Виступ на Київському безпековому форумі
професор Тімоті Снайдер, керівник кафедри сучасної європейської історії Університету Торонто, професор історії Єльського університету
Хочу розповісти про історію, зокрема про історію Другої світової війни. Але дозвольте почати з більш загального твердження: що ця територія — територія на північ від Чорного моря — була критично важливою для питань безпеки не лише в минулому столітті, але й буквально останні кілька тисячоліть. Ця територія мала вирішальне значення для всіх основних цивілізацій, що виникли навколо Євразії. Тому коли ми говоримо про центральне місце України в 2025 році, природно, що ми звертаємося до історії 1945-го, але географічне положення, специфічний набір ресурсів і динамізм цього регіону робили його критично важливим набагато раніше.
Ми пам’ятаємо про Другу світову війну. Але те, що люди часто забувають про Другу світову, — це центральне місце України в ній. У Європі причиною Другої світової війни була саме боротьба за Україну. Після Першої світової територія України (або більша її частина) відійшла до Радянського Союзу. Україна була абсолютно ключовою для тієї версії модернізації, яку Сталін прагнув здійснити за допомогою п’ятирічного плану та колективізації сільського господарства.
Гітлер та інші німецькі лідери спостерігали за цим експериментом. Вони добре знали про родючість українських чорноземів, і їхня основна ідея полягала в тому, що вони могли б опанувати ту саму територію, яку намагався опанувати Сталін.
Коли Німеччина напала на Радянський Союз у 1941 році, що є однією з головних подій Другої світової, основною воєнною ціллю німців був саме контроль над Україною. І, звичайно, це бажання контролювати Україну та все, що з нього випливало, також має прямий зв’язок практично з усім іншим, про що ми думаємо, коли говоримо про Другу світову. Не лише бойові дії, не лише Східний фронт, а й Голокост, смерті від голоду радянських військовополонених та решта основних німецьких воєнних злочинів.
Радянський Союз переміг у Другій світовій війні. І, звісно, це те, що ми згадуємо сьогодні: перемогу Радянського Союзу, перемогу союзників — британців, американців, канадців та інших.
Однак пам’ятаючи про це, дуже часто забуваємо інше. Так само, як ми забуваємо, що Україна стояла біля витоків війни, ми схильні забувати, що українські солдати були диспропорційно набагато більше представлені в Червоній армії, яка пройшла Східною Європою. Ми також забуваємо, що цивільне населення України зазнало непропорційно багато жертв серед цивільних втрат, навіть у масштабах Радянського Союзу. У Другій світовій війні загинуло більше цивільних українців, ніж росіян, не лише у відносному, але і в абсолютному вимірі. У Східній Європі серед цивільних жертв Другої світової найбільше постраждали євреї, білоруси, українці, за ними йдуть росіяни і поляки.
Все це важливо, адже ми повинні встановити для себе правильні орієнтири для зв’язку пам’яті.
У той час, як пам’ятаємо про це, знайдуться інші, хто намагатиметься зрозуміти війну та її річницю по-іншому. У Росії в Кремлі є люди, які хотіли б використати Другу світову не як нагоду нагадати, що не так з фашизмом, а як привід, щоб відновити фашизм. Є й такі, хто вважає німецьке вторгнення 1941 року причиною, чому можна вважати виправданим вторгнення в Україну в 2022 році, і перед тим — у 2014-му.
Нинішнє російське вторгнення в Україну є причиною для нас пам’ятати про зло Другої світової війни. Це причина пам’ятати про центральне місце України. Це причина згадати про боротьбу за ресурси. Це привід згадати історію ідеологічної брехні, яка оточувала як те, так і це вторгнення.
Та є і позитивний бік. Важливо розуміти, що зараз у нас є можливість, якої раніше ніколи не було. Враховуючи, що Україна відігравала центральну роль у безпеці регіону не лише тепер чи у минулому столітті, а набагато довше, ми повинні розглядати суверенітет української держави та здатність українців захищати себе як можливість закласти ще один наріжний камінь європейського проєкту.
Зараз ми маємо європейський проєкт, якому загрожують з усіх боків, але який тримається і повинен мати світле майбутнє. Але це світле майбутнє надзвичайно тісно пов’язане з існуванням цього українського наріжного каменю.
Тому переконаний: коли ми міркуємо про Європу і ширший регіон, виклик, який стоїть перед нами, полягає в тому, аби європейці зробили все необхідне, щоб допомогти Україні гарантувати свою безпеку. Це може нарешті поставити крапку в цьому довгому змаганні за Україну. Це необхідно, і ми бачимо, чому. Та крім цього, врешті-решт, це може зробити Європу безпечною.
8 травня 2025 року
13.05.2025