Хто з найширшого кола музикантів чує ім’я композитора Олександра Саратського, той напевно згадує джазову обробку «Цвіте терен» – хіт серед його хітів. Більш вузьке коло знає, що Саратський-старший – універсальний музикант, музикознавець, піаніст-соліст, імпровізатор, композитор, аранжувальник, організатор і диригент біг-бендів, багатолітній викладач курсу «Історія та теорія джазу» в Національній музичній академії України в Києві. І, напевне, найбільш втаємничені, орієнтуються у скількох країнах та на скількох континентах звучить музика митця, які славетні колективи і виконавці-солісти її виконують, на яких фестивалях вона звучала, в яких концертних залах били браво її авторові.
Палітра адресатів творів Олександра Саратського дуже широка: від п’єсок для малюків, до музики для кіно, театру, військових духових, камерних, симфонічних оркестрів, біг-бендів, вокально-інструментальних ансамблів і рок-гуртів, камерних академічних і джазових складів… Композитор має величезний досвід адаптації творів до різного виконавського арсеналу і сам постійно залучений до виконання, адже в багатьох авторських програмах передбачені фортепіанні імпровізації, а в деяких творах – сольні імпровізаційні розділи. Так, наприклад, в торішньому турі з авторськими програмами містами України (Житомир (03.03), Рівне (04.03), Тернопіль (05.03), Львів (06.03), Київ (18.02) йому довелося щоразу міняти програму, відповідно до наявності і типу оркестру: «…із симфонічним оркестром я можу зіграти Перший, Третій, П’ятий і Восьмий концерти, а Другий і Четвертий – із камерним. А якщо у Рівному немає флейти, то я не можу виконати Дев’ятий концерт, а граю Сьомий».
Концерт 7 березня у Львівському органному залі під назвою «Симфонія вічного кола», що став ще одним бенефісом композитора, містив два оркестрові твори, один з яких був світовою прем’єрою. Анонси подавали дивовижні філософські назви частин і пророкували універсалізм, «глибину філософських парадигм», «загальнолюдські цінності, про сенси, яким не одна тисяча років». І дорогою на концерт думалося: невже майстер джазової імпровізації і досвідчений диригент біг-бендів, учасник естрадних, джазових та рок-ансамблів цілковито перевтілиться на чинного академіста у жанрі симфонії?
Та при ближчому знайомстві виявилося, що академічні оркестрові жанри авторові дуже близькі. Лише фортепіанних концертів у його доробку 11, а також скрипковий і два подвійних! А ще є «Фантазія» на теми І. Дунаєвського (2005), Симфонічна картинка «Музиканти в дорозі» (2009), Сюїти для фортепіано з оркестром № 1 (2004) та № 2 (2007) і новенька «Українська сюїта (7 українських пісень)», світова прем’єра якої відбулася цьогоріч 11 лютого в Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України у виконанні Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України (художній керівник та головний диригент – Володимир Сіренко) разом з Концертом для фортепіано з оркестром №11 in C з автором як солістом.
Львівський органний зал же анонсував прем’єру симфонії, написаної на його замовлення в межах стратегії розвитку української академічної музики Ukrainian Live. І коли дізнаємося позицію митця щодо цього жанру – отримуємо векторно протилежні твердження. В одному з інтерв’ю недавнього часу в журналі «Музика» на питання «Ви створюєте симфонії, хоча вважаєте, що цей жанр відходить» композитор відповів: «Так! Він помирає. Це я кажу безапеляційно як музикознавець. Епоха симфоній і опер минула з ХХ століттям. У всього є початок і кінець», і невдовзі написав… Симфонію № 6 для потрійного складу оркестру в шести частинах.
Так, до цього твору митець уже створив Симфонії № 1 F-dur (2005–2010), № 2 g-moll (2008), № 3 c-moll «2014» (в 3-х частинах, 2022), № 4 «Чоколівську» (2022–2023) і рівно рік тому, 18 лютого 2025 року в Колонному залі ім. М. В. Лисенка Національної філармонії України відбулася прем’єра Симфонії № 5 у виконанні оркестру «Liatoshynskyi Capella» під орудою Богдана Пліша. Виявляється, для О. Саратського жанр симфонії є одним з найулюбленіших: «У ньому дуже зручно висловлювати саме те, що думаю». Більше того, це рятівний і зцілюючий жанр: «Коли почалася активна фаза війни, у мене був ступор: здавалося, що життя скінчилося. Але за три дні я сів за партитуру, почав писати Четверту (“Чоколівську”) симфонію – і це повернуло мене до нормального стану. Музика мене буквально врятувала. Творчість має терапевтичний ефект – вона структурує моє життя».
Якою ж стала прем’єра нового симфонічного твору у Львові, першопрочитання якого відбулося силами академічного симфонічного оркестру Луганської філармонії під орудою Івана Остаповича? Це третя з симфоній Олександра Саратського, яка має програмні установки, її назва «Kύκλος» («КОЛО»). Окрім цього композитор дав назви нетиповим для симфонічного циклу шести частинам – грецькою, латиною та англійською, з відсиланням до вічної значущості заторкнутих автором тем. Але до їх розкриття він підходить з позицій музиканта, відкритого до найширшої, найдемократичнішої аудиторії, балансуючи між лайтовою академічною традицією і естрадно-джазовими засобами. Завдяки цьому музика набуває видовищності і сюжетності захопливого фільму, в якому парадоксально суміщаються та чергуються медитативні розділи, епічні епізоди, екшн, загрозлива мефістофельська іронія, відгомони пізнаваних інтонацій шлягерів світової класики, естрадних куплетів та музики курортного оркестру…
Перша частина «Aeternitatis. Initium» («Вічність. Початок») є пастораллю, в якому на тлі остинатних формул басу і звуконаслідувань пташиного щебету розгортається тепла людяна гобойна тема. Наступна – «Struggle. Drive» («Боротьба. Драйв») має багатотемну рапсодичну структуру, де кожна наступна фаза розвитку подана з прискоренням. Окрім співучої теми, мелодика часом єхидна, часом задерикувата чи радісно-мажорна, в розвиток якої вклинюються епізоди жорсткої драматизації.
У третій частині під назвою «Proditio, angelus tenebrarum» («Зрада, ангел темряви») співставляються і взаємодіють в контрапункті довірливо-лірична, пісенно-декламаційна сфера і підступна мефістофельська – спочатку наче гумористична (інтонаційно близька кіномузиці І. Дунаєвського, одеським естрадним куплетам), а згодом – все більш відверто саркастична і зневажлива.
Філософським центром твору є частина «Τέλος, Θάνατος» («Кінець, смерть»). Вибір художнього рішення є очікуваним: форма близька до пасакалії, у поєднанні з хоралом, до них долучаються удари дзвону. У центральному розділі ніжну флейтову елегію поступово задавлено важкими акордами оркестру. Крізь руїни першого образу пробиваються розмовні, ліричні фрази скрипок. У кульмінації контрапунктично поєднано образ деструктиву (механічне остинато) і людяної теми. У репризі хоралу на тлі пасакалії панують мідь і ударні як втілення неминучого кінця, торжества смерті, їх доповнюють трепет і завмираючі удари пульсу.
Частина з назвою «Flight. Μετέωρα» («Політ. Метеор») трактована в майже мендельсонівських традиціях, у ній поєднано пурхотливі пасажі струнних і політність валторн, яка створює ефект простору небес. В їх оточенні проводиться наскрізна людяна тема.
Заключна частина «Kύκλος. Deus est aeternitas» («Коло. Господь є вічністю») є своєрідним підсумком циклу, який містить численні алюзії до попередніх частин: тут і іронія, і жарт, і курортна естрада, і тепла лірика, і невблаганна хода смерті, і видозмінена тема пасакалії та хорал. Проте у своєму масштабному циклі автор формує позитивний і тихий висновок, даруючи спокій і надію.
Тож у новій симфонії Олександра Саратського розмова з цілим залом зранених війною душ про вічне, людяне, космічне, інфернальне виявилася щирою, образною і відкритою, а найголовніше – цілющою. А вишенькою програми стала весела і сердечна симфонічна картинка «Музиканти в дорозі», дотепна музична історія у формі рондо в еталонному «саратському форматі», в якій слухачі помилувалися діксилендом, регтаймом, реггі у виконанні абсолютно академічного колективу. Впевнена, задоволення від зустрічі з цією музикою отримали усі – і виконавці, і слухачі. І хоч вона не кладеться в рамки строгих уявлень про суто академічну сферу творчості, потреба в музиці такого плану дуже велика, особливо в теперішній час – бо вона повертає до найголовніших істин людяності і дарує духовну опору.
Фото: Олександр Кириловець.
20.03.2026