Що віддаляє нас від найближчих

Тужимо за близькістю і водночас у різний спосіб уникаємо контакту. А потім почуваємося самотніми і страждаємо. Що робити, щоб не віддаляти від себе? Радить психотерапевт Марта Воловська-Цясь

 

 

Вона повертається з роботи і хоче йому розповісти про важливу справу. Він сидить перед комп'ютером. Підтакує, навіть щось відповідає... А насправді не чує її і не відчуває, що це для неї важливо.

 

Ми віддаляємося від найближчих у щонайрізніші способи. Навчімося їх розпізнавати.

 

1. Проекція.

Нам важко визнати якісь ознаки в собі, натомість вбачаємо їх у партнері. Це йому ми приписуємо, наприклад, ревнощі чи злість, які самі відчуваємо. Тоді сварка готова.

 

Вона:

— Відколи ми повернулися з відпустки, я бачу, що ти якийсь інший. Певно, злостишся на мене за ту валізу.

Він:

— Дай спокій, я змучений.

Вона:

— Я можу дати тобі спокій, але доки ти на мене будеш злоститися, не заспокоюся.

Він (трохи роздратований) :

— Не знаю, про що ти. Все гаразд.

Вона (з криком):

— А бачиш, я казала, що ти на мене злий!

 

Проекція часто веде до самореалізованих передбачень. Ми звинувачуємо партнера з приводу власних побоювань і несвідомо провокуємо його, щоб він їх підтвердив.

 

2. Дефлексія, тобто оминання важливого.

Це оминання суті, того, що для нас істотне у відносинах, і зосередження на побічних питаннях, наприклад на тому, чия черга нині прибирати. Таке поверхневе нав'язування контакту є причиною багатьох щоденних суперечок. Про що ми не кажемо, коли без кінця говоримо про прибирання? Про потребу близькості, турботи, піклування? І водночас про потребу свободи і визнання?

 

3. «Ковтнути жабу», чи Інтроекція.

Ми «заковтуємо» чужі судження і переконання, не пересвідчившись, чи вони нам пасують. Пробуємо жити за чиїмись правилами, справджуючи чужі сподівання. Можемо все життя твердо триматися принципів, що «недільний обід треба з'їсти в мами», що «треба заощаджуватися на чорну годину». І злоститися на партнера за те, що він цих принципів не поділяє і питає: «Але нащо?». І наша відповідь звучить: «Бо так має бути, і все»!

 

4. Конфлюенція — все робимо разом.

Уникання контакту полягає тут у злитті з партнером, яке виникає з відсутності меж і залежності свого самопочуття від емоції партнера. Конфлюенцію розпізнаємо, зокрема, і за множиною: «Ми з чоловіком любимо морозиво». Особа, що її стосує, сподівається, що партнер виявить тотальну лояльність і переживатиме ті самі почуття, що й вона. Він каже: «Я від нього скаженію, а ти?». А вона в тупику, бо якщо підтвердить — підтримає уникання контакту, а як заперечить — то готова сварка.

 

5. Контрольована обережність, чи Його Високість Еґотизм.

Трапляється, що партнер скерований тільки на себе і свої справи. В контакті з такою особою ми почуваємося самотніми, непотрібними. Маємо враження, що якби нас не стало, партнерові то було би без різниці; так само міг би розмовляти з кимось іншим... або з дзеркалом.

 

6. Тихі дні — ретрофлексія.

Це втеча у світ своїх думок, відступ всередину. Прикладом є так звані тихі дні у відносинах. Ми стримуємо злість чи смуток з приводу поведінки партнера. Ображаємося і чекаємо, що він здогадається і задовольнить наші потреби. Прагнемо уваги, водночас показуючи, що самі можемо собі забезпечити все, чого потребуємо. І терпимо наодинці.

 

Уникаючи контакту, ми не творимо відносин. Не зустрічаємось. А шкода.

 


Marta Wołowska-Ciaś
Co nas oddala od najbliższych
Gazeta Wyborcza, 12.09.2015
Переклад О.Д.

 

22.09.2015