Очільник грецького уряду Кіріакос Міцотакіс попередив керівників сусідньої Північної Македонії, що використання старого конституційного найменування цієї країни може призвести до небажаних наслідків – тобто до ймовірного блокування процесу європейської інтеграції. Кілька років тому Міцотакіс, тоді лідер парламентської опозиції, виступав категорично проти угоди між Грецією та Македонією про перейменування країни. Міцотакіс та його прихильники стверджували, що дозволити сусідній Македонії називатися Македонією, нехай і Північною – справжня насмішка над давньою історією Греції і створення умов для територіальних зазіхань з боку Скопʼє. Категорично проти був і лідер македонської опозиції Християн Міцкоський, який вважав, що називати Македонію «Північною» – це означає принижувати македонців. Тепер Міцкоський прийшов до влади і принижуватися більше не бажає. А його грецький колега вимагає від нього і його соратників виконання угоди, за яку сам він, звісно, не голосував.
З точки зору пересічного македонця все це виглядає суцільною несправедливістю – переважна більшість етнічних македонців навіть не голосували за перейменування країни. Тим більш несправедливими виглядають вимоги іншої сусідньої країни – Болгарії, яка прагне змін у конституції Північної Македонії й визнання особливого статусу болгарської національної меншості – а до виконання цих вимог також блокує процес європейської інтеграції країни. Та що там пересічний македонець! Я й сам завжди вважав все це суцільною несправедливістю. Я назавжди запамʼятав свій відліт зі Скопʼє у 90-х роках минулого сторіччя, коли мій знайомий, македонський дипломат, звернув мою увагу на прапори біля аеропорту: «дивись уважно, бо більше ти цих прапорів не побачиш». І дійсно, тоді Республіка Македонія відмовилася від власного державного прапора в рамках своєї першої угоди із Грецією. Кожен може просто поставити себе на місце цього дипломата: ви залишаєте Україну й знаєте, що бачите наш прапор востаннє, а потім буде фантазія на тему прапора. Ну й, звісно, можна проводити безконечні дискусії на тему македонської історії й ідентичності, але коли ти вважаєш себе македонцем, а у Софії, Афінах та Белграді тебе переконують, що ніяких македонців немає, що ти можеш відчувати? Тільки бажання проголосувати за тих, хто захистить твою гідність. І коли нова президентка Північної Македонії у перший день свого перебування на посаді використає слово «Македонія» без прикметника, ти якраз це почуття гідності й відчуваєш. До речі, про нову президентку Північної Македонії, Гордану Силяновську-Давкову, професорку й активістку, яка народилася, звичайно ж, у Охриді, цьому македонському Львові. Це все одно, що ми обрали б своєю президенткою Ірину Фаріон.
З іншого боку, саме компроміси із Грецією дозволили Північній Македонії стати членом НАТО. І якщо країна піде шляхом нових компромісів – тобто національних принижень? – вона стане членом ще і Європейського Союзу. А згодом? А згодом – окрім можливості висувати власні умови кандидатам у члени ЄС – вона отримає можливість нових змін у національному законодавстві. Тому що шизофренічні вимоги сусідів до Скопʼє аж ніяк зі стандартами ЄС не повʼязані.
Так що, мабуть, ви вже зрозуміли, що це текст не про Північну Македонію, а про Віктора Орбана та умови, які він виставляє Україні. Причому я не виключаю, що Орбан не останній з лідерів сусідніх країн, який буде висувати умови Україні. І ці умови можуть бути образливими. І при цьому вони можуть бути «віртуальними» – тобто такими, які не можуть призвести до якихось реальних змін, але створити враження перемоги одних і поразки інших. У Північній Македонії болгарська меншість практично відсутня – з тих часів, коли у Югославії Йосипа Броз Тіто перемогла концепція самостійної македонської нації. Але болгари вимагають згадки про цю меншість у конституції Північної Македонії та змін у підручниках історії. У Закарпатті не так вже й багато угорського етнічного населення – а в багатьох населених пунктах воно майже зникло – завдяки, до речі, й політиці заохочення і «паспортизації» етнічних угорців у самій Угорщині. Але Орбан вимагає визнати «традиційно угорськими» навіть ті населені пункти, у яких угорці історично не становили більшості. Для нього це чергова апеляція до несправедливості Тріанону, для українців – приниження. Що робити нам і що робити македонцям? Не тим з нас, хто прагне насамперед бути президентами і премʼєрами, а тим з нас, хто просто хоче бачити свою країну успішною й квітучою?
Захищати свою гідність, не забуваючи про мету – вступ до Європейського Союзу. Памʼятати, що у пасажира потяга набагато більше можливостей, ніж у того, хто залишається на пероні. Усвідомлювати, що більша частина умов для того й висувається, щоб ми образилися й залишилися на пероні. І що ми переможемо не тоді, коли загорнуті у прапор будемо проводжати на цьому пероні останні вагони нашого потяга.
Ми переможемо тоді, коли опинимося у купе.
30.06.2024