У 95-ту річницю героїчного бою польських жовнірів із переважаючими більшовицькими силами в околицях села Дитятин, що біля Галича, урочисто відкрили та посвятили відновлений військовий цвинтар.
В історію наших західних сусідів ця битва увійшла під назвою «Polskie Termopile», що нав’язує до аналогії з героїчною грецькою обороною від персів Термопільського гірського проходу у 480 р. до н. е. Ця битва стала в європейській культурі символом героїчного мучеництва. «Українськими Термопілами» часто називають бій під Крутами, а останнім часом – також героїчну оборону Донецького летовища.
Після укладення договору між вождем відродженої Польської держави Юзефом Пілсудським і головним отаманом Української Народної Республіки Симоном Петлюрою їхні об’єднані збройні сили протистояли наступу спільного ворога – більшовицькти арміям Будьонного й Тухачевського, що 1920 року через цю місцевість прямували на захід, щоби знищити Польщу та поневолити Європу. На лівому березі Дністра оборону тримали Восьма польська дивізія піхоти й українська кавалерія.
Нерівний бій біля Дитятина почався 16 вересня 1920 року о 9 годині ранку і безперервно точився до 3 години пополудні. За свій героїзм його польські учасники були удостоєні найвищої військової нагороди – Virtuti Militari.
У листі до учасників урочистості в Дитятині, що відбулася 19 вересня ц. р., президент Польщі Анджей Дуда підкреслив, що в тій битві матеріалізувалося гасло борців за незалежність Речі Посполитої: «За нашу і вашу свободу». Воїни третього батальйону 13 піхотного полку та двох артилерійських батарей Війська Польського під проводом капітана Яна Рудольфа Габрися гідно виконали наказ «боронитися до останньої краплі крові». Завдяки їх героїчному спротиву вдалося затримати набагато переважаючі ворожі сили.
«Перемога поляків у війні проти більшовиків не принесла відродження суверенної України, але Дитятин став знаком польсько-українського братерства зброї, – зазначив Анджей Дуда. – На вшанування пам’яті про майже сотню полеглих бійців біля Дитятина було збудовано каплицю та встановлено меморіальну таблицю на Могилі Невідомого Солдата у Варшаві. Комуністичні власті знищили ці пам’ятки, проте не змогли стерти пам'ять про Польські Термопіли. Ця пам'ять, яка тепер отримує міцний і гарний вигляд, нині особливо важлива і своєчасна. Найвища жертва, яку принесли польські солдати, щоби врятувати українських союзників, - це символ спільної долі, що пов'язує наші два народи. Незалежна Польща і незалежна Україна дуже близькі і необхідні одна одній. Нехай про те нагадує тепер це місце, де ми складаємо шану героям нашої спільної – польської і української свободи. Вічна пам’ять полеглим на полі слави!».
Польський президент Aнджей Дуда висловив подяку всім, хто зберіг від забуття місце поховання польських воїнів і домігся відновлення військового цвинтаря.
Старожили Дитятина пам’ятають, яким був меморіал
Місцеві літні жінки розповіли, що, за переказами їхніх родичів-очевидців, більшовики розрубували шаблями навпіл оточених польських воїнів та знущалися навіть на їхніми мертвими тілами. Їх поховали на одному із пагорбів, де згодом було збудовано пантеон і капличку. Щороку там відправляли поминальне богослужіння римо- і греко-католицькі священики. Після Другої світової війни це місце сплюндрували, але всупереч компартійним вказівкам ніхто з місцевих колгоспників не наважився розорати місце зруйнованого польського військового меморіалу, від якого залишився лишень кущ глоду. У 1990 році там поставили хрест.
Єпископ Мар’ян Бучек і Шимон Гатлас
Таким у 2009 році побачив це місце Шимон Гатлас, який приїхав із Польщі, аби побачити, де була битва, про яку чув з родинних оповідей.
Разом із о. Ґжеґожем Цимбалою, монахом францисканцем з монастиря у сусідніх Більшівцях, вирішили організувати там скромну поминальну відправу. Прийшли місцеві селяни, щоби спільно помолитися. Відтоді поляки й українці щороку молитовно відзначають у Дитятині річницю битви з більшовиками. Знайти кошти для відбудови військового цвинтаря допомогла невтомна добродійка Вєслава Голік із Польщі, завдяки якій у Більшівцях за участі францисканців і місцевих селян відбудовано Марійський санктуарій, а також монашу обитель, де створено Молодіжний центр миру і поєднання. Лише за два місяці було відновлено військовий цвинтар, який, за словами Надзвичайного і Повноважного Посла Польщі в Україні Генріка Літвіна, дещо нагадує славетний польський пантеон на Монте Кассіно в Італії.
Військовий капелан Польської Автокефальної Православної Церкви
Процесія греко-католиків
Відновлений меморіал посвятили римо-католицький єпископ-емерит Мар’ян Бучек, військовий капелан Польської Автокефальної Православної Церкви і представник духовенства УГКЦ. Місцеві греко-католики разом зі своїми священиками процесійно, через поля, прийшли на урочистість. Особливу подяку ініціаторам відновлення меморіалу склав секретар Ради охорони пам’яті й мучеництва Польщі проф. Анджей Кшиштоф Кунерт. Виголосили теж слово офіційні представники галицької районної й івано-франківської обласної влади. Прогримів салют від прибулої з Варшави почесної варти Війська Польського.
У нашій розмові польський сенатор Лукаш Абґарович пригадав також відновлений цього року польський військовий меморіал у Задвір’ї біля Буська. Героїчний бій трьохсот молодих добровольців з кіннотою Будьонного, що стався там 17 серпня 1920 року, теж отримав назву «Польські Термопіли». Принагідно згадали генерала Армії УНР Марка Безручка, який особливо вславився при обороні Замостя.
А яка ж доля поховань союзників – вояків Армії УНР? – не раз запитував у присутніх на урочистості в Дитятині. Зі слів старшого віку селян і о. францисканця Ґжеґожа Цимбали (він теж цим цікавився), петлюрівців забирали з поля бою і хоронили на українських цвинтарях. У Дитятині й у сусідніх селах про такі поховання не знають. Кілька років тому в Кременецькому районі на півночі Тернопільщини відбулося урочисте перепоховання ексгумованих останків невідомих українського та польського воїнів, які загинули в бою з більшовиками 1920 року й були поховані у спільній могилі на чиїйсь присадибній ділянці. Зі зрозумілих причин десятиліттями приховувалося, хто там спочив. Не виключено, що інформація про такі поховання може бути також як у польських архівах, так і в архівах Армії УНР.
Світлини автора
26.10.2015