — ясно говорять про те, яку мову ми хочемо мати на нашій землі; тілько, що нам ще більше ходить о зміст того, що буде по-руски говорено в школах, урядах, письменстві й товарискім житю. (Ріжниця між нашими i вашими поглядами на рускість, в єі історичнім розвою і теперішнім стані, дуже досадно показана в статі tob. Охримовича що надрукована в сім-же числі.) Того-ж, що Русинів людям систематичну схему тих справ, щоби вони мали над чим подумати, i будучі зйізди чи віча радикалів зможуть нашу програму, коли буде треба, де в чім поправити, зробити єi практичнійшою тай загалом розвити. За сим певне діло не стане, за се ручать живі, розвиваючіся люде. Програмою нашою, вказали ми також на ті справи, на котрих можуть i повинні погодитися всі думаючі, щирі для народних інтересів та поступу Русини. Наша програма може з часом скупити навколо себе цілу нашу, фізично й духово працюючу суспільність — наших робітних людей i правдиву інтелігенцію.

Повне неуцтво суспільне виказує редакція "Діла", коли думає, що раціоналізм нашоі програми противурічить тому, що отсе ухвалили соціялістичні делегати в Гальлє, що, мовляв "справи віри уважаємо за річ приватну людей". Ми поставили програму для себе, як ми будемо в тих справах поступати, не насилуючи чужого сумліня, а в гальскім рішеню, як i в передних таких самісіньких рішенях, сказано далеко більше, ніж ми сказали, бо думаєся відсторонити релігію від усякого впливу на суспільні справи відсторонити єі з праводавства, шкіл i т. i., збавити єi всякоі державноі і в загалі публичноі помочи, та полишити на громади віруючих, або й на поодиноких людей. Ми-ж, для суспільности, домагаємося навіть, щоби скрізь учено релігію, тілько без догматизму, критично i порівнюючим способом. Значить, гальска ухвала зовсім не огляднійша, як каже редакція, від нашего раціоналізму.

Далі ми уложили програму в усіх справах людского житя, — суспільно-економічних, політичних i просвітних, — котру думаємо проводити на нашім національнім грунті, а редакція "Діла" каже, що ми "програми національної не списали нїякої, не знати чому: чи не мають єї? чи се може справа за дразлива? чи не можуть? чи не сміють?" Так якби то можна списати яку небудь національну програму, помимо справ суспільно-економічних, політичних та просвітних! Зрештою, стрібуйте ви списати таку чисто національну програму. Про те, чи ми воліли би в східно-галицких школах та урядах бачити польщину чи русчину (т. є. руско-украйінску мову), ніщо й росказувати, бо вже-ж сама назва нашоі партіі i той факт, що ми стоімо за як найширшою автономією, тай самі вживаємо руско-украйінскоі мови — ясно говорять про те, яку мову ми хочемо мати на нашій землі; тілько, що нам ще більше ходить о зміст того, що буде по-руски говорено в школах, урядах, письменстві й товарискім житю. (Ріжниця між нашими i вашими поглядами на рускість, в єі історичнім розвою і теперішнім стані, дуже досадно показана в статі тoв. Охримовича що надрукована в сім-же числі.) Того-ж, що Русинів вполнї практична. Я би тілько подставил в місто слов: радикализм, научний соціялизм — украинскія слова. Это важно по многим причинам" звалено, в Галичині, під один дах із Поляками, Русинам ніщо страхатися; треба тілько, спільно з польскими робітними та радикальними людьми добиватися переміни суспільно-політичного устрою, тоді сам собою настане такий стан, що Русини не будуть потребували боротися о формально-національні права, се б то о руску мову в школах i т. i.

Ми подали легонький начерк того ладу, який ми хочемо мати в нашій крайіні, подали основи наших відносин до своіх i чужих, i хоть те, як ми думаємо ставитися до інших руских та польских, великоруских i т. i. партій, ми взяли до тактики, — то все-ж таки i з оголошеноі програми надто ясно, що за зілє ми думаємо плекати на нашій національній грядці, який ми лад думаємо на ній завести, то б то як має далі розвиватися наша національність. Розумієся, се все буде ясно тим, що вміють читати, т. є. знають, що значать сякі-такі ужиті нам слова. Коли-ж бо у нас навіть провідники партій, просвітителі, попросту не розуміють слів: дивляться i не видять, слухають i не чують. Якби-ж вони бодай були скромнійші — не говорили про те чого не розуміють; ба, коли ж бо вони на те провідники...

Редакція "Діла" не вірить, щоби наша партія, як каже "Кurjer Lwowski", стала колись важним політичним чинником. Що-ж, віра річ приватна i, як учить досвід, звичайно пророчить невірно. Адже й сербским консерватистам i не снилося, щоби йіх радикали колись стали силою, а про те сербскі радикали тепер мають у руках цілу Сербію (а не забувайте, що то також по найбільшій части селяне). Наша партія вже тепер стоіть далеко ліпше, ніж стояли зразу сербскі радикали. Нас уже не переслідують за наші переконаня; визнавців тих переконань між Русинами чим раз більше, i хоть один львівский учитель-народовець ще 1885 р. чванився, що сам вибє радикалів, як гниди, то таки Бог ласкав — не дав нашому супостатови ріг, i ми не тілько що доси доховалися, а й почули в собі на тілько сили, що явно виступили яко партія. Наш виступ нагадає i всім колишнім руским радикалам гріхи, чи ідеали йіх молодости i з'єдинить йіх з нами для суспільноі діяльности, i коли ми небавом i не вдіємо нічого надто великого, то напевне споводуємо грунтовну реорганізацію наших партій на міцнійших основах, ніж національні та церковні формальности: живійші члени наших партій будуть мусіли, коли не зільлятися з нами, то бодай більше взятися до того, що ми — до матеріяльного та просвітного двигненя народу не в дусі церковщини та патріотичноі бляги, а в такім дусі, в якім двигаються освічені народи на світі, то б то в дусі всесвітно-культурнім, крайнім, що один може двигнути нашу національність, чи то наших людей з йіх матеріяльного та морального впадку.

Редакція "Діла" каже врешті, що так вона думав про нашу програму на перший раз; очивидно, надієся на поміч із провінціі, бо в генеральнім штабі не стало конценту. Що ще скаже "Діло" на нашу програму, на те ми зовсім не цікаві, a цікаві ми, чи встані народовці виступити з своєю програмою. Наша сила в вашій як i в москальофільскій безпрограмовости та в тім, що загалом наші обставини корисні для нашоі програми, отже, коли ви хочете помірятися з нами та вдержати при собі бодай тоту частину народу, що в "Просвіті", то мусите виступити з чимось ясним i реальним. Іншого виходу нема. Хиба що ви почекаєте, поки вас не пібють ще й наші католики, т. є. поки йім папа або хто не накаже виступити яко партія з соціяльною програмою. Усе промовляє за тим, що й така партія у нас незабаром повстане. А може ви чекаєте на те, щоби вас i москальофіли випередили? А от i москальофіли; скажемо й про те, як вони поставилися до основаня нашоі партіі.

"Червоная Русь" зараз підхопила те, що писало "Діло" про зйізд радикалів i заявила при тім, що про все передом знала²⁾ та не писала нічого через те, що се студентскі заходи — дарма що на зборах, окрім людей з давно укінченим університетским образованєм (між ними чимало й докторiв — титул, котрий так обожають наші старші пapтіі), були щe тілько слухачі університету — значить висшого наукового закладу, котрого напр. редактор "Ч. Руси", д. Марків i не бачив. Таким ми нікому не думаємо дорікати, але-ж власне через те й д. Марків, що сам нескінчив гімназіі, повинен уже раз перестати воювати "учениками", з котрих, по єго думці, головно складаєся "молоде" чи "наймолодше поколінє", бо під ним розуміються й старші віком люде (навіть поверх 40 літ), що не годиться ані з москальофілами (старі), aнi з народовцями (молоді). Так само невірно й те, буцім то наші прихильники "видятъ въ Шевченку и Федьковичѣ образецъ политического, литературного, экономического, общественного и релігійного направленія" (Ч. Р. ч. 226), бо у тих, любих нам украиінских діячів є хиба тілько здоров зерна в справах економічних, суспільних i релігійних; до образця йім у тих справах далеко вже хотьби через те, що вони тими справами не займалися систематично. Редакція Ч. Руси зробила би ліпше, якби не стала була на перепечаню з Neue frеіе Presse нашоі програми максімальноі i частини з політичноі мінімальноі — а якби надрукувала всю програму та росказала своім читателям, з чим вона не годиться. Се особливо було би цікаво в справах політичних. Вже-ж пора зрозуміти, що народ годі далі зацитькувати тілько "нашою церквою", "нашою азбукою" та іншими святощами — треба й перед ним виступити з ясною политичною, економічною та суспільною програмою. Що бодай ті селяне, що в общ. Качковского, дале стануть від вас того домагатися, на се вказує те, що на сегорічних зборах общества вони горяче привитали слово ч. Павла Думки.

Далеко цікавійше говорить про те д. О. А. М. в відтинку "Страхопуда" (ч. 19) п. з. Вздолжь и поперекъ.

"Въ Галичинѣ, — сказано там, — произошли надняхъ два необыкновенныи факты, взволновавшей до дна всѣ слои нашего общества. О нихъ астрономъ и хмарникъ, Фальбъ, не предсказывалъ, потому они случились совершенно неожиданно". Перший факт — нещастє дра Ом. Огоновского, на котрого рівночасно напали i уніятска консисторія (заборона "Житя Шевченка" з 1876 р.), i православний оборонець украйінофільства д. Пипін, що на-прах скритикував Исторію р. литературы Огоновского (автор при тім перебріхує зміст "Житя Шевченка" i як ученик низших шкіл нападає на особу д. Огоновского). "Другій фактъ, но уже большого значенія, состоитъ въ томъ, що члены украинофильской партіи, находясь въ постоянномъ прогресѣ, дошли до образованія новой, радикальной партіи. Тотъ фактъ можно было предвидѣти, такъ якъ украинофильство, представляемое "Дѣлом", лишено всякого основанія. Оторвавшись отъ исторической почвы, оно не даетъ взамѣнъ ея ніякой основной точки, на которой можно было бы твердо стати. Естественно, що мыслящіи люди не могли быти удовлетворены несбыточными мечтами въ родѣ возсозданія Сѣчи, или не могучи возвратитесь на путь исторического розвитія русского народа, избрали путь новомодного прогресса — соціализмъ. Тотъ "Исходъ радикаловъ изъ (галицкого) украинофильства, отъ людей варваръ" долженъ былъ послѣдовати еще и потому, такъ якъ радикалы, все таки люди идеи, тяготились фарисействомъ, велѣвшимъ имъ притворятись людьми вѣрующими, между тѣмъ якъ въ дѣлахъ вѣры они раціоналисты, приказывавшимъ имъ притворятись русскими, хотя бы и украинскими патріотами, между тѣмъ якъ они въ сущности не признаютъ ніякой народности (?!) Они запѣли украинофильскимъ утилитаристамъ Шевченкову пѣснь: "А кричите, що несете i душу i шкуру за отечество! Йій Богу, овеча натура! Дурний шию підставляє, i не знає за що..." и выбрались въ свояси, щобъ осчастливити галицко-русскій народу тѣмъ, чего они сами еще не имѣютъ, а именно: всеобщею подачею голосовъ, ровноправностью женщинъ, вѣротерпимостью и другими идеальными благами. Щобы старыи украинофилы радовались тѣмъ, що ихъ дѣти, ихъ надежда и упованіе, отошли тамъ, откуда нѣтъ возврата, того нельзя утверждати. Во всякомъ случаѣ они имѣютъ удобный случай видѣти плоды посѣянного ними зерна".

В сих словах москальофіла д. О. А. М. цікаво те, що з радости над горем наших народовців, він забувся i признає, що "молоде поколінє" — "люди мыслящіи" і "люди идеи", що якось дуже відбиває від того, що про те "поколінє" писано в "Стр." та "Ч. Руси", під редакцією О. А. Маркова. А воно би москальофільским головачам не конче нашим "виходом" радуватися, одно, через те, що ми все таки й на далі будемо близші до народовців i не в однім будемо йти спільно з ними; а друге, через те, що наша партія ачейже притягне до себе й москальофільску молодіж, тай не одного зі старших діятелів, — коли тілько ви тимчасом від себе не поставите такоі програми, котра би для ваших розумнійших людей стала намість нашоі. На всякий случай д. Маркову чеснійше би в самій "Ч. Руси" скритикувати наш виступ, ніж, — як нам бачиться, — пускати штубацкі бріхні в "N. freie Presse", "Deutsches Volksblatt" i др...

От i все, що сказали про наш виступ рускі газети. Йіх слабі напади та брак дотеперішного ружя — доносів i т. i., з одного боку, показують поступ серед нашоі суспільности, а з другого боку, показують, що наші заходи не такі то вже безпідставні, щоби йім не було місця в нашій крайіні. До того тепер нaшi провідники мусіли порозуміти, що з партією годі так поступати, як вони поступали з поодинокими людьми, що з нею таки треба числитися тим більше, що з таким напрямком починають числитися в цілій Австріі. Напір пoступового напрямку показався такий сильний, що перед ним подалися й ті, що давнійше репетували, викидали та мучили людей за одно признанє до таких засад.

На провінціі наш виступ наробив ще більшого шуму між Русинами, i є певна надія, що все зложиться в нашу користь — бодай селяне i все поступовійше з обох старших партій будуть за нами. Поки що противного нам тілько те, що три передплатники "Народа" відпали (тілько-ж, що після митрополичоі куренди протів "Народа"), i то один світский народовець, два другі попи, також народовці. Один із них, дуже видний i старший народовець — пише нам при тім таке: "За Вашого (Франкового) честного імени я пренумерував "Народ". Пізнійше достеріг я, що то не наш "Народ руский, лиш "le peuple" або "deutsches Volk". Потерпіть же, Панове, крихту, аж побачим, що зділали доброго на світі peuple i Volk, аж тогди буде час i на наш Народ, але, розумієся: руский!"

Ой, отче, кому як кому, а вам би треба знати, що богато вже зробив народ француский i німецкий навіть для нас Русинів; якби не йіх подвиги та не йіх розум, то ми й доси були би рабами та темняками. Хотіли би ми, щоби наш народ бодай так стояв тепер, як у Франціі та Німеччині; хотіли би, щоби й наша газета зрівналася з францускими та німецкими радикальними газетами. Нам ваше зрівнанє дуже приємне, хоть образовані Французи та Німці, почувши таке, певне повитріщують очи. Зрештою, хто хоче терпіти i ждати; хто думає, що такі заходи, як наші, "не на часі" — нехай здоров жде, аж Німці та Французи самі стануть таке робити на нашій Украйіні. Ми не завидуємо таким Русинам i в йіх сліди не підемо...

З чужих відзивів про нашу партію, ми звернемо увагу тепер тілько на деякі ворожі нам голоси. Вони роздалися в деяких німецких газетах та в більшій частині польских, при чому ті газети зійшлися в бріхнях на нову руску партію — дарма, що зрештою завзято ворогують. Так велико-капіталістична Neue freie Presse i Dziennik Polski, пустили в світ бріхоньку, що руско-украйінску партію заложили два польскі журналісти, або, після Dziennik Р. два сотрудники Kurjera Lwowskiego, се б то Іb. Франко та підписаний дарма, що сама редакція К. Lw остатного ніколи не вважала за сотрудника, бо він робив тілько коректу, а від яких пять місяців уже й того не робить; Франко-ж є руско-украйінский писатель, а тілько побіч того працює в К. Lw., де зрештою користнійше служить поступові рускоі справи, ніж не один сотрудник руских газет. Коли ж Neue freie Presse подала, в телеграмі зі Львова, нашу максімальну програму i дещо з політичноі мінімальноі, то велико-панскі польскі газети — Czas i Przegląd ударили на гвалт, що, мовляв "programem tej partji będzie dążenie do zniesienia indiwidualnej własności, do wytępienia wszelkiej religii, do zburzenia wszystkiego tego co istnieje, i do postawienia natomiast pomysłów komunistycznych i socjalistycznych". Навіть буцім то демократичний "Dziennik Polski" посвячує нам у 290 ч. ворожу передову статю, де нашим виступом стараєся побити "Kurjera Lwowskiego", що став по нашім боці (див. передову статю в 289 ч. п. з. Nowe stronnictwo ruskie). "Dziennik Polski", — так само як на другий день "Діло", не дуже вірить в те, щоби наша партія виросла na ważny czynnik polityczny", ale ubolewania godną jest rzeczą, że przybył nowy sojusznik tym, którzy wśród ludu sieją niechęć i rozgoryczenie, którzy kopią przepaść pomiędzy gminą a dworem (ми, противно, хочемо зільляти двори з громадами — до того йдуть відповідні уступи нашоі політичноі тай економічноі програми). Затим завважує "Dziennik Polski", що таким починають заходитися й німецкі соціялісти, що рішили підступити до люду польского в Познаньскім, наводить статю Dziennika Poznańskiego, що взиває шляхту й духовенство польске стати протів того нападу i кінчить так: "i my powinniśmy stanąć raz energicznie do walki przeciw tym szkodnikom i nie dopuszczać ich do ludu, którego teorje takie, jakie ma program "radykałów", do gruntu mogą zepsuć i zdemoralizować".

Що "Dziennik. Polski" розуміє під деморалізацією народа, легко догадатися — єму ходить о те, щоби народ сліпо йшов за двором, вибирав на послів самих польских панів i т. i. Грозьби єго ми не дуже лякаємося. Ми в сій справі станемо з єго прихильниками до боротьби спільно з Русинами старших партій; що ж до того, щоби нас не допускати до народу, то "Dziennik Р." трохи за пізно похопився, бо ми вже давно серед народу, i наша програма вийшла з огляду на єго теперішні потреби, єго настрій.

Нарешті згадаємо, як до нас поставилися краківскі демократи. Nowa Reforma посвячує нам у 244 ч. передну статю п. з. Rusko ukraińskie stronnictwo radykalne, в котрій, після Kurjera Lwowskiego, подає головне у нашоі програми, за тим повторяє злощасні слова "Діла", i кінчить так:

Z obowiązku publicystycznego obznajamy naszych czytelników z zasadami nowego stronnictwa podając jego program i dążenia. Sąd nasz о radykałach ruskich nie może wypaść dla nich korzystnie, to bowiem co my byśmy na pierwszym postawili planie, kwestja narodowościowa, schodzi w programie radykałów do rzędu postulatów niemal obojętnych. Taki program, jak go postawiło nowe stronnictwo ruskie, podpisać mogą radykaliści włoscy, niemieccy, hiszpańscy, i t. d. byle tylko w tytule zmieniono wyrazy "ukraińsko-ruskie", na "włoskie, niemieckie lub t. p." i w tekście programu tężsamą uwzględniono zmianę.

To, o co nam szczególnie idzie, mianowi cie, na jakiem stanowisku staną radykali w stosunku do Polaków — o tem nic mówią ani słowa, milczą. Jak żadnemu prawie stronnictwu politycznemu nie można zarzucić, że wszystko, do czego dąży jest złe, tak samo ma się rzecz z radykałami ruskimi. Niestety! To, co z żądań ich jest słuszne, tego domagają się także demokraci innych narodów, a postulata nowe, jakie chcą zaszczepić na tej ziemi, nie tak łatwo się przyjmą. Na gruncie polskim lub ruskim nie tak prędko zejdzie posiew obcy.

Осібно на ci всі закиди N. Reformy не потребуємо відповідати, бо вже-смо на головні відповіли "Ділу"; скажемо тілько, що що до Поляків (як i що до Москалів, Мадяр, Волохів і т. i.,) то будемо держатися ось-чого: боротьба протів усякого старшованя, з одного, i союзна дружба з польскими робітними людьми та приятелями свободи i поступу, з другого боку. Що де в чім i польскі демократи ітимуть спільно з нами, виходить з власних слів N. Reformy.

Знаємо добре, що наведені повисше ворожі нам польскі голоси, не остануть тілько голосами, що за ними піде протів нас звістна частина польскоі, а то й рускоі суспільности, іменно тота, котрій народні справи зовсім не в голові; що через те нам i тепер ще не прийдеся йти по рожах, — але-ж можемо потішитися тим, що в самій Галичині будемо мати за собою все справді поступове в рускій, польскій а по части й жидівскій суспільности. Ми певнісінькі, що будемо мати за собою i всіх щирих поступовців у Росіі, особливо на Украйіні ³⁾ а також в Австріі (як i в решті світа), особливо-ж робітницкі організаціі та йіх світлих провідників i борців за людскі права. На доказ того, ми можемо тепер нанести письмо від звісного посла Пернерсторфера, котрого мови в віденьскій раді державній трясуть цілою Австрією. Письмо адресоване до Ів. Франка, яко співробітника Kur. Lw. i в перекладi на нашу мову звучить так:

"Відень, 15 жовтня 1890.

Вельми шановний Добродію! В письмі з 11 с. м. підписанім між іншими й Вами, звіщаєте мене про основанє рускоі радикальноі партіі. Правда, міні мабуть ледви прийдеся, прямо підпирати Ваші прямованя, та розумієся само собою, що я йім бажаю як найліпшого успіху. Бодай-же Вам повелося, зняти свій люд до енергічноі діяльности, щоби він зміг також працювати коло будівлі людскоі свободи та загального щастя. Любов до свого люду — найдорожше добро для всякого мужа, похоже Вам найти настоящі способи. Прошу поздоровити й інших добродіів членів виконавчого комітету, також підписаних на письмі до мене, тай о стаю щиро Вам відданим — Пернерсторфер".

Прихильність кількох таких людей, як д. Пернерсторфер, стане нам зовсім за всякі грозьби чужих i цвіріньканє своіх. Тілько організаціі однодушя, праці i праці енергіі i такту, а побідимо скорше, ніж хто-небудь думає.

1) 3 чужих людей, напр. д. М. Ф. автор звісних статей в "Народі", чоловік, що має добре Росію тай Західну Европу, пише нам власне: "Ваша программа вполнѣ практична. Я бы только подставилъ в мѣсто словъ: радикализмъ, научный соціялизмъ — украинскія слова. Это важно по многимъ причинамъ".

2) Частинка запросин була случайно писана на кватирі у одного москальофіла-академіка, що очивидячки розніс межи старших москальофілів подану там програму зйізду (нічого іншого він не знав тай не мiг знати. Зрештою, ми з нічим не крилися, i якби напр. в редакціі "Черв. Руси" знали були щось непевного, то би по своєму звичаю, зробили були з того ліпший ужиток, i нам би не так легко було пішло зi зйіздом). Отже молодому москальофілови не завадить знати, що хто хоче бути справді образованим чоловіком, повинен в таких разах прикусувати язик. Чейже пора молодіжі москальофільскій вибратися з донощицкого болота, в котрім по вуха бродить частина йіх старших братів, а на самім переді редакція "Черв. Руси".

3) Власне дістаємо з Украйіни вістку, що одна частина світлих Украйінців (молодші) зовсім солідаризуєся з програмою нашоі партіі, навіть в подробицях мінімальноі програми, а друга частина (старші) годиться з нами в основних справах i будуть підпирати нашу партію, тай єі орган "Народ". Ся вістка найдорожша нам з усего, бо таким чином, при обопільній праці, енергіі та помочи нам чей поведеся зблизити Галичину з Украйiною так, як вони ще ніколи не були зближені. Само собою розумієся, що наша партіия робити буде все можливе, щоби вплинути на відстороненє політичного гнету на Украйіні, на добутє політичноі свободи, до чого, по нашому, тепер повинні бути напражені всі украйінскі сили, — запевне в союзі з такими-ж силами інших народностей Рocii.

[Народ]