І.
Гей, дївчино чорноброва,
Вже кінчить ся ніч майова,
Вже у стайнї на припонї
Підківками дзвонять конї
І іржать, мов кличуть нас:
В дорогу час! В дорогу час.
Дай же руку на прощаннє,
Нахили уста в останнє,
Нахили уста, дївчино,
За хвилину може згину.
За хвилину. Хочби рад,
Не верну в сад, в вишневий сад.
Нахили уста, мов рожі.
Бачиш? Меркнуть зорі божі,
Бачиш? Сонце сходить грізно.
Будь здорова, бо вже пішо!
Маю прочуттє грізне...
Забудь мене! Забудь мене!
ІІ.
Забудь мене! — Вже кінь біжить,
Земля дуднить, трава горить,
Весь світ палає, мов пожар,
А в мозку гук, а в серці жар.
Куди ідеш? Куди і де?
Той шлях у безвісти веде.
Той шлях у крови, кінь в пінї,
А ми у снї, в крівавім снї.
Приснись на мить! Диви ся — гай,
В гаю хатина, ніби рай,
А б тій хатинї — Боже мій!
Вона, сама!... Стій, коню, стій!
Не став мій кінь. Не чув мене,
Земля дуднить, а він жене,
Весь шлях у крови, — кінь в пінї,
A я у снї, в крівавім снї.
[Вістник Союза визволення України]
31.10.1915