Тов. Павлову.

I знову кров, гаряча кров

Зросилa рідний край.

Веселий вчора ще, здоров,

А нинї — умирай.

 

Ще вчора ливсь, мов рачка та,

Бадьорий, гордий спів,

A нинї зсинїли уста

І голос занїмів.

 

Ще вчора серце било в нїм,

Летїли рої дум,

Де рідні люде, рідний дім.

Пощо? Хиба на глум!

 

Ще вчора мрії золоті

Снувалисъ в голові,

А нинї, нинї — мрії тi

Летять оттут в рові...

 

Прощай, товаришу! Прощай!

Ти згинув як герой,

Прийме тебе твій piдний край

На вічний упокой.

 

[Вістник Союза визволення України]

17.10.1915