В початках серпня виїхав др. Володимир Бачинський до Львова на декілька днїв, засягнув там інформацій в познайомлених зі справою людей про наші інституції й товариства й ласкаво подїлив ся ними з нами. Згадані вістки доповнили ми подекуди даними, опублїкованими в українських часописях.
Наукове Товариство ім. Шевченка. По входї російських військ до Львова салдати й офіцери-Українцї купували багато книжок, а передо всїм "Кобзаря", кажучи, що хочуть умирати з Шевченком. Дня 22 вересня 1914 замкнули російські власти книгарню і забрали ключі. Поданнє управи о дозвіл на дальше ведення книгарнї полагодили відмовно. В другій половинї лютого перевели в книгарнї ревізію, а що не принесли з собою ключів, виважили задні двері і потім примкнули. При ревізії майже нїчого не забрали, бо не видко нїяких шкід, і полишили всї книги до дїловодства. Майже цїлий персонал книгарнї на війнї. Книгарню провадить панї Панькевичева при помочи свіжо заанґажованих панночок. Інтерес іде тепер досить добре. Купують переважно Нїмцї українські картки, словники й нїмецьку белєтристику. Управителя книгарнї Дермаля арештували Москалї разом з нотаріяльним кандидатом Михайлом Мочульським 23 грудня 1914 р. в помешканні проф. Грушевського в часї переводження ревізії. Обох їх на підставі засуду перед Великоднем вивезли до Симбірска. Підставою засуду був лист п. Грушевської, найдений у Мочульського при ревізії.
В лютім 1915 р. переведено ревізію рівночасно в бібліотецї, друкарнї, переплетнї, музею і в усїх льокатирів камениць Товариства Шевченка. З біблїотеки забрали невелике число книжок до цензури й ті книжки забрав правдоподібно до Росії делєґат мінїстерства внутрішнїх справ Драґомірецкий. Щастєм у нещастю було для біблїотеки, що її перенесено безпосередньо перед вибухом війни з "Академічного Дому" до дому при вул. Чарнецького ч. 26, тому була невпорядкована й такою остала досї. Біблїотеку порядкує тепер др. Іван Крипякевич.
Музей Товариства по ревізії опечатали. З колєкції гуцульських перстенїв забрані що кращі; щезли кращі гуцульські топірцї, старі кріси з музейної збірки. В колєкції гончарських виробів побито деякі окази, так само писанки. Музей наглядає тепер артист Іван Труш.
Найболючійше представляється справа друкарнї. Дня 11-то падолиста оголошено приказ, аби всї Львівські друкарнї внесли прошеннє о концесію. Не внести такого прошення значило наразити ся на конфіскату друкарнї. Та здаєть ся, конфіскату сеї друкарнї російські власти наперед постановили. Дня 25 грудня отримав її управитель письменне рішеннє від полковника Скаллопа: "не разрѣшается". Переплетнею Товариства, що від 5-го вересня не функціонувала так само, як друкарня, Москалї не інтересувались, тільки знищили все полотно.
Цензор Сухотін заглядав часто до друкарнї з жандармом, чи нема чого цензорувати. А як прийшла памятна ніч з 17-го на 18 лютого 1915 р., коли саме зроблено облаву на львівських Українцїв, тодї зревідовано докладно й Товариство, його доми при вул. Чарнецького й "Академічний Дім" — все від криш до пивниць. Шукали каблїв і притім усюди повиломлювали двері, попсували замки й перевернули все до гори дном. А щоби нїхто по оглядав руїни, знову все позабивано й опечатано всї заведення Товариства — друкарню і переплетню, музей і біблїотеку з їх канцеляріями.
Дня 16 квітня російська жандармерія передала офіціяльно друкарню і переплетню штабовому капітанови Наркевичеви для друковання "Львовского Военного Слова." З персоналу Товариства він не взяв нїкого до роботи, мав "своїх". Скористав тільки з готових засобів паперу, але так ґрунтовно, що навіть на ковертах з фірмами Товариства, на ковертах з фірмами наукових секцій і комісій вибивав фірму своєї редації з державним орлом і пускав їх у курс, хоч замазана друкарським чорнилом фірма Товариства остала ся читка.
Редактор "Военнаго Слова" зміняв реґулямін праць у друкарнї, переносячи їх з дня на ніч. Перешукано всї закамарки друкарнї, переплетнї і магазини. У зецернї перемішали всї роди черенок, яких не вживали. У переплетнї бавили ся машиновим ножем тим способом, що різали на куснї всї квітарі Товариства й усякі записки. З біблїотеки й рукописей д-ра Ст. Томашівського зробили стирту сміття.
Втїкаючи зі Львова, велїв редактор "Военнаго Слова" забрати з друкарнї Товариства три найлїпші друкарські машини. А що вже не було часу впорати ся з ними, вдоволив ся тільки найновійшою. Останнїх пять велїв знищити. На щастє прикликаний машинїст демонтував їх так, аби потім дали ся легко направити. Деяку скількість шруб, які повикричували з машин, удало ся сторожеви друкарнї видурити від салдатів. До взятої машини вибрав Наркевич найновійші черенки. Оставив помішані старші.
В канцелярії друкарнї понищили й порозкидали акти, забрали підручний маґазин видань Товариства й ілюстровані книжки. Не найдено також поки-що скриптів, призначених для видань Товариства. Друкарню наглядає тепер дир. Криловський. За Наркевичем повезено всї бюрка, шафи, крісла, з канцелярії Товариства, а властиво Наркевич виміняв їх тільки за декілька инших меблїв, привезених звідкись до редакції "Военнаго Слова". Страт має Товариство на кількадесять тисяч корон.
Що до "Академічного Дому" при вулиці Супінського, то по ревізії забрали до арешту на якийсь час майже всїх сторожів. В домі була касарня і салдати понищили все, навіть річи сторожів.
Інформації про Т-ство Шевченка давали панї Панькевичева й др. Ів. Крипякевич. Пор. ще статю д-ра В. Щурата в 37 ч. "Дїла".
[Вістник Союза визволення України, 26.09.1915]
Товариство "Просвіта". Льокалі товариства запечатали 6 вересня, одначе не забрали анї не ушкодили нїчого при ревізії. Під гострою загрозою звелів Фатіянов редакторови Юл. Галицькому вивісити російську хоругву. По арештованню Ю. Галицького установив суд куратором каменицї "Просвіти" проф. Мик. Яцкова. На жаданнє російських властей (радник Качоровський) заплатив Яцків 333 рублїв чиншового податку; гроші дістав з "Краєвого Союза кредитового". Просвіта була запечатана до суботи 7 серпня. Отворив її др. Озаркевич. В понедїлок 9 серпня відбуло ся засїданнє присутних членів Головного Видїлу. Брали в нїм участь др. Озаркевич, інжинїр Ю. Мудрак, др. Крипякевич, др. В. Бачинський, Ярослав Колтунюк, кур. Мик. Яцків, др. Пежанський і член контрольної комісії проф. О. Скрептович.
Українське педаґоґічне Товариство. Найбільшою стратою, яку потерпіло товариство, се вивезеннє дуже заслуженої заступницї голови товариства, учительки Константини Малицької. Її арештовано в ночі з 17 на 18 лютого, тримано цїлий час в арештї і вивезено разом з д-ром Охримовичем, др-ом Шухевичем й иншими. При арештованню панї Малицька унесла ся і гостро виступила проти московських посїпак і за сей "опір властям" мала терпіти в вязницї великі прикрости. Опікувала ся нею її тїтка, сестра покійного крилошанина Петрушевича, дуже їй віддана: посилала їй харч, зложила на кошти її перевезення 200 рублїв і дала їй гроші на дорогу та виправу.
Позатим вийшло товариство з часів московської інвазії без більших страт. Так будинок товариства при вул. Мохнацького ч. 12 не нарушений, шкільне уладженнє не ушкоджене, канцелярійні акти та все инше в порядку. Московські шкільні інспектори (Плєский і Юшкевич) оглядали декілька разів шкільні салї і носили ся з заміром заложити в будинку товариства московську школу, але до сього не прийшло. Будинком товариства опікував ся давній сторож Григорій Олїйник, котрому директор М. Мороз виплачував правильно платню. Дир. Мороз (він саме був помічний д-рови Бачинському при стверджуванню стану товариства) перебув цілий час московської інвазії у Львові і від хвилї арештовання панї Малицької мав надзір над майном товариства. Він виплачував місячно по 200 кор. на рахунок ціни купна попереднїй властительцї каменицї при вул. З. Хшановської з готівки над 2000 кор., яку мало товариство в "Краєвім Союзї кредитовім". По увільненню Львова заповів їй, що більше не платитиме.
Український Національний Музей, фундований митр. Шептицьким. Москалї забрали тільки архив митрополита, опечатали переписку Mиx. Павлика й переписку Павлика з митр. Шептицьким, але її лишили. В часї російської інвазії уладив архитект А. Лушпінський виставу української архитектури. Не мала вона великого поводження, бо була готова аж у маю, коли Москалї розпочали вже відворот. Музей провадив др. Іл. Свєнцїцький, якого вивезли Москалї 30 червня, а тепер провадить сестра його Михайлина Береза, учителька з Таньковець, повіт Долина, під доглядом провізоричної курателярної ради (дир. Сидір Громницький, Семен Кульчицький, мітрат Білецький. о. Дзерович й инші).
Краєвий Союз кредитовий. Цїлий час урядувало товариство під проводом дир. Костя Паньківського, що робив людям багато доброго. Гроші мав "Союз" зі сплат "Народної Гостинницї", "Достави", "Молочарського Союза" й о. Трешневського з Хороброва (за торговельну спілку). Директора Паньківського арештовано 17 лютого, випущено по 10 днях. Тримали його в арештї також в часї побуту царя. Вивезли його зі Львова в останніх днях.
Днїстер. По інвазії Москалїв почали москвофіли голосити, що всї наші товариства будуть закриті, й відраджували членам "Днїстра" платити премії, а зате вказували як на одиноке товариство "Славію".
Дня 4 жовтня проголошено указ ґубернатора, яким заборонено фукціонованнє всякого роду товариствам, союзам і стоваришенням, доки кожде з них не отримає осібного позволення. За переступленнє указу загрожено карою трьох місяців тюрми або 3,000 рублїв. По затягненню неофіціяльних інформацій, що сей розпорядок не відносить ся до асекурацій і банків, і по сумнім досвідї "Союза Господарсько-торговельних Спілок", котрому на внесене прошеннє відповіли: "нєльзя", "закрить" за вашу українську, мазепинську "дураческу політику" — "Дністер", аби не попасти в "глаза" начальства подібно, як польські і жидівські інституції, старав ся продовжувати діяльність без "разрѣшенія" і стрічає ся щораз з більшими перепонами.
Передовсїм не видали власти нашим лїквідатором охоронних, тільки звичайні перепустки на переїзд без означення цїли так, що ліквідувати та списувати протоколи зі сторонами було "опасно" й можна було наразити ся на підозріннє, що збираєть ся датки на шпіонські цїли. Начальник жовківського повіту видав писемну заборону приймати та складати в "Днїстрі" премії; такі самі заборони устно видали начальники в Перемишлянах, Жидачеві й инших повітах. Деяких аґентів арештовано, багатьох вивезено. Рівночасно сипали ся до "Днїстра" упімнення о зложеннє державного податку. Дудикевич з Валявським явили ся в дирекції, жадаючи льокалю на "Прикарпатскую Русь", і грозили, що инакше впакують військо. Правдо, не спровадились, але декілька разів являлись військові власти, щоби забрати льокаль на шпиталь або мешкання, питаючи все про "разрѣшеніе".
В ночі на 18 лютого 1915 арештовано рівночасно з иншими виднїйшими українськими дїячами директорів д-ра Федака, д-ра Охримовича й урядника Царевича. В найблизших днях позволив "ґрадоначальнїк" Скаллон видати оголошеннє до членів по російськи й українськи та небавком появила ся статя в "Прикарпатскій" дня 23 лютого 1915 ч. 1551 під заголовком: "Мазепинскіе легіонери", в котрій між иншим нападено на "Днїстер", що він навіть в часї спокою був чисто-полїтичною орґанїзацією, що мав по селах сїть аґентів і постійні зносини з стрілецькими орґанїзаціями, а в часї війни асиґнував із своїх фондів на приказ Головної Ради суми на орґанїзацію мазепинських лєґіонів. Того самого дня явило ся трьох жандармських офіцерів з запитом про "разрѣшеніе". На се урядники дали друковане утраквістичне оголошеннє, відсилаючи по близші інформації до директорів у тюрмі. На другий день появила ся в "Прикарпатскій" нотатка "Возобновленіе дѣствій кредитно-страхового общества Днѣстер": "Як довідуємо ся (далі місце сконфісковане, здаєть ся, було: "мазепинское") кредитово-асекураційне товариство у Львові дістало "разрѣшеніе" влади на відновленнє своєї дїяльности.
Се все робилось очевидно в цїли, щоби "Днїстер" тим менше сподївано заскочити ревізією і лекше знайти причину замкнути товариство. Дня 11 марта коло 11 години рано з'явив ся в "Дністрі" полковник жанд. Лукіянов з приставами й великим відділом городових, а, заставивши всї входи й не удаючи ся до нїкого з управи, зігнав урядників на кождім поверху до одної кімнати, а там, грозячи, що буде стріляти, як хто рушить ся ("строй ся смирно"), перевели строгу особисту ревізію в усїх, забрали всї ключі від дверей і кас без перечислення готівки, опечатали вcї двері, поставили караул і попровадили більшість персоналу під ескортою, аби перевести домову ревізію. По ревізії зараз арештовано: Зенона Рутковського, начальника канцелярії "Днїстра" й директора "Союзного Базару": д-ра Василя Стасюка, асекураційного технїка й урядника "Карпатії"; Михайла Мандзїя, студента прав і практиканта товариства; Гриця Орищина, практиканта; Евгенїю Басаївну, манїпулянтку. Всїх арештованих приведено коло години 8 вечором до жандармерії, а звідтам коло 11 години в тюрму на Баторого, де розміщено їх поодиноко поміж звичайними злочинцями. Дирекція "Днїстра" "урядувала" дальше при вулицї Казимирівській.
З арештованих випущено без переслухання Басаївну по добі, д-ра Стасюка, Мандзїя й Орищина по двох добах, а Рутковського, котрому закидали розповсюджуваннє "революційних" брошур, знайдених у "Базарі" ("Чорні крила" Яцкова, "Під австрійсько-польським панованнєм" Лагодинського, "Осінні квітки" й таке подібне) по внесенню його жінкою 8 прошень до ґубернатора, жандармерії і "ґрадоначальнїка" аж по пятьох тижнях. Дир. Федака випустили (разом з дир. Заячківським) по шістьох тижнях, взявши від нього писемну заяву, що Львова не опустить.
Поверх три місяцї ґаздувало чиновництво в домі "Днїстра", не допускаючи до середини нїкого, а навіть возний мусїв виходити з дому в часї урядовання. Аґенти й члени, які зголошувались з грішми та письмами, вертали зпід опечатаної брами, не маючи навіть де засягнути інформацій, бо урядники мусїли укривати ся, щоб не попасти в "ґлаза" начальства. Останнє в виді охранників, полїцейських і т. д. уганяло за людьми, а головно за Українцями по вулицях і домах днями й ночами, як на псами. Вистарчило вказати рукою у сторону "Днїстра", щоби дістати ся в тюрму.
Щойно 12 червня, коли наша армія була вже під Перемишлем і коли поспішно евакуовано Львів, ґубернатор покликав комісію, зложену з Лабенцького як предсїдателя, двох жандармських, двох чиновників і д-ра Федака для "скритія кас". Та комісія урядувала до 17 червня, перечислила готівку в головній касї, не порівнуючи зі страцою, депозити, готівку в касї д-ра Британа, від котрої ключі в часї ревізії пропали й через cе треба було розбити касу. Но скінченню чинностей підписано протокол. Комісія все, що знайшла в касах, в цїлости віддала товариству. Потім рішено вивезти "Днїстер" до Київа з дир. Британом і в тій цїли спаковано всї цїнности й книги до пак і забрано на участок. Одначе з огляду, що цїнностей самого товариства не було, а готівка, що позістала, була незначна, дня 17 червня змінено рішеннє сим способом, що книги й готівку "Днїстрови" звернено, а забрано тільки вкладкові книжки й цїнні папери товариства "Просвіта" (депозит на 258.000 корон). По тій комісії вже не інтересували ся "Днїстром" і не опечатували бюр, зате арештовано й вивезено в ночі на 19 червня дир. Британа й інсп. Кузьмича та пігнано їх етапом, а в ночі на 20-го червня дир. Федака.
Д-ра Охримовича переведено з улицї Казимирівської в тюрму на Баторого, а потім у маю вивезено в Росію. При протоколї першим питаннєм було, до якої партії належить. Відповім, що тепер наслїдком указу ґубернатора нема жадних полїтичних орґанїзацій, а передше належав до національно-демократичної партії. В протоколї записано: "Чувствуєтъ себя виноватымъ за приднадлежность до нац. дем. партіи". На протест д-ра Охримовича відповів офіцер: "Да, да — ви то пізнїйше скажете". Закидувано йому також, що є шваґром Залїзняка. Др. Охримович боронив ся, що сьому винна хиба сестра, що вийшла за нього замуж, а не він. Персонал, що зостав ся, взяв ся до впорядковання актів й сконстатовано такі шкоди: ушкодженнє каси дир. Британа; недостачу в тій касї готівки 15,705 К. 66 сотиків і приватної дир. Британа, котрої висота не знана; по всїх бюpax забрано ножички, пера, олівцї, шпаґати і т. ин. прилади; в деяких бюрках і шафах поломано замки, в деяких ключів не віддано; нема нумератки й презентатки, шістьох шкіряних крісел з дир. салї, стїнного килима, одної чистої книги (штрацци); в експедиції забрано марок на 10 К, поломано малу касу, порозкидано багато актів.
[Вістник Союза визволення України, 03.10.1915]
Повітове Товариство кредитове. Урядувало цїлий час: провадив його дир. Степан Кульчицький.
Достава. Урядувала цїлий час. Немає великих шкід; забрали сокільські і сїчові прапори.
Народна Гостинниця. Урядувала цїлий час: провадив дир. Пащак. Каварня і реставрація були замкнені; готель був постійно повний і приносив добрі зиски.
Народна Торговля. Головний склад у Львові йшов добре та принїс зиски. Деякі сфери скористали з власти, яку мали, й грозили "Народній Торговлї" замкненнєм, як що з управляючої ради не усунеть ся деяких її членів і не прийметь ся на їх місце москвофілів, які-б мали рішаючий голос у справах Товариства. Рівнож домагали ся, щоб і дирекцію збільшити двома москвофілами, й обіцювали зате крім запевнення істновання товариства також мілїонові достави. Одначе, управа "Народної Торговлї" не згодила ся на ті предложення і діждала ся щасливо дня увільнення товариства від заходів опікунів москвофілів. До того треба додати, що сама управа товариства не входила з згаданими людьми в нїякі переговори.
Провінціяльні склади потерпіли страшно від московської інвазії. Поки-що є такі вістки. Камениця і склад у Снятинї спалені, склади в Сяноцї, Мостисках і Бродах розграбленї цїлком, а в Стрию, Дрогобичі, Городенцї і Станиславові в части. Склад в Рогатинї згорів. Усї ті шкоди спричинили російські війська.
В канцелярії дирекції перевели московські жандарми ревізію. Не знайшли нїчого для себе, все-таки арештували дир. Заячківського, хоч і в нього не найдено нїчого протиправного. Вивезено далї начальника складу в Тернополї д. Турина, торговельних помічників Стрільчика й Плавюка, навіть торговельних учеників Собчишина, Бородайкевича й Барну. З каменицї "Народної Торговлї" в Самборі здерто памяткову таблицю святковання ювилею столїтнїх уродин Тараса Шевченка й стягнено з товариства 10 карбованцїв титулом коштів за сю операцію, бо управа складу спротивила ся приказови, щоб сама здійняла сю таблицю. Вкладникам на книжечки виплачувала "Народна Торговля" без огляду на мораторію все бажану квоту в коронах. За час російської інвазії виплачено над 130.000 кор. Див. ч. 41 "Дїла".
Сїльський Господар. З причини виїзду "Земельного Банку" не можна було нїкому з урядників загалом виплачувати платнї так, що всї урядники через цїлий час окупації не мали нїяких засобів до життя. З урядників позістали ся: Величко, Творидло, Лисий, Бейко, Ванчицький і род. Кахникевич. Бойко був зайнятий через якийсь час в Липецького при довозї дров, а Ванчицький ходив деколи на роботу до пекарнї або рубати дрова; инші були без зайняття. Російські власти, як иншим товариствам, так і "Сільському Господареви" приказали перервати дїяльність, одначе позатим не мішали ся до нього. В льокалї "Сїльського Господаря" жив в одній половинї Ванчицький, в другій жінка возного з дїтьми так, що Москалї не могли тут мешкати й тим самим не мали нагоди знищити або забрати документів з меблїв.
Урядники сходились часто в льокалї товариства, одначе і не могли зачати нїякої роботи, бо бояли ся усе ревізії, та знищили все, що могло спричинити московську нагінку. Машини до писання позабирали до хат. Матеріяльне положеннє урядників було не до позавидовання. З членів головної ради лишив ся у Львові надінжінєр Корнеля. По увільненню Львова був стан урядників такий. У Львові був Величко, Творидло взятий до війська, але подав прошеннє о звільненнє, Лисий при У. С. С., Бойко й Ванчицький відправлені, возний при війську, Рудий в Санкт-Вайтї над Ґлином у Каринтії, касієрка в Празї, а дир. Струк іще від осени 1914 р. в війську. З двох Чехів один відай у війську, а другий в бюрі "Сїльського Господаря" у Віднї.
Союз збуту худоби. При втечі забрав дир. Іжицький всю готівку з собою, а функціонарі могли роздобути дещо гроша хиба з полишених засобів. Директором був опісля якийсь час Творидло. Далї звинули "Союз" цїлком; масарню і склепи замкнули. По поворотї австрійських військ орудував масарнею Чех Сук.
Союз спілок торговельних. З директорів полишили ся Липецький і Герасимович, по втечі з полону. Союз замкнено, як і всї инші товариства. По увільненню Львова приїхали до "Союза" др. Кормош і Коренець.
[Вістник Союзу визволення України, 10.10.1915]
Бурса Укр. пед. Тов. при вул. Вірменській. За дозволом російських властей оснував тут "Совѣтъ" "Народного Дому" приют для втїкачів, що містив ся там від сїчня по конець марта 1915 р. Уживано меблїв бурси, котрі з малими виїмками позіставлено без великих шкід. Тепер приміщення бурси вільні й потрібунггь деяких направ. Усього пильнує служба під наглядом ґімн. дир. С. Громницького.
Бурса Укр. пед. Тов. при вул. Хшановської. Від нового року стаціоновано в нїй російське військо. Все уладженнє забрали Москалї для шпиталю, основаного "Союзом Русских Ґородов", що містив ся в заведенню Кисєльки. Забрали все: ліжка, шафи, столи, крісла, ванни, залїзні печі й ин., позіставляючи спис забраних річей в дир. Громницького. За забрані річи приобіцяли заплатити.
Школа iм. короля Данила. Жили тут Москалї з Червоного Хреста. Рiчей, що належали до школи, не рухали й нїчого не знищили. Зате понищили дещо з piчей Захоронки, що містить ся в тій самій каменицї. Шафу з книжками та шкільними актами запечатали й полишили на місцї. Всї річи зложені в Захоронцї. З учительського персоналу зостала ся у Львові панї Боберська.
Школа ім. Бориса Грінченка. Займали її Moскалї від грудня 1914 аж до визволення Львова з російської опіки на робочий віддїл. Часть річей понищили, зокрема багато лавок, коли зносили їх зі страху. Шкільні шафи силою повідчиняли й почасти поломили. Стїни неможливо подїравлені, як у клясах, так i в коридорах. Тому перед розпочаттєм науки мусїла би наступити основна направа. Дїточі роботи в шафі вратовані; переховав їх д. Стоцький. Ключі находить ся у сторожихи школи. З учительського збору перебувала по визволенню Львова панна Трусевичівна. Пpи провіренню стану бурс i шкіл був помічний д-poви Бачинському д. Олександер Панейко.
Академічний Дім. Найбільше незатерті слїди своєї господарки в українських інституціях полишили Москалї в "Академічнім Домі" при вул. Супінського, котрий виглядає тепер, як стайня недбалого господаря. Вікна по більшій части повибивані, всї замки від дверей повідривані, двері порубані або поломані, всюди повно сміття, стїни, сходи й підлога чорні під бруду — словом незатерті слїди переходу азійської орди. В часї наїзду Москалїв стояло там pociйське військо розмірно в великім числї; щоб воно могло помістити ся, роблено потрібне місце сим способом, що меблї з кімнат повикидали й потім перед утечею дещо краще забрали з собою разом з куфрами та річами, що були там у кімнатах. У біблїотеках, що там находили ся, зробили докладку ревізію i зсипали все разом до одної кімнати на стриху. В сїй кімнатї можна подибати все, чого серце забажає: цїлу біблїотеку "Академічної Громади", скрипти, книжки и канцелярійні акти "Правничого Кружка", біблїотеку природничо-ґеоґрафічного й просвітного кружка, видання музичної накладнї "Лїра", ріжні друки й папери канцелярії Наукового Товариства ім. Шевченка, бюст Шевченка й Огоновського, ріжні фотоґрафії й ин. Та цїла верства сього воєнного музею груба бодай на один метер. Пор. "Українське Слово" ч. 81.
Як повідомляє нас д. В. Гнатюк, згинули збірки етноґрафічних матеріялів його й Етн. Комісії та його цїла переписка. Шкода величезна!
[Вістник Союза визволення України, 17.10.1915]
Краєвий Шкільний Союз. Всї акти перенїс покійний професор Людвик Сальо до своєї хати, де вони мали позіставати.
Жіноча ґімназія сестер Василіянок при вул. Потоцького. До половини жовтня 1914 мали там Москалї полевий шпиталь. Від падолиста до Великодня була там касарня. Нераз перебувало й до 1000 салдатів (так званий авґустовський полк саперів). Знищили елєктрику, водопроводи, мальовила; шкода виносить коло 10.000 корон. Забрали також багато постелї. Під кінець російської інвазії був там інфекційний шпиталь. В квітні містив ся в каменицї "Приют благородних дам". Дещо ушкоджені біблїотека й ґабінет. Камениця сестер Василіянок при вул. Длуґоша 17, в котрій містив ся приют, не потерпіла шкід.
Товариство Сила. Два офіцери з "ґрадоначальства" забрали всї музичні інструменти.
Друкарня "Дїла". По російській інвазії до Львова вийшли ще 2 числа "Дїла", по чім ґубернатор Шереметєв заборонив через свого "памощнїка" видавати часопись. По якімсь часї російський капітан ще в товаристві 2 офіцерів опечатав усї льокалї в домі "Просвіти", між иншими й друкарню: тодї забрали до "ґрадоначальства" ключі від дир. Айхельберґера. На другий день покликали Айхеліберґера до "ґрадоначальства" й там капітан Наркевич загрозив, що дім "Просвіти" разом з маєтком усїх товариств сконфіскують. Айхельберґер жадав вилучити від кофіскати друкарню, запевняючи, що друкарня є його приватною власністю, а не "Просвіти". На се дістав відповідь, що справу розглянуть юристи.
В тім часї начав Наркевич видавати "Львовское Военное Слово", котре друкував первісно в Ставропигійській друкарнї. Щойно по упливі місяця покликали Айхельберґера до каменицї "Просвіти", де о третїй годинї пополуднї явив ся полковник жандармерії, капітан Наркевич і два жандарми. Дали йому ключі й велїли відчинити друкарню. Друкарню оглянули, забрали заголовки "Дїла" й "Вістей з Запорожа", по чім капітан Наркевич заповів, що від завтра з пятої рано друкуватиметь ся в друкарнї Айхельберґера "Военное Слово". Крім того можна друкувати тільки військові річи з тим, що Айхельберґер має всї замовлення пересилати до редакції, де їх прийматиме Наркевич. Йому також маєть ся пересилати готові друки, він буде інкасувати гроші, а Айхельберґерови виплачуватиме що суботи по відтрученню 20 процент для редакції. Що суботи зголошував ся Айхельберґер з рахунком, та замісць належних 500 або 600 рублїв діставав 100 або 150, а рідко по великих прошеннях 200 рублїв. Коли раз Айхельберґер післав до Наркевича складачів з тим, щоб їм виплатив за тиждень, бо сам не має з чого заплатити, Наркевич їх прогнав і загрозив, що Айхельберґера, як бунтівника замкне до тюрми. Наркевич спровадив собі з Київа цивільного урядника, котрий приймав замовлення на друки й провадив манїпуляцію. Так було зо два місяцї.
В межичасї оповістило "ґрадоначальство", що властителї й управителї друкарень мають страти ся о концесію з тим, що друкарнї властителїв, котрі повтїкали, будуть сконфісковані. Айхельберґер внїс поданнє і предложив документи. По якімсь часї на жаданнє "ґрадоначальства" привів двох складачів, котрі заявили до протоколу та ствердили підписами, що друкарня становить власність Айхельберґера. Мимо упливу довшого часу, хоч усї инші друкарнї подіставали концесії, Айхельберґер не діставав відповіди на своє поданнє.
По якімсь часї зявив ся в друкарнї капітан Наркевич і заявив, що перенесений до головного штабу, буде там редаґувати "Армейскій Вѣстникъ", а тим самим перестане виходити "Львовское Военное Слово". Незабаром покликало Айхельберґера до військового цензора Сухотїна, котрий заявив, що на місце "Военного Слова" буде виходити "Львовскій Вѣсткикъ" як орґан ґубернатора Бобринського: редактором того органу був сам Сухотїн, чоловік дуже добрий, що виробив протягом двох тижнїв Айхельберґерови концесію і виплачував дуже пунктуально.
Пo кількох тижнях дістав Айхельберґер від Наркевича з головного штабу телєґраму, щоби приготовив друкарню на "Военное Слово", котре почне знову виходити на жаданнє "ґлавнокомандующого'' Николая Николаєвича. Редактор Сухотїн, прочитавши сю телєґраму, радив Айхельберґерови відтелєґрафувати, що не має відповідних машин і тому не може друкувати двох часописей. Одначе Айхельберґер з боязни за свою шкіру не послухав ради й телєґрами не вислав. — Незабаром приїхав Наркевич і погодив ся з Сухотїном сим способом, що "Львовскій Вѣстникъ" друкував ся до півночі, а по півночі "Военное Слово". По якімсь часї показало ся се недогідним і Наркевич перенїс "Военное Слово" до друкарнї Наук. Тов. Шевченка.
Коли вже австрійська армія зближала ся до Львова, заповів редактор, що Айхольберґер з усїми складачами мусить поїхати до Росії, й виробив їм пропуски. Часопись перестала виходити, а Айхельберґер і складачі ховали ся по домах. Передостаннього дня, коли вже ходили чутки, що австрійська армія має ввійти до Львова, впав до помешкання Айхельберґера о год. 2 в ночі офіцер з намістництва та зажадав безпроволочного приготовлення друкарнї для друковання ґазети. Зі страхом вийшов Айхельберґер на вулицю, але своїх складачів не міг знайти, бо поховали ся по чужих хатах, щойно з трудом стрінув чужих двох складачів і, заручивши їм особисту безпеку, забрав їх до друкарнї. Щойно о третій годинї в ночі приїхав автом редактор, Наркевич з поручником і велїв зложити й надрукувати в шістьох тис. примірників комунїкат з головного штабу та пересилати по тисячцї примірників до намісництва, а він з ними поїде на позиції. Перших тисячу примірників відобрали в намісництві, з другою тисячею примірників уже не пустили до намісництва. Боячи ся, щоб не вивезли до Росії, Айхельберґер лишив друкарню і втїк. По його втечі мав ще раз приїздити до друкарнї Наркевич і шукати за Айхельберґером. Але cе була вже шоста година рано й австрійські патрулї входили вже до міста; тому й Наркевич утїк зі Львова.
[Вістник Союза визволення України 14.11.1915]
Союзний Базар. В дирекції зістав ся у Львові Рутковський, a ради др. Охримович. Склеп був відчинений, бо указ ґубернатора не відносив ся до склепів, а надто 21 жовтня появив ся указ "ґрадоначальника" Львова: "Предлаґаю маґазіно-владельцам ґор. Львова в ближайшеє время аткрить все маґазіни для тарґовлї (кромє тарґовлї спіртнимі напіткамі). Товари тех маґазінов, каториє не будут аткрити, будут конфісковани". Та вже 4 падолиста появило ся у "Львовскім Boєннім Слові" письмо "Москаля": "В кнїжном магазінє Днєстр і до сїх пop нє із'ята із продажі карта України, то єсть карта Малоросії, как самостоятельнаво ґасударства. На етой картє єсть Малоросія от Кракова до Волґі і над нєю Москалї, Литва і проч. Помєчен Кавказ, Татари. Словом, єсть всьо, — нєт только велїкой самодєржавной Россії. Карту етy моґут пріобрєтать салдати і в простотє сердєчной думать Бог знаєт что. Заходят салдати в маґазін пакупать аткриткі, пасматрєть вишивкі — ето в порадке вещей і слєдовало би аґрадїть "малих сих" от соблазна, тем больше, что маґазін, кажет ся, єсть не что іноє, как астаток мазепінскаво руху". — Найблизшого дня ревізія в склепі. Картки з мапою самастійної України, "виданє Вістей з Запорожа" передтим спалено.
Розбили паку, де зложено брошури, віддані перед роками Базарови в комісову продаж. Тут найшли також зі сто карток з Мазепою, а се вистарчило. Між взорами знайшли горб галицького князівства й короля на престолї. — "Что єто?" Історична картина, се король Данило, а тамто герб бувшого галицького князївства. — "Какоє княжество? Что за король Данїло, как єво фамілїя. Імєєтє разрєшенїє?" — Склеп відчинений по приказу "ґрадоначальства", зрештою всї склепи без "разрішенїя'' відчинені. — "Ми ето знаєм, всьо равно закрить!" — Опечатали склеп а Рутковського й управителя склепу забрали до "ґрадоначальнїка" на протокол, по описанню котрого в вечері їx випущено. До протоколy долучив Рутковський карту самостійної Укр. на доказ, що то етноґрафічна й одну видання Ґрінзакта в Одесї на доказ, що така сама вийшла в Росії". ВСякі вияснення не помогли й 3-го грудня склеп замкнено з тим, що можуть старати ся о "разрішенїє". На запит, чи замкнення відносить ся до всїх "учрежденій" польських і жидівських, підтяв пристав: "Только до україньских".
Рутковський рішив ся спростувати брехливу допись Москаля у "Воєннім Слові". Написавши, як міг, на "лїтературном язикє ізяснєнїє" за декілька днїв явив ся в редактора—капітана Наркевича. По прочитанню сказав Маркевич: "Ви тут нїчево нє опроверґаєтє". Рутковський відповів, що се не "опровєрженїє'', а "ізяснєнїє!" "Базар" не книжний маґазин, але "писчебумажний", не "Днїстер", а "Базар", отже треба зіставити непричасний "Днїстер" у спокою, що в склепі немає анї місця анї часу на мазепинство, що товариство стоїть у зносинах з великими заґраничними фірмами, між иншим також у Лондонї і Парижі, а хиба своїх союзників не схочете побивати: продавано карту України, aле не полїтичну, лишень етноґрафічну, а така сама вийшла в Одесї й Парижі. — "А чому ви скорше до нас не прийшли, от тодї, як замкнено маґазин в "Просвітї"? Ви нас бояли ся. — Якби я бояв ся, то-бибув і нинї не прийшов. В домі "Просвіти" була книгарня, а в нас спродаєть ся чистий папір, а що до книжок, то се чужі комісові річи й ми їх зoвcїм не продавали, а по приказу заховали в окремій пацї. Зрештою книжки видані за австрійських часів зовсїм лєґально, а ви їх не конфіскували. В редакції застав Рутковський і полїцейського, що замкнув склеп. Він вмішав ся до розмови, піддержуючи гостро закид мазепинства, бо-ж навіть знайдено Мазепу. Капітан Наркевич, котрий згори заявив: "Больше маґазіну нє аткроєтся", по словах Рутковського: "Менї здаєть ся, що я в редакції", — "Да, да я только редактор і ґаварю не абязатєльно" — змяк і прирік умістити "ізяснєніє", може частково, а може й у цїлости.
Дня 17 грудня появило ся "Ізяснєнїє" в "Воєннім Слові" з пропущеннєм анґлїйських і французьких фірм і коментарем редакції, що Рутковський сам признає, що в маґазинї продавано мапу самостійної України, "что маґазін закрит адмінїстрацієй за нєсоблюдєніє правіл для тіпоґрафії, что доказиваєт нелояльность дірекції в атнашенїї к русскім властям: а что в єтом маґазінє фактічески магло бить найдено адміністрацієй, что саставляєт предмет асобаво розслєдованїя і в нашу компетенцію нє входіт".
Рутковський довідавшись, що краще справи не рухати, бо можуть його ще замкнути, дай спокій і не допитував ся о вислїд "разслєдованїя".
Дня 11 марта в часї ревізії в "Днїстрі" жандармерія розбила в "Базарі" замки й перевела ревізію, прикликали Рутковського з Днїстра, а пристав питає: "Єсть у вас бомби?" — "Шукайте". — "Я нє знаю, чево от вас хочет полковнік, єтї карткі наші, малорускіє". Саме тому, що то наші "малорускі", пояснїть полковникови, що тут була вже ревізія з "ґрадоначальства", що забрали екземпляри, брошур і карт, що склеп вже опечатаний і після інформацій маєть ся його на днях відчинити. За хвилю увійшов полковник, а вказуючи на пачку з брошурами, спитав: "Кто атвєчаєт за ето?" — Іван Іжицький. — "Кдє он?" — "Виїхав". — "Он удрал, а ви поєдєтє в Табольскую". — На поясненнє пристава відповів: "Всьо равно, всє аткриткі і кнїґі забрать, закрить, арестовать". Вмить спакували всї брошури й картки до двох пак, опечатали й зіставили в склєні, а Рутковського повели до "Днїстра", до урядував полковник. Рутковський попросив сусїдів, аби постарали ся о колодку й замкнули склеп, бо полїцейський замок (кавалок шпаґату) не охоронить майна перед злодїями.
В "Днїстрі" виставив Рутковському полковник "ордер", а пристав, шість городових і якийсь наш "памочнїк" повели Рутковського до дому, де перевели ревізію. Знайдено "опасні" річи, як "воєнні мапи", малу мапу Швайцарії, Чехії, Стирії, Нїмецьку газету "Papier u. Scbrеibwarenzeitung", навіть лєксикон хотїли забрати, бо там картини. Рутковського повели на участок, а опісля до жандармерії, де застав вже й инших мазепинцїв: о. Іванця, судію Роґошевського й декількох Днїстровиків. Потім заведено його на вулицю Баторія, а по 5 тижнях без протоколу випущено.
В часї його побуту в тюрмі жандармерія ще раз розбила в "Базарі" колодку. Потім замкнули знову склеп і ключ забрали з собою до Росії. По освободженню з тюрми пішов Рутковський до жандармерії по річи, забрані при ревізії, і тут довідав ся від полковника таке: "За те, що ми знайшли в "Днєстрє", ми повинні би всїх перевішати, от найдено цїлу науку революційних брошур, але "русскоє правітельство смотріт на всьо сквозь пальци. Всє деньґі в "Днєстрє" будут сконфісковани. Впрочем я отдал всьо дєло ґубернатору".
З причини недостачі персоналу й членів дирекції "Базар" зостаєть ся до сьогодня замкнений, a в нїм дві опечатані паки.
[Вістник Союза визволення України, 28.11.1915]
28.11.1915