5 жовтня 2015 року ввійде в аннали історії як епохальний день для світової торгівлі. Дванадцять країн тихоокеанського реґіону (разом зі США та Японією) підписали угоду про створення торговельного союзу. Нове утворення називатиметься Транс-Тихоокеанським партнерством (Trans-Pacific Partnership Agreement — TPP), й буде (поки що) найбільшою в світі торговельною спілкою. Експерти вже встигли спрогнозувати, що TPP мало б послабити світовий економічний вплив Китаю.
Угоду щодо створення TPP було підписано в місті Атланті американського штату Джорджія. Вона стала кульмінацією семи років часто непростих перемовин щодо зняття торговельних бар'єрів на сільськогосподарську, зокрема молочну, продукцію, нові автівки, новітні медичні препарати та багато інших високотехнологічних товарів, поряд з екологічними і трудовими реґламентами. Також документ вреґульовує право інтелектуальної власності у новоствореній торговельній зоні.
Угоду підписали 12 країн: Сполучені Штати, Японія, Австралія, Бруней, В'єтнам, Канада, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Перу, Сінґапур і Чилі. Новий торговельний союз стане найбільшим у світі й охопить майже 40 відсотків обсягу світової торгівлі.
Так Президент США Барак Обама і прем'єр-міністр Японії Шіндзі Абе забили поважний верстовий стовпець в історії світової торгівлі. Навіть якщо б вони нічого більше не створили, то лише документ, підписаний в Атланті, мав би обезсмертити їхні імена. «Ця угода є наслідком далекоглядної політики для всіх країн, об'єднаних спільними цінностями, які прагнуть створити вільну і справедливу економічну зону», — наголосив японський прем'єр.
Щоправда, документ ще мають ратифікувати національні парламенти у всіх 12 країнах-учасницях TPP. І це не буде простою формальністю, адже в кожному законодавчому органі активно діють свої лобістські групи. А певні галузі промисловості активно лобіювали заходи щодо захисту своєї продукції від іноземного імпорту. Хоча зрозуміло, що користь від відкриття експортних можливостей для торгівлі з іншими країнами, які забезпечує ця угода, мала б набагато перевищити збитки від втрати національної протекції.
Та все ж ратифікація угоди ще може розтягнутися як мінімум на півроку. Зокрема, в Конґресі Сполучених Штатів документ розглянуть не раніше 2016 року. І Обамі ще доведеться нівроку попріти, аби довести американським законодавцям усю важливість і корисність документа.
Зрештою, голова Білого дому вже й почав це робити, заявивши відразу після церемонії підписання в Атланті: «Угода віддзеркалює американські цінності й дає нашим працівникам справедливу й заслужену можливість домогтися успіху». Його тут же підтримав державний секретар США Джон Керрі: «TPP посприяє зростанню економіки США вже в найближчому майбутньому і сформує економічні та стратегічні відносини в реґіоні на довгострокову перспективу». На переконання американської адміністрації, угода допоможе США посилити свій вплив у Східній Азії.
Варто зазначити, що президент Обама просував угоду, незважаючи на опозицію багатьох своїх колеґ-демократів у Конґресі. Чому багато хто з американських політиків чинив спротив угоді? Бо вони вважають, що через Транс-Тихоокеанське партнерство Сполучені Штати можуть втратити кілька сотень тисяч робочих місць. Це може статися через те, що деякі виробники вирішать перекинути свої виробничі потужності в інші країни, де робоча сила коштує дешевше.
Водночас цю ініціативу Барака Обами несподівано жваво підтримали його політичні опоненти, тобто республіканці. Насамперед ті з них, хто є чітко бізнес-орієнтованим. Вони відразу ж зрозуміли, які можливості для розвитку відкриває новий торговельний союз. Тому переважна більшість членів Республіканської партії привітали укладення цієї торговельної угоди.
Ще одним серйозним арґументом за створення Транс-Тихоокеанського партнерства багато економічних аналітиків вважають те, що згадана угода допоможе протистояти зростанню і впливу Китаю — другої за величиною економіки світу. Зрештою, сам президент Обама підкреслив у цьому контексті: «Сполучені Штати не можуть допустити, щоб такі країни, як Китай, встановлювали правила, за якими діє ґлобальна економіка. Ці правила повинні писати ми, відкриваючи нові ринки для американських товарів і встановлюючи високі стандарти захисту працівників та охорони навколишнього середовища».
До певної міри «атлантська угода» стане спонукальним стимулом і для Європейської Унії. Адже в такий спосіб Вашинґтон хоч-не-хоч чинить тиск на Брюссель, який і досі зволікає з підписанням угоди про Трансатлантичну зону вільної торгівлі.
06.10.2015